25.Господарський розвиток Давньої Греції в осьовий час. Реформи Солона.

Як відомо, історія Давньої Греції налічує дві тисячі років і включає дві цивілізації — Крито-Мікенську (кінець III — перша половина II тисячоліття до Р.Х.), що швидше нагадувала Східну цивілізацію, та власне Грецьку, розквіт якої припадає на вже зга­дуваний осьовий час. З господарського погляду в історії Давньої Греції можна виділити два етапи — патріархальний, що характе­ризувався пануванням натурального господарства, та торговель­но-ремісничий.Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полі­сах — містах -державах, розташованих по берегах та островах Егейського й Іонічного морів. Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жило власним життям.Проте поєднувала їх спільність релігійних вірувань.Водночас економічні зв'язки за умов панування на­турального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому госпо­дарстві. Проте така родина складалася не лише з осіб, поєднаних кровними зв'язками, до неї входили іноді цілі родини або окремі особи, а також раби. На чолі такої патріар­хальної родини стояв родоначальник або домовласник. У містах-полісах крім повноправних громадян існували та інші кате­горії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття­ми, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потре­бувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господар­ства. Лише деякі блага, передусім предмети розкоту, здобува­лися шляхом обміну на власну продукцію.Саме таке господарство і називали ойкісним.Право власності охоронялося законодавчо. У594 р. архонт Солон здійснив низку реформ.Реформи Солона вирішували питання привілейованого стану землевласників, закріпивши за ними права повного громадянства. Усі вони були поділені на чотири класи відповідно до доходу, що його давала земля, який вираховувався не у грошовому виразі, а в натуральних продуктах. До останнього, четвертого класу фетів належали всі ті, які землі не мали, а, отже, не мали і прав громадянства, а гроші, якими б не були великими, значення не мали. З першого класу обирали архонтів, перші три класи надавали держані воїнів, доходами з їх землі покривалися державні видатки на ве­дення війни. До перших класів належали всі землевласники, не­залежно від розмірів їх володінь. Ця реформа перекривала до­ступ до земельної власності тим категоріям населення, які не входили до перших трьох класів, а також чітко визначала соціаль­ний статус громадян.Реформи Солона знищили також боргову кабалу, боргове раб­ство було заборонене, а рабами могли бути лише іноземці, рабст­во одноплемінників було заборонене. Були також анульовані всі борги під заставу земель. Знищувалися боргові зобов'язання не лише відносно приватних осіб, а й відносно держави. Для підняття рівня забезпеченості Аттики продовольством Солон заборонив експорт усіх сільськогосподарських продуктів крім олії, якої виробляли значно більше від потреб регіону. Цей захід став стимулом для керамічного виробництва, адже олію експортували у глиняних амфорах.Важливу роль відіграла також монетна реформа, за якою в Афінах відмовилися від панівної досі егінської монетної системи на користь евбейської.У сфері політичній реформи Солона встановлювали юридичну рівність між громадянами перед законами, всі громадяни були рів­ними незалежно від їх майнового стану. Реформував він і спад-. кове право, надавши можливість тим, хто не мав дітей, передава­ти своє майно у спадок на власний розсуд.Отже, реформи Солона, хоч і були певною мірою дещо консер­вативними, заклали основи нового суспільно-економічного та політичного устрою в Афінах і зміцнили економіку полісу, від­крили шлях до посилення економічної та політичної могутності.

26.Економічні погляди Ксенофонта,Платона та Аристотеля.

Палким прихильником економічного устрою давньої Снарти, був Ксенофонт (444—354 рр. до Р.Х.) — афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» та «Кіропедія», в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального гос­подарства, базованого на праці рабів. Особливо звеличував він сільське господарство, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає в нього як головна господарська форма.Економічні праці Ксенофонта свідчать про значні досягнення у землеробстві Давньої Греції, адже в них ідеться про використання гною як добрива, розкривається значення якісної оранки та інші досягнення. Щодо ремісництва та торгівлі, то Ксенофонт засуджує їх.Водночас Ксено­фонт досить високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєднується із землеробством.З переходом від натурального господарства до грошового видатки держави різко збільшилися. Величезними були ви­датки на будівництво громадських споруд, на влаштування хра­мових святкувань та ігор. Джерелом доходів держави були мита на імпортовані товари, податки від нерухо­мості, різного роду конфіскації, але коштів, як правило, не вистачало.

На цьому тлі поглиблюється соціальне розшарування, серед­ній клас зникає, держава, за словами Платона (348—229 рр. до Р.Х.), розпалася на дві половини — багатих і бідних, які жили ра­зом, але були ворожими одні до одних. Власне, такий стан речей, мабуть, і надихнув його до написання своїх відомих праць — «Держава» та «Закони», в яких автор пропонує докорінне реформування родини, держави та економічного ладу. Малюючи ідеальну дер­жаву, Платон ділить її населення на три класи, перші два з яких (філософи та воїни) повинні забезпечувати суспільні інтереси і не повинні мати власності та займатися господарською діяльністю;Їхнє матеріальне забезпечення повинно мати суспільний характер. Третій клас повинен забезпечувати потреби перших двох та власні(землероби, ремісникита купці).У «Законах» Платон пропонує оновлену модель ідеальної держави, розвиваючи та конкретизуючи свої аргументи щодо за­судження лихварства, обгрунтування провідної ролі землеробства порівняно з ремеслом та торгівлею.

Вчення про господарські відносини між людьми в Аристотеля поєднується з ученням про суспільство. Метою поєднання людей у суспільство він вважає досягнення якомога більшого людського щастя, а для здійснення цієї мети існують такі суспільні групи, як громада та держава.Аристотель вбачає центр господарського життя у домашньому господарстві, яке повинно забезпечувати себе всім необхідним, а те, чого не вистачило, можна отримати через «справедливий обмін» з сусідами. Величезною заслугою Аристотеля було те, що він першим ви­явив певні категорії економічної науки про багатство, про вироб­ництво, про гроші, обмін і капітал. Так, багатством він вважав певну кількість продуктів, необхідних для споживання родиною та державою. Аристотель сформулював поняття «справедливої ціни», твер­дячи, що справедливою є та ціна, яка встановлюється за обопіль­ною добровільною угодою учасників обміну, які не є монополі­стами.Важливе місце в Аристотеля належить ученню про власність. Він вважає приватну власність цілком такою, що відповідає люд­ській натурі.

У слід за Платоном він намагається намалювати «ідеальну державу», таку, яка б примирила суперечності між класами. На­селення цієї держави мало ділитися на п'ять класів: 1) землеробів 2) скотарів та 3) ремісників 4) торговців 5) найманих робітників та рабів