6. Склад річної звітності під-ва.

Фінансова звітність – це система взаємопов’язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан підприємства та результати діяльності за звітний період. До складу звітності підприємства відносять:

-Баланс;

- Звіт про прибутки та збитки;

-Звіт про власний капітал;

-Звіт про рух грошових коштів;

-Примітки до фінансової звітності.

Компоненти фінансової звітності пов’язані між собою, оскільки відображають відповідні аспекти господарської діяльності підприємства.

Бухгалтерський баланс (ф.№1) – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Щодо форми подання балансу розрізняють: двосторонню форму, за якою активи підприємства розміщують ліворуч (актив балансу), а зобов’язання й власний капітал – праворуч (пасив балансу); односторонню (послідовну) форму, за якою послідовно, згори вниз, розміщують актив і пасив балансу. В Україні застосовуються остання форма балансу. В Україні зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей встановлюються П(С)БО №2 «Баланс».

Звіт про прибутки та збитки (звіт про фінансові результати – ф.№2) – є обов’язковою формою фінансового звіту підприємства. Основна його мета надати користувачам інформацію про формування фінансового результату підприємства (доходи, витрати та фінансові результати). Фінансовий результат визначають порівнянням доходів і витрат звітного періоду.

Загальні вимоги до розкриття статей даного звіту, а також його форма та зміст визначаються вимогами П(С)БО №3 «Звіт про фінансові результати»

Звіт про рух грошових коштів (ф.№3) призначений для надання інформації про те, з яких джерел надходили гроші на підприємство, за якими напрямами та на які цілі витрачалися гроші, як змінився залишок грошових коштів за звітний період. При цьому рух грошових коштів у звіті відображають за трьома видами діяльності: поточна (основна), інвестиційна. Фінансова. Це дає змогу оцінити раціональність використання грошових коштів, визначити напрями діяльності підприємства, платоспроможність, а також скласти прогноз подальшого розвитку. В Україні порядок складання та подання даного звіту користувачам встановлено П(С)БО №4 «Звіт про рух грошових коштів».

Звіт про власний капітал призначений для надання користувачам інформації про зміни, що відбулися у складі та структурі власного капіталу за звітний період. При цьому зміни розкриваються за складовими власного капіталу: статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, фінансовий результат (нерозподілений прибуток) та ін. Джерелом для складання цієї форми фінансової звітності є інформація бухгалтерських рахунків, на яких відображено складові власного капіталу. Вказівки щодо форми, рекомендації зі складання та подання даного звіту містяться в П(С)БО №5 «Звіт про власний капітал».

Під примітками до фінансової звітності слід розуміти сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію та обґрунтування статей фінансових звітів, а також іншу інформацію, яка передбачена відповідними П(С)БО. Законом України «про бухгалтерський облік та фін. звітність» передбачено, що Примітки до річної фінансової звітності є однією з форм фінансової звітності, проте така форма приміток не у повній мірі виконує роль детального пояснення: не складається за квартал і містить інформацію про об’єкти бухгалтерського обліку з деталізацією на рівні субрахунків бухгалтерського обліку. У цій формі відсутня повна характеристика підприємства та опис основних факторів. Які стали визначальними в роботі підприємства у звітному періоді. У зв’язку з цим підприємства повинні складати два види приміток до фінансової звітності: ф.№5 та Пояснювальну записку до проміжної та фінансової звітності. Для підготовки такої пояснювальної записки використовують не лише дані фінансової звітності, а й іншу інформацію – дані аналітичного обліку, відомості установчих та розпорядчих документів підприємства, внутрішню звітність, тощо.

7. 7.Історія виникнення аудиту в світі.

Слово «аудит» походить від лат. «audio» — «слухаю», (від­повідно «auditor» — той, хто слухає). У середньовічній Європі, коли писемних людей було мало, аудитором називали служ­бовця, який повинен був вислуховувати звіти посадових осіб. На початковому етапі розвитку аудиту на аудитора поклада­лись функції контролю за діяльністю посадових осіб з метою викриття фактів обману та шахрайства.

Ще у стародавньому світі, як тільки функції володіння і управління власністю були поділені між такими основними суб'єктами господарювання того періоду, як держава і рабов­ласницький маєток, була вперше усвідомлена необхідність в аудиті. Прагнучи одержувати якомога більший прибуток, власники, що наймали управлінців, призна­чали контролерів, до обов'язків яких входило вислуховувати підзвітних осіб. На державному ж рівні створювалися спеціальні органи (облі­кові управління), які контролювали збір податків та державні витрати.

