73. Еволюція неокласичних ідей у ХХст. 

Монополізація ек-ки, виникнення державно-моно-полістичної форми власності, усесвітня екон. Криза 20-30-х рр. поставили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Вихі-дний принцип неокласиків – принцип лібералізму, згідно з яким вільне ціноутворення і ринковий спосіб розподілу доходів обумовлюють прийнят- тя екон. суб’єктами оптимальних госп-ких рішень, що має своїм наслідком урівноваження попиту і пропозиції, був підірваний.

Остаточного удару основоположним принципам неокласицизму завдвли кейнсіанці, які запропо-нували нову концепцію екон. розв-ку.

Світова екон. думка тієї доби не могла не зважа-ти на ще 1-н напрямок – марксизм, який реалізо-вувався на практиці як соціалістичне, централь-но-кероване госп-во.

Видатні теоретики-неокласики Л.Вальрас, А.Пі-гу, А.Хоутрі, К,Вікселл указували на обмежені регулюючі можливості ринкової конкуренції, осо-бливо за нових умов, і вважали за необхідне до-повнити її держ. регулюванням.

На той час неокласичний напрямок мав майже столітню практику екон. досл-нь, зв’язаних із ви-користанням найрізноманітніших методів і підло-дів. Неокласична школа ПЕ справляла неаби-який вплив на інші напрями. Неокласичні теорії формували методологічні засади досл-нь екон. явищ усіма іншими течіями в ПЕ: в основу ідеї кожної з них було покладено неокласичний ана-ліз взаємозв’язків та взаємовпливу елементів екон. сис-ми. Неокласики формують монетарну теорію екон. циклу, вказуючи, що екон. цикл – суто грошове явище, зумовлене нестабільністю попиту на гроші і відповідними змінами умов гро-шового кредитування. Вони 1-ми звернули увагу на необхідність проведення державою активної кредитно-грошової політики.

Кейнсіанська ідея регулювання ек-ки також буду-валась на знанні закономірностей розв-ку ринко-вого механізму.

Усе це дало змогу прихильникам неокласичних ідей стверджувати, що теоретичні постулати за-лишаються актуальними. Заявлвли, що всесвітня криза є наслідком втручання держави в ек-ку; на-слідком як негативного впливу профспілок на процес формування зар-пл і доходів. У межах не-окласичної традиції виникає окремий напрямок, представники якого намагаються довести, що ко-нкуренція притаманна також і монополістичній стадії розв-ку ек-ки. Д.Робінсон, Е.Чемберлін, Й.Шумпетер здійснюють прегляд неокласичної концепції ринку, формують теорії монополістич-ної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового саморегулювання торують собі шлях за будь-яких умов.

Водночас у межах неокласичного напряму фор-муються різноманітні ліберальні концепції сус-но-екон. розв-ку, інколи настільки протилежні за змі-стом, що можна було говорити про виникнення нових шкіл. Але основний принцип – орєнтація на потенціал ринкової сис-ми та ринкових механіз-мів – об’єднує всі напрями і школи. Неокласична екон. теорія входить у нову фазу, чітко окреслю-ються її ф-ції – нормативна (формулюються про-грами розв-ку, визначаються його основні напря-ми, розробляються практичні рекомендації) та позитивна, науково-дослідна (вивчаються екон. закономірності та фактори прогресу сус-ва). Нап-рям, що абсолютизує саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держа-ви в ек-ку, отримує назву консервативної (орто- доксальної) течії неокласичної школи. Саме завдяки цій течії відбувається вдосконалення ме-тодів досл-ня ринкових процесів, їй належить прі-оритети в галузі функціонального аналізу проб-лем екон. зростання. Виникає низка нових теорій, які відрізняються від колишніх к-сних теорій гро-шей, тим що враховували не лише взаємозв’язок цін та к-ті грошей у обігу, а вказували на існуван-ня ін. чинників рівноваги – мотивів інвестування. Інвестиції є автоматичним регулятором ринкової ек-ки, головною умовою екон. зростання.

