89.Принципи МЕВ та політичне середовище їх реалізації.

 Розвиток міжнародних економічних відносин здійснюється за певними принципами, дія яких має загальний та специфічний характер впливу на МЕВ. Можна виділити слідуючи загальні принципи розвитку МЕВ:

Еволюційність або розвиток МЕВ на основі об’єктивних економічних законів;

Системність або розвиток МЕВ як системи із взаємопов’язаними елементами (рис. 3), коли зміни в одному елементі ведуть до обов’язкових змін в іншому елементі та всієї системи в цілому;

Еквівалентність обміну відзначає, що участь у МЕВ здійснюється на основі взаємного узгодження інтересів кожного учасника, які мають не обов’язково грошовий вираз.

Крім того на національному рівні, міжнаціональному та наднаціональному рівнях виробляються, узгоджуються та реалізуються специфічні принципи МЕВ. На глобальному рівні вироблені та продекларовані такі специфічні принципи МЕВ:

Суверенітет;

Територіальна цілісність і політична незалежність держав;

Суверена рівність всіх держав;

Ненапад та невтручання;

Взаємна та справедлива вигода;

Мирне співіснування;

Рівноправ’я та самовизначення народів;

Мирне врегулювання суперечностей;

Усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили;

Добросовісне виконання міжнародних зобов’язань;

Поважання прав і основних свобод людини;

Відсутність прагнення до гегемонії та сфер впливу;

Сприяння міжнародної соціальної справедливості;

Міжнародне співробітництво з метою розвитку;

Вільний доступ до моря і від нього для не морських країн.

Проблема заборгованості та шляхи її розвязання.

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. тощо – все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, повязаних із заборгованістю цих країн, створивши ситуацію “кризи боргів”. Причинами кризи також стали – невеликі розміри внутрішніх заощаджень, відємне сальдо зовнішньоторговельних операцій; значний імпорт капіталі за відсутності власних ресурсів та інші.

До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, СБ та регіональних банків розвитку). Більшість таких позик здійснювалася на пільгових умовах, з низькою відсотковою ставкою і використовувалась на реалізацію конкретних проектів розвитку та оплату імпорту інвестицій і товарів.

В кінці 70-х - на початку 80-х років становище змінилося, до процесу кредитування країн, що розвиваються, підключилися комерційні банки. Вони скористалися надлишком “нафтодоларів” країн-членів ОПЕК. Кредити надавалися для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримки експортних галузей.

За даними Світового Банку нараховується 16 країн з високим рівнем заборгованості: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща.

За період з 1970 по 1996 роки зовнішній борг країн, що розвиваються, зріс з 68,4 млрд дол. до 2,3 трлн дол. Тільки на обслуговування цього боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд дол.

Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник “вторинний ринок боргів”, на якому зі знижкою (30% номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників. Обсяг торгівлі борговими зобовязаннями на початку 90-х років перевищив 100 млрд дол.

Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80-90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Однак, боргова проблема ще залишається предметом занепокоєння в найменш розвинутих країнах, особливо африканських.

Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Зобовязання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

зниження обмінного курсу місцевої валюти;

жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

Починаючи з 1994 року МВФ надає кредити Україні. За 1994-2001 роки були підписані проекти співробітництва Світового Банку і України на суму 6,4 млрд дол., з них позики СБ – 4,8 млрд дол.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64  Наверх ↑