67. Особливості розвитку ринкового господарства у Франції (середина ХУП - середина ХЇХ ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях Ж.Б.Сея та Ф.Бастіа.

 З 1789 р. по 1791 р. у Франції було проведено ряд реформ, які сприяли утвердженню буржуазного устрою. Був скасований ста­новий поділ, спадкові титули дворянства, церкву відділили від держави, а її землі конфіскували, оголосили «національним май­ном» і розпродали невеликими ділянками. Були скасовані також цехи, відмінена урядова регламентація промислового виробництва. Знищувались внутрішні мита й подібні обмеження, що пере­шкоджали розвитку промисловості та торгівлі. Усе це створюва­ло передумови для ринкового підприємницького господарювання. З приходом до влади якобінців було прийнято знамените аг­рарне законодавство 1793 року. Воно проголошувало конфіска­цію дворянського землеволодіння, знищення всіх дворянських привілеїв і повинностей, передачу общинних земель у власність селян без будь-якого викупу. Сукупність у Франції кінця XVIII ст. таких факторів, як при­в'язаність селян до землі, низький рівень народжуваності, пар-целяризація села, заборгованість лихварям і неминуче низька ку­півельна спроможність селян негативно впливала на загальний економічний розвиток країни. Але саме революція 1789 р. була тією вирішальною подією, яка визначила у Франції початок промислового перевороту і роз­чистила дорогу для розвитку капіталістичної економіки. Промис­ловий переворот в країні тривав майже все XIX ст. На 20—40-і роки XIX ст. припадає творчість представників французької класичної економічної школи Ж. Б. Сея та Ф. Бастіа. Економічна теорія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і ус­падкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до цієї інколи надто абстрактної теорії, а з прагматичних позицій вирішувала проблеми розвитку буржуазного суспільства. Жан Батист Сей (1767—1832)-- родоначальник і головний представник французької економічної думки цього періоду. Як у першій своїй роботі «Трактат політичної економії» (1803), так і в узагальнювальній — «Повний курс практичної політичної економії» (1828—1829) у шести томах він наслідує і пропагує ідеї А. Сміта. Разом з тим Ж. Б. Сей звертає увагу на помилки та суперечності в теорії вченого й намагається їх виправити. У цілому правомірно стверджувати, що він не просто популяризував класичне вчення, а збагатив його власними ідеями і став засновником нового на­пряму в економічній теорії. Відповідно до теорії Ж. Б. Сея, виробництво створює не певну матерію, а корисність, яка надає речам цінність. Саму корисність він розглядає як послугу. Так, якщо в А. Сміта йшлося про вироб­ництво товарів, то у Ж. Б. Сея виробництво — це надання послуг і, навпаки, будь-яке надання послуг є виробництвом. І навіть від­ношення між капіталістами і робітниками представлені вченим у вигляді взаємного надання послуг. Другим представником французької політичної економії цього часу був Фредерік Бастіа (1801—1850). Найбільшою популярні­стю користуються дві його роботи - - «Економічні софізми» (1847) і «Економічні гармонії» (1850). Ф. Бастіа, як і А. Сміт, пов'язував прогрес суспільства з реалі­зацією вільної ініціативи кожної людини. Він відстоював теорію природного порядку та заперечував існування соціальних анта­гонізмів. Учений вважав, що за умов економічної свободи взає­мовідносини між людьми «не можуть бути нічим іншим, як взаєм­ним обміном послуг, які знижуються в цінності і зростають у ко­рисності». Таким чином, Ф. Бастіа, наслідуючи Ж. Б. Сея, трактував цінність як відношення послуг. Останню він ви­значив як будь-яке зусилля, яке зберігає зусилля інших. З боку продавця послуга вимірюється його зусиллями затраченими на виробництво товару. А послуга з боку покупця вимірюється зу­силлями, які економляться в результаті придбання товару. Вихо­дячи з цієї власної теорії послуг, Ф. Бастіа визначав ринкову еко­номіку як «царство волі та гармонії», економічної свободи та взаємовигідного співробітництва різних класів.

68.Парцелярна система у Франції. її суть і роль у розвитку ринкової економіки країни.

 З приходом до влади якобінців було прийнято знамените аг­рарне законодавство 1793 року. Воно проголошувало конфіска­цію дворянського землеволодіння, знищення всіх дворянських привілеїв і повинностей, передачу общинних земель у власність селян без будь-якого викупу. Однак, далеко не одразу прийшли очікуванні економічні результати - - зростання заповзятливості нових сільських господарів, підвищення продуктивності праці, перетворення землеробства на ємний ринок для промисловості. Навпаки, устрій аграрних відносин, що склалися після революції, гальмував розвиток промисловості та відбивався на результатах її розвитку. Головною його особливістю був дуже малий розмір се­лянського землекористування. Селяни отримали у власність не­великі наділи, а передаючи землю синам у спадщину, мусили її ділити. Кожний наступний поділ землі призводив до її дроблення на невеликі частини, так що середній розмір господарства в краї­ні становив близько 0,5 га. Таке господарство отримало назву пар­цела, що означає — частина, або дрібне, нестійке та малопри­буткове господарство. Парцеляризація села, по-перше, загостри­ла демографічну проблему в країні. Щоб уникнути поділу землі, французький селянин намагався не мати багато дітей. По-друге, вона стримувала процес руху робочої сили із села в місто. Дріб­ним селянським сільським господарствам відповідали дрібні майстерні в промисловості. І по-третє, що було найбільш небез­печне для розвитку ринкового господарства Франції на той час, - парцеляризація села породила широке впровадження в селянське господарство лихварського кредиту. Лихварі, а це були місцеві багатії— крамарі, купці, окремі заможні селяни, давали позику під заставу землі і, користуючись безвихідним становищем селян, нав'язували їм дуже високі відсотки. Оплата в призначений термін позики й відсотків була, як правило, непосильною для борж­ника. Тому ці обов'язки переходили від старших членів сім'ї до молодших, і цілі покоління селян не могли звільнитися від лих­варського гноблення.