29. Проблеми земельної ренти в роботах Сміта та Рікардо

 А.Сміт виділяв ренту як виключний доход землевласника, піддавши сумніву те, що рента - це лише процент на капітал, витрачений землевласником на покращення землі, так як землевласник одержує ренту і за землі, що не зазнавали покращення. Так А.Сміт відділив ренту від арендної плати, довівши, що прибуток на капітал являється тільки надбавкою до первісної ренти. Таким чином, тільки земельна рента у Сміта‚ представляє собою відрахування із продукту, який був витрачений на обробку землі. Однак через дуалізм своєї методології, А.Сміт бачить в ренті також винагороду землевласника за право користування його землею. У поглядах А.Сміта зустрічаються і елементи фізіократичної теорії: рента є «витвір природи, який залишається за вирахуванням і відшкодуванням всього того, що можна вважати творінням людини».

Тобто А.Сміт не дав ренті точного визначення, хоч в його теорії було багато правильних ідей і думок. Наприклад, він зауважував, що відмінності в якості ділянок землі можуть бути причиною утворення диференційованої ренти.

В теорії земельної ренти Рікардо вперше розкритий механізм диференційної ренти. Розвиваючи своє вчення про земельну ренту на основі трудової теорії вартості Рікардо робить усілякі спроби пояснити існування ренти дією сил природи і особливо продукт праці в с/г (як у фізіократів заперечує). Головна думка – рента створюється працею, а не є продуктом природи. Вартість с/г продукту визначається витратами праці на їх виробництво за найгірших умов, тому середні та кращі землі приносять доход, який є різницею у витратах виробництва і вигляді ренти привласнюється землевласниками. Абсолютну земельну ренту Рікардо заперечував.

30. Економічні ідеї західноєвропейського середньовіччя

Економіка доби Середньовіччя (5 – 17 ст.)була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Економічне мислення середньовічної людини мало теологічний характер. У літературі країн Західної Європи в добу раннього середньовіч­чя під впливом християнства висловлюються ідеї про рівність лю­дей перед Богом, про працю як єдине джерело існування, про необ­хідність ділитися майном з бідними; прагнення багатства визнається пороком, що не личить справжньому християнину.

Християнство – ідеологічне обгрунтування утверждення феодальних відносин. Особливість прояву економічної думки – неодмінне релігійне оформлення. Інша особливість – корпоративність мислення, яка відбивала корпоративну структуру усього феодального суспільства. Індивід виступає не як особистість, а як член якоїсь корпорації. Формується уявлення про предмет як точка зору школи.

Економічна думка ще не відокремилася в самостійну галузь знання. Цей процес розпочався лише в період пізнього Середньовіччя (16 – 17 ст.). Для економічної думки властивий “практицизм”. Численні трактати містять конкретні господарчі поради, різноманітні практичні рекомендації, але в той же час вони містять мало теоретичних узагальнень і спроб аналізу економічних процесів та явищ. Тобто у добу раннього та класичного Середньовіччя ще не з’явилося якихось теоретичних творів з економічних питань.

Основними джерелами економічної думки є юридичні і церковні пам’ятки. Економічні уявлення народних мас знайшли відображення в різних єресях та економічних вимогах селянських повстань.

- юридичні пам’ятки

- “Салічна правда”(481-511), - відображено проблеми общи­ни. У цих записах було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відно­син і виникнення майнової нерівності. Майнове розшарування дещо стримувалося переважанням спільної власності громади над правом володіння і користування окремих домогосподарств. «Салічна прав­да» свідчить про поступове виникнення індивідуально-родинної власності, перетворення володіння на власність. Франки вже розме­жовували поняття рухомого та нерухомого майна. Рухоме майно можна було віддавати у заставу і передавати у спадок найближчому з родичів. Крадіжки його каралися штрафами. Раби вважалися май­ном пана, і тому за вбивство раба сторонньою людиною треба було сплатити господарю відповідну компенсацію. Щодо нерухомого майна, то існували численні різновиди індивідуальних прав на воло­діння різноманітними видами його, хоч верховенство завжди визна­валося за правом громади на всі земельні угіддя.

- “Капітулярій про віли” (9 ст.) Карла Ве­ликого. Про організацію й управління вотчиною. вся зе­мля вотчини була у власності її володаря (вотчинника), а більшість населення становили закріпачені селяни. У маєтку мали також жити «добрі майстри», що виробляли якусь ремісничу продукцію. Госпо­дарство мало натуральний характер, король приписував продавати тільки надлишки, а купувати те, що не вироблялося у вотчині, стя­гувати оброки натурою і створювати продуктові запаси.

- твори релігійного характеру

 - твори Ф. Аквінського(1225/26–1274)

- єресі та економічні вимоги селянських повстань