77. Англ. неолібералізм (лондонська школа). Ф.Хайєк.

Фрідріх фон Хайек – 1-н з основоположників. Праці – “Ціни і В”, “Грошова теорія і ек-ний цикл”, “Дорога до рабства”, Індивідуалізм і сус-ний лад”, Прибуток, % і інвестиції”, “Конституція свободи”. “З-н, з-нодавство і свобода”, “Роздержавлення грошей”. Розробив методологію «спонтанного порядку», заснованого на індивідуальній свободі. Умови виникнення «Спонтанного порядку»: від-мови від привласнення чужого, виконання добро-вільно взятих на себе зобов’язань. Захищає пра-во максимальної свободи людини, як визначаль-ну складову спонтанного ек-ого порядку. Негати-вно ставиться до макроек-ого, визначаючи лише мікроек-ний. Не ставить за мету обгрунтувати не-гативний вплив на ек-ну рівновагу процесу моно-поліз В. Сис-ма приватної власності – головна умова ек-ної свободи і конкуренції. Ф-ція держ. - охорона природного, соц-ого порядку - свободи конкуренцій, монополії, вибору, розв-ку. Запере-чує примус ,зовнішне втручання з боку держ. Соц-на справедливість - суто моральна кате-горія, яка може існувати лише за умов примусо-вої ек-ки, “адміністративного деспотизму”, що об`єктивно порушує природний соц-ний порядок. Держава не повинна займатися питанням соц-ого страхування, освітою, охороною здоров`я, визна-чати ставки квартплати чи рівень цін. Не повинна надавати соц-них гарантій. Людина сама мусить дбати про свій ек-ний та соц-ний добробут. Ек-на роль держави полягає в перерозподілі тих засо-бів, які надано їй у розпорядження. Пропонує скасувати приватну монополію держави на вип-уск грошей. Теорія ділового циклу грунтується на постулаті, що ціни на товари в період ек-ого піднесення зростають швидше, ніж зар-пл. Це створює умови для зростання зайнятості: під-ці віддають перевагу суб`єктивному фактору, замі-нюючи машини й механізми робочою силою. По-пит на інвестиційні ресурси знижується, що приз-водить до спаду В. Навпаки, за умов спаду рі-вень реальної зар-пл зростає (номінальна зар-пл скорочується повільніше, ніж зменшується ціни), попи на робочу силу спадає, а відтак зростає ін-вестиційна активність. Грошовий фактор визна-чає інвестиційну політику під-ців. Багато-валютна грошова сис-ма зможе стати природним регуля-тором інвестиційної діяльності, уможливить по-м`якшення коливань інвестиційної активності, яка значною мірою залежить від неринкових чинників – політики держави.

40. Історична школа в Німеччині в 1-ій пол. 19ст. В. Рошер, К. Кніс, Б. Гіальдебранд.

Послідовники Ліста в Німеччині проблему класи-чної науки вба­чали в тім, що абстрактні узагаль-нення не розкривали всієї глибини ек-них явищ і не могли бути використані на практиці. Вони охо-че сприймають і абсолютизують тезу Ліста, що вивчення конк­ретної ек-ки має будуватися на іс-торичному порівнюванні й вивченні закономірно-стей еволюції конкретної нації. Відкинувши абст-рактну теорію як шкідливу, вони проголошують зображення дійсності в історико-нац-ому аспекті єдиною метою ПЕ. Цей напрямок розв-ку науки отримує назву історичної школи ПЕ саме ця школа привер­нула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширен­ню предмета досл-ня ПЕ. Засновники - В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні тео­рії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції сус-ого розв-ку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної ПЕ. Історичний метод досл-ня представників цієї школи хар-ся аналізом ек-ки й ек-ної поведін-ки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розв-ку культу­ри, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій і т.д., тобто кожен елемент цивілізаційного проце-су стає предметом уваги.

Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер (1817—1894). Праця - «Короткі основи курсу ПЕ з погляду історичного методу». Йому належить «Історія англійської ПЕ XVI—XVII ст.» (1851), п'ятитомник «Сис-ма ПЕ» (1854—1894), «Історія нац-ної ПЕ в Німеччині» (1874).

Ставить собі зав-ня доповнити й розвинути зага-льно­визнану теорію класичної школи і водночас вплинути на форму­вання нац-ної політики. У його працях наявний глибокий по­рівняльний аналіз іс-торії становлення й розв-ку ек-них явищ у Німеч-чині, Англії, Франції. Досліджуючи генезис міжна­родної торгівлі, грошового обігу, банківської спра-ви, він визначає притаманні всім нац-ним ек-кам риси і намагається встановити причини нац-них особливостей розв-ку ек-них процесів. Високо оц-інює переваги індустрії, розв-ку транспорту і вка-зує на породжені ними зміни в ек-них відносинах, а також на можливості, що вони відкривають. Він розглядає роль держави щодо підтримки і сприя-ння машинному В як приклад впливу на розв-к нац-ого госп-ва. Його практичні ре­комендації фа-ктично є порадником щодо використання можли-вос­тей сус-ва з метою його самовдосконалення.

Слід особливо підкреслити, що всі практичні ре-комендації Рошер обов'язково звіряв із теоретич-ними постулатами класичної школи, тим самим підтверджуючи плідність історичного методу, який зв'язує класичну теорію із життям.

