6. Теорія „Соціального ринкового господарства”

Вільне ринкове господарство – господарство періоду вільної конкуренції в епоху домонополістичного капіталізму – ідеал для німецьких неолібералістів, тому що значна роль держави робить не досяжним вільне господарство. Але цей ідеал не досяжний.

Сучасна ринкова система розглядає неолібералістами, як спотворена форма ринкового господарства, так як надмірна концентрація і централізація, і велика роль держави; розробляється концепція соціального ринкового господарства.

“Соціально-ринкове господарство” – це, на думку неолібералістів “синтез між вільним і соціально-обов’язковим суспільним ладом”.

Основними принципами соціально-ринкове господарство є:

1)     свобода ціноутворення і стабільність грошового обігу;

2)     конкуренція без монополії;

3)     недоторканість приватної власності;

4)     економічна самостійність і відповідальність підприємців;

5)     обмежена економічна роль держави.

Головною метою економічної політики держави є забезпечення 3-ох свобод:

-         свободи ринку;

-         свободи конкуренції;

-         свободи від монополій.

Соціально-ринкове господарство, як вважали неоліберали – це вже й не капіталізм, але й не соціалізм – це третій шлях у розвитку суспільства. Першочергове значення надається ринковим відносинам.

Зміст соціально-ринкове господарство полягає в тому, що принцип свободи ринка поєднується з принципом соціального вирівнювання, яке здійснюється цілеспрямованою політикою держави. Політика держави має забезпечувати “належний розподіл національного доходу, тобто ринковий розподіл доходів повинен корегуватися ях наступним перерозподілом; держава повинна проводити активну політику, спрямовану на досягнення повної зайнятості, стабільності цін.” ð Внаслідок цього соціально-ринкове господарство, на думку неолібералістів, забезпечує гідне людське існування.

7. Західнонімецький неолібералізм

Після Другої світової війни неолібералізм став провідним напрямом в економічній літературі та економічній політиці Західної Німеччини.

Засновником та основним представником Фрейбурзької школи, що займалася обгрунтуванням та розробкою ідей неолібералізма був професор Фрейбурзького університету Вольтер Ойкен (1891 - 1950). Видатним представником неолібералізму в Німеччині, політичним діячем, що впроваджував ідеї неолібералізму в економічну політику був Л.Ерхард (1897 – 1977).

Центральне місце у вченні німецького неолібералізму займає концепція ідеальних типів господарства, її засновником був Вальтер Ойкен. Згідно з цією теорією всі форми суспільного ладу зводяться о 2-ох типів:

1)     центрально-керованого господарства (рабовласництво, латифундії);

2)     вільного ринкового господарства.

Вільне ринкове господарство – господарство періоду вільної конкуренції в епоху домонополістичного капіталізму – ідеал для німецьких неолібералістів, тому що значна роль держави робить не досяжним вільне господарство. Але цей ідеал не досяжний.

Сучасна ринкова система розглядає неолібералістами, як спотворена форма ринкового господарства, так як надмірна концентрація і централізація, і велика роль держави; розробляється концепція соціального ринкового господарства.

“Соціально-ринкове господарство” – це, на думку неолібералістів “синтез між вільним і соціально-обов’язковим суспільним ладом”.

Основними принципами соціально-ринкове господарство є:

6)     свобода ціноутворення і стабільність грошового обігу;

7)     конкуренція без монополії;

8)     недоторканість приватної власності;

9)     економічна самостійність і відповідальність підприємців;

10)                        обмежена економічна роль держави.

Головною метою економічної політики держави є забезпечення 3-ох свобод:

-         свободи ринку;

-         свободи конкуренції;

-         свободи від монополій.

Соціально-ринкове господарство, як вважали неоліберали – це вже й не капіталізм, але й не соціалізм – це третій шлях у розвитку суспільства. Першочергове значення надається ринковим відносинам.

Зміст соціально-ринкове господарство полягає в тому, що принцип свободи ринка поєднується з принципом соціального вирівнювання, яке здійснюється цілеспрямованою політикою держави. Політика держави має забезпечувати “належний розподіл національного доходу, тобто ринковий розподіл доходів повинен корегуватися ях наступним перерозподілом; держава повинна проводити активну політику, спрямовану на досягнення повної зайнятості, стабільності цін.” ð Внаслідок цього соціально-ринкове господарство, на думку неолібералістів, забезпечує гідне людське існування.

У 60-ті рр. починається розробка теорії “сформованого суспільства”, вона стала своєрідним продовженням соціально-ринкове господарство.

У 1965р. Людвіг Екхардт на з’їзді ХДС (християнсько-демократичного союзу) проголосив про перехід від плюралістичного суспільства до “сформованого суспільства”. Ця концепція увійшла у програми ХДС та СДПН (соціал-демократичної партії Німеччини).

Згідно з цією концепцією сучасне не комуністичне індустріалізоване суспільство в своєму розвитку проходить 3-и етапи:

1)     класове суспільство;

2)     плюралістичне суспільство спілок;

3)     сформоване суспільство.

Класове суспільство існувало у 19ст. і характеризувалося боротьбою класі за зміни існуючого ладу.

В плюралістичному суспільстві класова боротьба зникає, замість класів виникають стійкі групи-спілки, які виступають посередником між індивідуумом та державою. Основної їх метою є боротьба за найбільшу частку в сукупному продукті ð тому замість класових протиріч, які притаманні класовому суспільству панує плюралізм конкуруючих один з одним організованих елементів, вони не зведені до єдиного знаменника, загального блага.

Головна увага у сформованому суспільстві прикута до загального блага; його члени складають “продуктивну спільноту”, в якій благо кожного не взаємно пов’язане з його внеском у прибуток; з його особистою працездатністю, продуктивністю тощо. Інших цінностей це суспільство не знає. Одержання прибутку розглядається як загально-національний інтерес. В наслідок цього в сформованому суспільстві “егоїстично користь” кожної людини співпадає з інтересами цього суспільства, у ньому переважають спільні інтереси суб’єктів виробництва, котрі вимагають співробітництва праці та капіталу.

В сформованому суспільстві кожний працюючий виступає у ролі ділового партнера і співвласника. Держава розглядається як автономний орган, який піклується про збереження загального блага.

В цілому теорія сформованого суспільства – це спроба теоретично обгрунтувати ідею соціального партнерства.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18  Наверх ↑