1.4. Закономірності систем

Знання закономірностей взаємодії частини й цілого допомага-ють глибше зрозуміти поведінку та властивості систем і сформувати більш адекватні моделі прийняття рішень. Розглянемо основні з цих закономірностей.

Цілісність. Закономірність цілісності (емерджентність) виявля-ється у виникненні в системі нових інтегративних якостей, не власти-вих її окремим компонентам. Емерджентність може досягатися за ра-хунок зворотних зв'язків, що відіграють найважливішу роль в управ-лінні складною системою.

Необхідно враховувати два аспекти цілісності:

46

— властивості системи (цілого) Q_s не є сумою властивостей п еле-

п

ментів (частин) q_t: Q_s ≠ ∑qt, іншими словами, окремий розгляд

кожного елемента не дає повного уявлення про складну систему

в цілому; - властивості системи (цілого) залежать від властивостей п елеме-

нтів (частин): Q_s= f (qt).

KpiM цих двох аспектів, слід мати на увазі, що об'єднані в сис­тему елементи можуть утрачати певні властивості, які вони мають по­за системою, тобто система ніби пригнічує деякі властивості сво^їх елементів.

Пояснимо це на прикладах. Газ має такі властивості, як темпе­ратура й тиск, відсутні в молекул, з яких він складається. Водночас сам газ не має мікроскопічних властивостей, притаманних окремим молекулам. Система автоматичного управління верстатом може бути створена із датчиків, транзисторів, резисторів й інших деталей (еле-ментів). При цьому вона виявляє нові властивості, яких не було в жо-дного з п елементів, а елементи втратять при об'єднанні в систему ча-стину сво^їх властивостей. Жоден з них не міг самостійно управляти верстатом. З іншого боку, транзистор, наприклад, міг підсилювати електричний струм або напругу, а ставши елементом системи автома­тичного управління верстатом, він зберіг тільки властивість працюва-ти в необхідному для не^ї режимі. Аналогічно система навчання під час занять пригнічує у своїх елементів (викладачів, студентів, учнів) вокальні, хореографічні і деяю 1нш1 здібності й використовує тільки ті з них, що потрібні для навчання. Атоми багатьох хімічних елементів можуть виявляти декілька, іноді 4-5 значень валентності, але коли вони стають елементами молекули, то ї^х валентність набуває лише одного конкретного значення.

Розглянутий аспект закономірності цілісності характеризує від-мінність взаємовідносин системи як цілого із середовищем від взає-модії з ним п окремо взятих елементів, а також втрату елементами де-яких властивостей, коли вони стають компонентами системи. Щ зм1-ни бувають настільки разючими, що може видатися, ніби властивості системи взагалі не залежать від властивостей елементів. Тому необ-хідно звертати увагу й на інший аспект закономірності цілісності.

Якщо транзистор чи інший елемент вийшов із ладу або якщо йо-го замінити аналогічним елементом з іншими характеристиками, то система управління верстатом або зовсім припинить виконувати свої функц^ії, або принаймні зміняться п характеристики. Аналогічно замі

47

на елементів в організаційній структурі системи управління може іс-тотно вплинути на якість п функціонування.

Властивість цілісності пов'язана з метою, для виконання якої створюється система. При цьому, якщо мета не задана в явному ви-гляді, а у відображуваного об'єкта спостерігаються цшсш властивос-ті, то можна спробувати визначити мету або вираз, що пов'язує її із засобами досягнення (цільову функцію, системоутворюючий крите-рій), шляхом вивчення причин утворення цілісності.

Зокрема, у розглянутій системи управління верстатом цілісність визначається конструкцією та технологічною схемою взаємодії дета­лей і вузлів. Але в подібних прикладах і ціль нескладно сформулюва-ти. А ось в організаційних системах не завжди можна відразу зрозумі ти причину виникнення цілісності й потрібно проводити аналіз, який дає змогу виявити, що призвело до утворення цілісних, системних властивостей.

Завдання. Проаналізуйте один із факультете ушверситету як освітню систему. Покажіть, що в цій системі виконується закономір-ність цілісності в обох п аспектах.

Вивченню причин виникнення цілісності теорія систем приділяє багато уваги. Проте в ряді реальних ситуацій не вдасться виявити чинники, що зумовлюють її. Тоді системне уявлення стає засобом до-слідження. У цьому разі об'єкт або процес, для аналізу якого не мож­на відразу визначити математичну модель, що потребує виявлення точних взаємовідносин між елементами системи, відображають стру­ктурою. Поняття "система" і "структура" використовують для ви­вчення нечітко визначених проблемних ситуацій. При цьому ніби по-діляють велику невизначеність на більш дрібні, які здебільшого знач-но легше аналізувати. Розчленовуючи систему, можна з'ясовувати причини виникнення цілісності на основі встановлення причинно-наслідкових зв'язків різноманітно^ї природи між частинами, частиною i цілим, виявлення причинно-наслідкової зумовленості цілого середо-вищем.

