190.    Характерні відмінності банків від інших комерційних суб’єктів відповідно до ПМПА 1006.

Згідно з Положенням з міжнародної практики аудиту 1006 банк - це будь-який тип фінансової установи, основна діяльність якої - операції з депозитами і запозиченнями з метою кредитування та інвестування; її визнано банком регулювальними органами в тих країнах, де вона провадить свою діяльність. Існує багато інших видів суб'єктів господарювання, які виконують подібні функції, наприклад, будівельні товариства, кредитні спілки, товариства взаємодопомоги, позиково-ощадні асоціації та депозитні (ощадні) установи.

Банкам властиві такі характеристики, які, зазвичай, відрізняють їх від більшості інших комерційних підприємств:

• банки зберігають значні суми, включаючи грошові кошти та оборотні фінансові інструменти, фізична безпека яких має бути забезпечена під час передачі та при збереженні. Вони також зберігають та контролюють оборотні інструменти та інші активи, які можна легко передавати в електронній формі. Характеристики ліквідності таких статей призводять до підвищення ступеня вразливості банків з погляду незаконного привласнення та шахрайства. Таким чином, банкам треба встановити формальні операційні процедури, чітко визначені повноваження окремих осіб та жорсткі системи внутрішнього контролю;

•        банки часто здійснюють операції, які починаються в одній юрисдикції, відображаються в звітності в іншій юрисдикції, а управляють ними ще в іншій юрисдикції;

•        банки часто здійснюють операційну діяльність з дуже низьким співвідношенням капіталу і загальних активів, що підвищує вразливість банків несприятливим економічним подіям та ризику банкрутства;

•        банки мають активи, вартість яких швидко змінюється та часто її важко визначити. Отже, відносно невелике зменшення вартості активів може значно впливати на їхній капітал та потенційно на їхню законодавчо встановлену платоспроможність;

•        банки, звичайно, отримують значну суму фінансування від короткострокових депозитів (застрахованих чи незастрахованих). Втрата довіри вкладниками до платоспроможності банку може швидко призвести до кризи ліквідності;

•        банки мають обов'язки стосовно активів, які вони утримують, але які належать іншим особам. Це може призвести до зобов'язань за порушення довірчою особою її обов'язків. Тому банкам слід встановлювати операційні процедури та заходи внутрішнього контролю, які призначені забезпечити, щоб операції з активами здійснювалися лише у відповідності з умовами, за яких активи були передані банку;

•        банки здійснюють велику кількість різноманітних операцій, вартість яких може бути значною. Це, зазвичай, потребує складних систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю, а також широкого застосування інформаційних технологій (ІТ);

•        банки зазвичай діють через мережі філій і відділень з широкою географією розташування. Це обов'язково спричиняє більшу децентралізацію повноважень та розосередження функцій обліку й контролю, що закономірно ускладнює застосування єдиної операційної практики та єдиних облікових систем, зокрема, коли мережа філій розташована за межами національного кордону;

•        часто клієнти можуть прямо розпочинати та завершувати операції без жодного втручання працівників банку, наприклад, за допомогою Інтернету чи банкоматів;

•        банки часто беруть на себе значні зобов'язання без початкового переведення коштів, за винятком у деяких випадках, сплати гонорарів. Такі зобов'язання можуть бути відображені обліковими позабалансовими записами. Отже, їхнє існування важко виявити;

•        діяльність банків регулюється державними органами, а тому їхні нормативні вимоги часто впливають на принципи бухгалтерського обліку, яких дотримуються банки. Невідповідність нормативним вимогам (наприклад, щодо достатності основного капіталу) може мати наслідки для фінансових звітів банку чи розкриття інформації в них;

•        клієнтські стосунки, які аудитор, асистенти чи аудиторська фірма можуть мати з банком, впливають на незалежність аудитора тією мірою, якою не впливали б клієнтські стосунки з іншими організаціями;

•        банки, як правило, мають винятковий доступ до систем клірингу та розрахунків, пов'язаних з чеками та переказом грошових коштів, операціями з обміну іноземних валют тощо;

•        банки є невід'ємною частиною або пов'язані з національними та міжнародними системами розрахунків і, отже, можуть становити систематичний ризик для тих країн, в яких вони функціонують;

•        банки можуть випускати та здійснювати операції зі складними фінансовими інструментами, деякі з них може бути потрібним відображати за справедливою вартістю у фінансових звітах. Отже, банкам необхідно встановлювати відповідні процедури оцінки та управління ризиками. Ефективність цих процедур залежить від відповідності обраних методологій та математичних моделей, доступу до достовірної поточної і минулої інформації про ринок, а також збереження цілісності даних.