Історична школа в особі Рошера мала рішучого поборника ево­люційного шляху розв-ку сус-ва. Він уважав будь-яке рево­люційне перетворення злом, оск наслідки його завжди непередбачувані, а хаос як невід'ємний супутник переворотів зава-жає роз­в-кові започаткованих прогресивних яв-ищ. Історія сама торує собі шлях мирним шляхом «позитивного права», а нація може бути учасни-ком цього процесу під керівництвом держави.

Теорію поступального розв-ку сус-ва протистав-ляв соціалістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення. Він уважав за можливе до-сягти соціалістичної мети реформістським шля-хом і критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи кап-ні відносини як рез-т цивілізаці-йного прогресу, во­дночас оголошувала їх незмін-ними й вічними, не бачила історичної перспекти-ви.

Іншим німецьким адептом історичного методу був профе­сор-ек-ст Бруно Гільдебранд (1812—1878) Автор багатьох книжок із політики, соціо­логії, бізнесу, статистики, але в своїй основній праці «ПЕ сучасного і майбутнього» (1848) він ставить собі за мету «відкрити шлях для основ-ного історичного погляду в ПЕ і перетворити ПЕ на теорію, що має спра­ву з ек-ним розв-ком на-родів» . Він значно рішучіше, ніж Рошер, нападає на класичну ПЕ: не визнає об'єктивності ек-них з-нів, універсальнос­ті узагальнень, принципу інди-відуалізму і критикує Рошера за те, що той нама-гається примирити свою теорію з класичною.

Історія — це не лише засіб доповнення ек-­них те-орій, а зброя повного оновлення науки. На його думку, «ПЕ має бути наукою про з-ни ек-ого розв-ку націй». Під такими він розуміє з-ни еволюції, які можна просте­жити, вивчаючи історію та узага-льнюючи фактичний матеріал із допомогою ста-тистики.

Прикладом таких узагальнень є його відкриття фаз еволюції: фа­за натурального госп-ва сере-дніх віків, фаза грошової та фаза кредитної ек-ки. За основу періодизації бере спо­соби організації обміну продуктами. Доводячи свою теорію, він постійно шукає аргументів у класичній ПЕ, особ-ливо що­до питань В та обміну.

Схема, яка мала охопити всю історію розв-ку лю-дства, обмежилась визн-ням фаз еволюції, далі він лише порівнює основні ознаки, що за ними визначається конкретна фаза сус-ого розв-ку. Як вершину прогресу ек-ки будь-якої нації він бачить кредитне госп-во, що формується під впливом попередньої еволюції і є її рез-том. Ця форма госп-ва будується на справедливому обміні й ро-зподілі, якому не потрібні гроші як посередник та вимірювач в-сті. Її ототожнює з плановою ек-кою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб спож-чів і є можли-вою завдяки високим моральним якос­тям грома-дян сус-ва. Роль держави полягає в керівництві соц-но-ек-ним процесом.

Третій представник історичної школи Карл Кніс (1821—1898), професор Марбурзького, Фрейбу-рзького, Гейдельберзького універ­ситетів. Його праця 1853 р. «ПЕ з погляду історич­ного мето-ду» була прикладом такої наполегливості й по­слідовності у викладанні цієї проблеми, якої ми не бачимо ні в Ро­шера, ні в Гільдебранта.

Кніс виходить з того, що рівень ек-ної могутності сус-ва і теоретичні концепції, які відображають стан цього сус-­ва, є рез-тами певної передісторії розв-ку. Рівень, якого досягло воно на даний мо-мент, є перехідною фазою до його наступного прогресу. Оцінити можна лише рівень розв-ку ку-льтури. Ек-на доктрина не може свідчити про рі-вень розв-ку, оск категорії, якими вона оперує, мають місце в будь-якій госп-кій сис-мі, але за рі-зних умов відіграють різну роль. Ці категорії уза­гальнюють тільки аналогії, а не конкретні законо-мірності. Оск класична ПЕ дотримується доктрин, які в часі залишаю­ться незмінними, вона просто не може бути правильною.

Кніс критикує Рошера за визнання об'єктивності з-нів та ви­користання класичних методів у досл-нях, а Гільдебранда — за перебільшення ролі чи-стої теорії. Але він солідаризується з ними щодо питань аналізу еволюції явища у його взаємоза-лежності і вза­ємозумовленості з іншими аспекта-ми сус-ого розв-ку.

Поділяв думку про можливість сві­домо впливати на сус-ні процеси, за умови, що генезис цих про­цесів добре відомий, а мета, заради якої здійс-нюватиметься цей вплив, є сус-нозначущою.

ПЕ Німеччини тієї доби була пронизана ідеями нац-ної єдності, характерними для всіх аспектів сус-ого життя. Зрозуміло, що, простежити форму-вання цих ідей можна бу­ло, лише користуючись історичним методом досл-ня. Німецькі ек-сти, ви-ходячи з ідеї німецької нац-ної єдності, створи­ли історичний метод досл-ня і скористалися з нього для засну­вання нового напрямку ПЕ, основою як-ого стало вивчення закономірностей розв-ку нац-ого народного гос­п-ва, визначальної ролі держа-ви в цьому процесі. Цей напря­мок протистояв ко-смополітизму класичної школи та геополітизму Англії. Досягненням історичної школи було й те, що вчені цієї шко­ли широко користувалися істо-ричним та статистичним матеріалом, а також ви-сновками конкретних ек-них досл-нь.