Завдання. Для наведеної в попередньому завданні системи (фа­культет університету) розгляньте п структуру й на основі встановлен­ня причинно-наслідкових зв'язків з'ясуйте причини виникнення в щи системі цілісності та п законом1рност1. Порівняйте відповідь з відпо-віддю на попереднє завдання.

48

Звернемося до іншої закономірності, що є в певному сенсі дода-тковою до цілісності. К називають адитивністю, відособленістю, не-залежністю, сумативністю. Властивість адитивності виявляється у відносній незалежності елементів системи один від одного. Тоді стає

п

справедливим співвідношення Q_s = ∑ q_t.

t1=

У цьому крайньому разі, власне, неможливо й говорити про сис­тему. Але часто для реальних систем взаємодія між елементами є сла-бкою й практично не впливає на їх досліджувані характеристики. Бу-вають також ситуації, коли взаємодія є достатньо сильною й змінює деякі властивості елементів, але не ті з них, що цікавлять дослідника. Тому на практищ icHye необхідність перевіряти, наскільки обґрунто-ваним є припущення про адитивність системи в кожному конкретно­му випадку.

Строго кажучи, будь-яка система знаходиться завжди між край-німи станами абсолютно^ї цілісності й абсолютно^ї адитивності, і будь-який стан системи, що розвивається (п "зріз"), можна охарактеризува-ти ступенем прояву одніє^ї з цих властивостей або тенденцій до п по-силення чи послаблення. Для ^їх оцінювання А. Холл увів дві пов'язані одна з одною закономірності, які він назвав прогресуючою фактори-зацією — прагненням системи до стану з усе бшып незалежними еле­ментами, і прогресуючою систематизацією — п прагненням до змен-шення самостійності елементів, тобто до більшої цілісності.

Останнім часом з'являються спроби застосування порівняльних кількісних оцінок ступеня цілісності систем.

Завдання. Покажіть, що розглянута система (факультет універ-ситету) розвивається і ш властива певна адитивність. Виявіть, яка з двох тенденцій - прогресуюча факторизація чи прогресуюча система-тизація — притаманна цій системі.

Інтегративність. Цей термін часто вживають як синонім ціліс-hoctL Проте деякі дослідники систем виділяють цю закономірність як самостійну, намагаючись підкреслити інтерес не до зовнішніх проявів цілісності, а до причин, що зумовлюють п виникнення та збереження. Інтегративними називають системоутворюючі, системозберігаючі фа-ктори. Серед них важливу роль відіграють неоднорідність елементів, а також ї^х взаємодія.

Звернемо увагу на той факт, що для складних систем, які розви-ваються, у принципі, не можна розробити повний перелік рекоменда-

49

цій щодо створення та збереження ^їх цілісності. Проблема визначен-ня, вибору та збереження інтегративних чинників має вирішуватися на моделях окремо для кожного конкретного випадку.

Завдання. Виявіть системоутворюючі та системозберігаючі чин-ники в системі, що розглядається (факультет університету).

Комунікативність. З визначення системи випливає, що система не є ізольованою від зовнішнього середовища, а пов'язана з ним без-ліччю різноманітних зв'язків. Останнє, у свою чергу, є складним і не-однорідним утворенням, що містить надсистему (систему бшып висо-кого порядку), яка задає вимоги й обмеження досліджуваній системі п тдсистемам і системам одного ієрархічного рівня з аналізованою.

Таку складну єдність системи із середовищем характеризують як закономірність комунікативності, яка, у свою чергу, допомагає легко перейти до ієрархічності як загально^ї властивості будови Все-світу та будь-якої виділеної з нього системи.

IepapxiHHicTb. Законом1ршсть iepapxi4HOCTi, або iepapxi4H0i упорядкованості, була однією з перших, які виділив і досліджував Л. фон Берталанфі. Він, зокрема, показав зв'язок ієрархічної упоряд-кованості Всесвіту з явищами диференщацп и негентропійними тен-денціями, тобто із законами розвитку відкритих систем. На виокрем-ленш р1вшв, ієрархії природи базуються деякі класифікації систем. Необхідність ураховувати не тільки зовнішню структурну сторону іє­рархії, а й функціональні взаємовідносини між рівнями, підкреслював у своїх дослідженнях В.О. Енгельгардт. На прикладах біологічних си­стем він показав, що бшып високий ієрархічний рівень здійснює спрямовуючий вплив на підпорядкований йому рівень, що лежить нижче. Цей вплив виявляється в тому, що підпорядковані члени ієра­pxii одержують нові властивості, відсутні в них в ізольованому стані. У результаті ^їх появи формується нова цілісність, створюється інший образ цілого. Таким чином, ціле, що виникло, набуває спроможності здійснювати нові функц^ії, у чому й полягає мета утворення ієрархій. Фактично тут мова йде про закономірність цілісності (емерджент-ність) та п прояви на кожному рівні ієрархії.

