8. Неокейнсіанські теорії економічного зростання. Посткейнсіансво

В 50рр. деякі прихильники основних ідей економічного вчення Кейнса та його послідовників щодо необхідності обгрунтування необхідності і можливості державного регулювання економіки сприйняли ці ідеї як вихідну позицію для розробки нових теорій, суть яких зводилися до з’ясування і обгрунтування механізму постійних темпів економічного зростання. В результаті виникли так звані неокейнсіанські теорії росту, вони базувалися на врахуванні системи “мультиплікатор – акселератор” та моделюванні економічної дянаміки з використанням характеристик взаємозв’язку між споживанням та нагромадженням.

Основними авторами таких теорій економічного росту стали професор Масачусетського технологічного інституту Євсей Домар (1914 - …) та професор Оксфордського університету Р.Харрод (1890 - 1978). Їх теорії об’єднує загальний висновок про доцільність постійного темпу економічного росту, як вирішальної умови динамічної рівноваги економіки, за якою досягається повне використання виробничих потужностей і трудових ресурсів.

Другим положенням моделі Харрода-Домара є визнання передумови про постійність в тривалому періоді таких показників, як доля заощаджень в доходах і середня ефективність капіталовкладень. Третя схожість їх моделей полягає в тому, що обидва автори досягнення динамічної рівноваги та постійного росту вважали не автоматично можливим, а наслідком відповідної державної політики, тобто акт державного втручання в економіку.

В неокейнсіанській теорії економічне зростання спочатку орієнтоване на спрощену модель росту (однофакторну), яка визначала співвідношення між виробництвом і попитом.

Темп росту був поставлений в залежність від величини нагромадження і виступав як функція нагромадження частини національного доходу, тобто норма нагромадження визначала ріст національного доходу.

В якості механізму, що забезпечував функціонування цієї моделі була застосована взаємодія “мультиплікатор - акселератор”. З часом з’явилися багатофакторні моделі економічного росту. Вони являють собою модифікацію однофакторної моделі, шляхом введення в неї механізму циклічних коливань, врахування впливу НТП на виробництво та зміни його галузевої структури тощо.

Посткейнсіанство – це ліве, радикальне, реформістське крило кейнсіанства. Воно сформувалося в післявоєнний період. Основними представниками є англійські економісти: Джофн В.Робінсон (1903 - 1983), Н.Калдор, П.Сраффа та американські економісти: С.Вайнтрауб, А.Ейхнерх. Центральне місце в посткейнсіанських теоріях займає проблема росту і розподілу.

Посткейнсіанці рекомендували проводити таку політику, яка сприяла б перерозподілу національного доходу з урахуванням інтересів трудящих, широких верств населення. Вона намагалася встановити зв'язок між розподілом національного доходу і темпами його росту. Вони виступають з антимонополістичних позицій, намагаються розробити рекомендації щодо реформування капіталістичної системи, ліквідації її основних недоліків з метою зробити її такою, що більше відповідає інтересам широких верств населення.