У цей час формується і неолібералізм течія, що визначає можливість часткового, обмеженого впливу держави на ек-ку.

1938 р. в Парижі відбулася І Міжнародна конфе-ренція (колоквіум Уолтера Ліпмана), на якій було сформульовано теоретичні засади неолібзму – визнання необхідності часткового втручання дер-жави в екон. процеси, межі такого втручання та ф-ції держави щодо забезпечення умов вільної конкуренції. На відміну від консервативного, нео-лібералізм є напрямком, що претендує на ство-рення повної соц-ної картини сус-ва, визн-ня ос-новних принципів його функ-ня. Сучасний неолі-бералізм не обмежує роль держави ф-цією охо-ронця ринкових відносин, а визначає за нею пра-во організатора соц-ого життя сус-ва. Політичною доктриною неоліберальної теорії стає ідея силь-ної держави – організатора конкурентно-ринко-вих відносин та міцної ек-ки.

Серед найважливіших сучасних досягнень неолі-берального напряму – доктрина монетаризму, сформульована американським ученим М.Фрід-меном та вдосконалена представниками чикань-кої школи. Для неї характерне визнання визнача-льної ролі грошових факторів, поєднання 2-х ф-цій екон. науки та вирішення макроекон. проблем на підставі тези про невтручання держави в ек-ку. Сучасна монетарна теорія стала рез-том інте- грування неоліберальної доктрини і консерватив-них неокласичних концепцій екон. зростання.

Спостерігається тенденція до зближення кейнсіа-нської та неокласичної шкіл, тобто неокласик-ний синтез. Кейнсіанська теорія хоч і декларує принципи втручання держави в ек-ку, але розуміє це втручання тільки як початковий імпульс.

Вже в 30-х рр. у межах неокласичного методу досл-ня формується кілька напрямів: консерва-тивний, що наслідує традиції неокласичної шко-ли і аналізує проблеми екон. рівноваги, циклічно-сті розв-ку та екон. зростання; неолібралізм, що визначає межі, рівень і напрями впливу держави на сус-но-екон. розв-к; неокласич- ний синтез, що захищає необхідність гнучкого поєднання принципу невтручання в ек-ку з кейнсіанськими методами держ. регулювання залежно від конк-ретної екон. ситуації. Починаючи із 70-х рр. неок-ласична теорія переживає відродження класич- них традицій, повертаючись до визнання визна-чальної ролі екон. суб’єкта та ринкового механіз-му саморегулювання для встановлення загальної екон. рівноваги. Розв-к неокласичної теорії зв’я-зується з досл-ням в кількох напрямках: із теори-тичним визн-ням шляхів подолання кризових яв-ищ у ринкових відносинах; із прогнозуванням ек-он. поведінки суб’єктів ринкової діяльності в ди-намічному середовищі; з формуванням екон. по-літики, спрямованої на захист та підтримку конку-рентної ринкової ек-ки за умов монополізму; із визн-ням методів вирішення соц-них проблем, що до цього часу залишались поза увагою нео-класичного аналізу. Знову з’являються теорії, що заперечують необхідність будь-якого втручання держави в ек-ку. Напрямок отримує назву “школи нової класики” і є ознакою неокласичного рене-сансу. У працях преставників сучасного консер-вативного напряму досліджують проблеми, зв’я-зані з удосконаленнм механізмів функ-ня ринко-вої ек-ки на макро- та мікроекон. рівнях. Ці теорії репрезентовано доктринами раціональних очі-кувань та ек-ки про- позиції. У сучасних захід-них академічних колах нову неокласику вважа-ють домінуючим і перспективним напрямком. Су-часний неокласицизм впритул підходить до визн-ня необхідності впливу держави на окремі сторо-ни екон. сис-ми з метою спричинити “ланцюгову реакцію” і забезпечити умови для дії ринкових сил. Неокласики вважають за необхідне дослід-жувати екон. явища з погляду можливого стиму-лювання і стабілізації екон. процесів, не зашкод-жуючи дії ринкових сил.