Дослідження ієрархічної упорядкованості з використанням ін-формаційного підходу засвідчують, що між рівнями та елементами іє-рархічних систем існують бшып складш взаємозв'язки, ніж це може бути відбите у графічному зображенш iepapxi4Hoi структури. Якщо навіть між елементами одного рівня ієрархії немає явних (горизонта-льних) зв'язків, то вони все-таки ж є взаємозалежними через вищий

50

рівень. Наприклад, у структурі управління від вищого рівня залежить, який з елементів системи буде обраним для заохочення або, навпаки, якому з них буде доручена непрестижна робота; у живий природі хи-жаки обирають жертвою лише окремих особней зі стада й через це впливають на формування в тих, що залишилися, та в ї^х потомства якостей, які сприяють стійкості виду в боротьбі за існування; в напів-провідниках можлива непряма взаємодія між домішковими атомами через ^їх вплив на рівень Фермі кристала тощо. Неоднозначно можна трактувати також і зв'язки між рівнями ієрархічних систем.

Iepapxi4Hi уявлення допомагають краще розуміти й досліджува-ти феномен складності. Тому чіткіше виділимо основні особливості iepapxi4Hoi впорядкованості з точки зору корисноси п застосування при проведенні системного аналізу.

У силу закономірності комунікативності, що проявляється не тільки між відокремленою системою та її оточенням, а й між рівнями iepapxii' досліджувано^ї системи, кожний рівень ієрархічної впорядко-ваності має складні взаємовідносини з вищим і нижчим рівнями. За метафоричним формулюванням Кестлера, кожний рівень ієрархії має властивість дволикого Януса: обличчя, спрямоване в бік рівня, що лежить нижче, має характер автономного цілого (системи), а обличчя, спрямоване до верхнього рівня, виявляє властивості залежної частини (елемента вищої системи, що є для нього складовою вищого рівня, якій він підпорядкований). Ця конкретизація закономірності ієрархіч-hocti пояснює неоднозначність використання у складних організацій-них системах понять "мета" і "засоби", "система" і "підсистема", що часто спостерігається в реальних умовах і призводить до некоректних суперечок на зразок: чи вважати деяку функцію підціллю, чи вона є засобом досягнення цілі рівня, який лежить вище; як правильно нази-вати підсистеми АСУ в міру їх розвитку - як і раніше, підсистемами (підсистема управління якістю, підсистема управління кадрами тощо) або, як часто встановлюється на практиці, розглядати ї^х як системи ("АСУ - якість", "АСУ - кадри" тощо).

Найважливіша особливість ієрархічності як закономірності по-лягає в тому, що цілісність та якісні зміни властивостей компонентів більш високого рівня ієрархії порівняно з компонентами нижчого рів-ня, які об'єднуються, виявляються на кожному рівні ієрархії. При цьому об'єднання компонентів у кожному вузлі ієрархії призводить не тільки до появи нових властивостей вузла і втрати компонентами пе-вних властивостей, що були в них до об'єднання, а й до того, що кож­ний підпорядкований член ієрархії набуває нових властивостей, від-cyraix у нього в ізольованому стані. Завдяки цій особливості за допо-

51

могою ієрархічних уявлень можна досліджувати системи та проблеми з невизначеністю.

При використанш iepapxinHnx уявлень як засобу дослідження систем із невизначеністю відбувається своєрідне розчленовування ве­ликої невизначеності на бшып др1бн1, які значно легше досліджувати. При цьому, навіть якщо останні не вдасться повністю розкрити й по-яснити, то все одно ієрархічне впорядкування частково знімає загаль-ну невизначеність та принаймні забезпечує керований контроль над ухваленням рішення, для якого використовується ієрархічне уявлен-ня. Проте варто мати на увазі, що в силу закономірності цілісності та сама система може бути подана різними ієрархічними структурами. Причому це залежить не тільки вщ щл1 (різні ієрархічні структури можуть відповідати різним п формулюванням), а й від передісторії розвитку суб'єктів, які формують структури. Якщо з однією й тією самою ціллю доручити формування структури різним особам, то за-лежно від попереднього досвіду, кваліфікації та знання об'єкта дослі-дження вони можуть запропонувати різні структури, тобто по-різному розкрити невизначеність проблемної ситуації. У зв'язку з цим на етапі структуризації системи (або п мети) можна (і потрібно) ставити зада­чу вибору варіанта структури для подальшого дослідження або прое-ктування системи, для організації управління технологічним проце-сом, підприємством, проектом тощо. Для того щоб допомогти в розв'язанні подібних задач, розробляють методики структуризації, методи оцінювання й порівняльного аналізу структур.