Вважається, що аудит як вид професійної діяльності виник в Англії. Одними з найдавніших англомовних облікових докумен­тів, які дійшли до наших часів, є згадки про аудит в архіві Каз­начейства Англії і Шотландії 1130 р. Також є дані про існування аудиту в 1299 р. та до 1324 p., коли королівським указом були призначені аудитори в графствах Оксфорд, Беркшир, Півден­ний Емптон, Уілтс, Самсет і Дорсет. У XVI ст. правовий контроль облікових книг був офіційно введений у багатьох країнах світу. Для позначення особи, яка здійснювала перевірку облікових записів в Англії вже використовувався термін «аудитор».

Тому не дивно, що перший у світі законодавчий акт, що регулював діяльність аудиторів, був виданий у 1285 р. королем Англії Едвардом І. Відповідно до цього закону від імені держави надавались певні привілеї аудиторам, якими були не тільки особи з числа довірених слуг сеньйорів, але й деякі категорії цивільних службовців.

Згідно з законом метою перших обов'язкових перевірок був незалежний розгляд бухгалтерських записів і звітів, а роботу осіб, які їх проводили, прирівнювали майже до фінансового аудиту в сучасному його розумінні.

У XVII-XIX ст., коли фінансові кризи стали актуальною проблемою, аудит набув найбільшого розвитку. Після закінчення кризи почався стрімкий розвиток акціонерних товариств.

Першим документально зафіксованим випадком прове­дення незалежного аудиту спекулятивної діяльності акціонер­них товариств вважається крах «Південноморської Компанії' у Великобританії в 1720 році Ця подія в історії відома як Південно-морська бульбашка Коли з'ясувалося, що директорат компанії неспроможний ані виконати взяті зобов'язання по сплаті дивідендів, ані викупити випущені в біржовий обіг акції, у справу втрутились державні органи Ними був призначений бухгалтер Чарльз Снел для незалежної додаткової перевірки допоміжних облікових записів цієї компанії.

У цей же період з метою запобігання недоброчесних угод була започаткована практика державного регулювання фахо­вої діяльності облікових працівників. У 1720 р. парламент цієї країни прийняв"Акт про Мильну бульку, що заборонило акціонерну форму підприєм­ницької діяльності і єдиною можливою визнавав партнерство. З 1844 р. у Великобританії вийшла серія законів про компанії, згідно з якими їх керівники були зобовязані раз протягом року надавати акціонерам підписаний ними балансовий звіт під­приємства і запрошувати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвердження звітності перед акціонерами.Досвід Англії в розвитку аудиту справив великий вплив на інші країни і передусім на США. Аналогічні закони про обов'яз­ковий незалежний аудит дещо пізніше були прийняті у Фран­ції (1867) і США (1887).

І тільки наприкінці XIX ст. незалежний аудит сформувався як самостійна сфера професійної практичної діяльності Зміни в попиті на аудиторські послуги в СІНА на початку XX ст. стали причиною докорінних змін ряду цілей аудиту

Початок 70-х років XX ст, по суті, виявився точкою відліку Для нового етапу в історії аудиту — його гармонізації на регіо­нальному та інтернаціоналізації на міжнародному рівні.

Започаткувало інтернаціоналізацію аудиту створені і л у ІУ77 р. Міжнародної Федерації Бухгалтерів із штаб-квартирою а Нью-Йорку, на яку зокрема, були покладені функції розробки Етичного Кодексу Професійних Бухгалтерів, Міжнародних Стандартів Аудиту (МСА), бюлетнів з аудиту, положень про державний і управлінський облік, видання фахових посібників з аудиту підприємств. Слід відзначити, що Міжнародна Феде­рація Бухгалтерів не має права вимагати від організацій-членів приведення стандартів своїх країн у відповідність із міжнарод­ними, застосовувати до них будь-які санкції. Ці факти є свід­ченням вибору шляху добровільної інтернаціоналізації норма­тивної бази аудиту, кваліфікаційного рівня професійних бухгалтерів (аудиторів) країн світового співтовариства

Сьогодні відбувається етап розвитку аудиту, орієнтованого на ризик. При проведенні перевірок або консультуванні ауди­торських фірм, у першу чергу, розраховують можливий ризик (за спеціально розробленими формулами). Як правило, в сучас­них умовах аудиторська перевірка проводиться вибірково — в основному там, де існує максимальний ризик помилки або шах­райства