Завдання. Розглядаючи факультет як структурний підрозділ уні-верситету, а кафедри та студентські групи як структурн1 тдроздши факультету, встановіть прояви закономірностей комунікативності та iepapxi4HOCTi.

реалізовності систем. Проблема реалізовності систем є найменш дослідженою. Тому варто розглянути окремі зако-номірності, що допомагають зрозуміти і враховувати п при визначен-Hi принципів організації систем управління.

Еквіфінальність. Ця закономірність характеризує своєрідні гра-ничні можливості систем. Еквіфінальність відкритої системи можна охарактеризувати як п здатність досягати стану, що не залежить від часу та вихідних умов і визначається виключно параметрами системи.

Пояснимо ідею еквіфінальності на прикладах. Можна говорити про рівень крокодила або мавпи й характеризувати ї^х граничними можливостями, граничноможливим станом, до якого може дійти той

52

або інший вид, а відповідно й прагненням до цього стану з будь-яких початкових умов, навіть якщо індивід з'явився на світ раніше від при-значеного часу або провів, подібно до Мауглі, певний період життя в невластивому для нього середовищі.

Потреба у введенні цього поняття виникає, починаючи з деякого рівня складності систем. На жаль, поки ще не досліджено такі питан­ня. Які саме параметри в конкретних системах забезпечують власти-вість еквіфінальності? Як забезпечується ця властивість? Як виявля-ється закономірність еквіфінальності в організаційних системах? Проте саме це поняття змушує задуматися над граничними можливо-стями розроблюваних систем управління та відповідних організацій-них структур.

Закон необхідної розмаїтості. На необхідність ураховувати граничну здійснюваність системи при п створены вперше в теорії си­стем звернув увагу У.Р. Ешбі. Він сформулював закономірність, відо-му під назвою "закон необхідно^ї розмаїтості".

Щодо задач прийняття рішень, то цю закономірність можна по-яснити спрощено на такому прикладі. Коли дослідник або особа, яка приймає рішення, стикається з проблемою, вирішення якої не є оче-видним, то має місце певна розмаїтість можливих рішень Vd. Їй про-тистоїть розмаїтість думок дослідника Vn. Завдання дослідника - зво-дити різницю Vd- Vn до мінімуму. У.Р. Ешбі довів теорему, на основі якої формулюється такий висновок: "Якщо Vd - дане постійне зна­чення, тo Vd - Vn може бути зменшено лише за рахунок відповідного зростання Vn… Говорячи бшып образно, тільки розмаїтість у N може зменшити розмаїтість, утворювану в D; тільки розмаїтість може зни-щити розмаїтість".

Сказане означає, що, створюючи систему, спроможну впоратися з вирішенням проблеми, яка має визначену, відому розмаїтість, потрі-бно забезпечити, щоб система мала ще більшу розмаїтість, ніж та, що характеризує розв'язувану проблему, або була б спроможна створити и в собі.

Стосовно систем управління закон необхідної розма^їтості може бути сформульований таким чином: розмаїтість системи управління має бути більшою від розмаїтості процесу чи об'єкта управління або принаймні дорівнювати їй.

Використання цього закону при удосконалюванні систем управ­ління підприємствами й об'єднаннями допомагає побачити причини недоліків, що виявляються в них, і шляхи підвищення ефективності управління.

53

Наприклад, В. Терещенко пропонує такі шляхи організації управління при ускладненні виробничих процесів:

—     збільшення потужності механізмів регулювання й управління
за рахунок зростання апарату управління, мехашзацп и автоматизації
управлінських робіт (цей шлях уже практично вичерпано);

—     зниження рівня вимог до управління, тобто скорочення по-
стійно контрольованих і регульованих параметрів керованої системи
(це далеко не завжди є припустимим з погляду результаив п роботи);

—     обмеження розмаїтості (складності) керовано^ї системи, тобто
встановлення бшып Ч1тких і визначених правил поведінки п компоне-
нтів (уніфікація, стандартизація, уведення потокового виробництва,
скорочення номенклатури деталей, вузлів, технологічного оснащення,
уніфікація технологічних процесів і т. п.).

На сьогодні найбільшого поширення набув третій шлях. Проте наведені форми його реалізації не завжди бажано застосовувати, оскі-льки вони стримують розвиток системи. Тому бшып дощльним може виявитися створення саморегульованих підрозділів (цехів і ділянок із замкнутим циклом виробництва, із відносною самостійністю й обме-женням утручання вищих органів управління і т. п.).

Закономірність потенційної ефективності. Розвиваючи ідею В. Котельникова про потенційну перешкодостійкість систем, Б. Флейшман пов'язав складність структури системи зі складністю п поведінки й запропонував кількісні вирази граничних законів надій-ності, перешкодостійкості, керованості й інших якостей системи. Він показав, що на їх основі можна одержати к1льк1сш ощнки реалізовно-сті систем з погляду тіє^ї або іншої якості, яю е граничними оцінками життєздатності й потенційної ефективності складних систем. Щ ощн­ки досліджувалися стосовно технічних і екологічних систем і поки ще мало застосовувалися для виробничих систем. Але потреба в них на практищ В1дчуваеться досить гостро. Наприклад, необхідно вміти ви-значити, коли вичерпуються потенційні можливості чинної організа-ційної структури установи чи підприємства й виникає необхідність п перебудови, коли застаріває й потребує відновлення виробничий ком­плекс, устаткування тощо.

Завдання. Спробуйте виявити закономірності реалізовності сис­тем, розглянувши один з факультете ушверситету як освітню систе­му.

функціонування й розвитку систем. Останнім часом усе більше починає усвідомлюватися необхідність урахування

54

при моделюванні систем принципів їх розвитку в часі, самоорганіза-ції. При формулюванні цих принципів можуть допомогти аналізовані нижче закономірності.

Історичність. Будь-яка система не тільки функціонує, а й роз-вивається. Можна навести приклади становлення, розквіту, спаду (старіння) й навіть смерті біологічних, економічних, соціальних, еко-логічних та інших систем. Але при розгляді конкретних систем часто буває важко визначити межі між цими періодами. Не завжди керівни-ки оргашзацш i конструктори складних технічних комплексів урахо-вують, що час є неодмінною характеристикою системи, що кожна си­стема є історичною, що ця закономірність є такою ж об'єктивною, як цілісність, ієрархічна упорядкованість та інші.

При створенні складних технічних комплексів потрібно, щоб уже на стадії проектування вивчалися не тільки проблеми створення й забезпечення розвитку системи, и ресурсу, а й питання про те, коли і як п потрібно знищити (можливо, передбачивши й механізм знищен-ня системи, подібно до того, як потрібно передбачати механізми п розвитку). Тому при підготовці проектів розглядають їх "життєві ци­кли", при розробці автоматизованих систем — "черги розвитку" тощо. Якщо це не зробити, то виникають проблеми, приклади яких ми ба-чимо при вирішенні завдань ядерного роззброєння, закриття атомних електростанцій, що відпрацювали свій ресурс, та в багатьох інших сферах. Означену закономірність потрібно враховувати й у системах організаційного управління. Будь-яка організаційна структура рано чи пізно перестає задовольняти потреби системи, у якій вона створена, і виникає необхідність перебудови чи повної заміни на іншу організа-ційну структуру.

Закономірність самоорганізації. З-поміж важливих особливос-тей складних систем розглядається їх здатність протистояти прагнен-ню до збільшення ентропії (невпорядкованості), адаптуватися до зов-нішніх збурень, змінюючи за необхідністю свою структуру. При ана-лізі цих здатностей слід ураховувати дві суперечливі тенденції. З од­ного боку, для всіх замкнених систем, що розвиваються, справедли-вим є другий закон термодинаміки, тобто прямування до збільшення ентропії, до розпаду, диференціації, а з іншого боку, відкритим сис­темам властиві тенденції до впорядкування та зменшення ентропії, які лежать в основі ^їх розвитку. Реальні складні системи завжди є віднос-но замкненими. Тобто в певному наближенні та в певних відношен-нях їх можна розглядати як замкнені й застосовувати до їх вивчення відповідні закономірності. Але при бшып точному аналізі або при до-слідженні інших властивостей, інших етапів розвитку систем тощо,

55

відкритість системи стає визначальним фактором ї^х еволюції, і тоді слід ураховувати закономірності відкритих систем.

Процеси, що супроводжуються зменшенням ентропії та підви-щенням упорядкованості (організованості) відкритих систем, отрима-ли назву самоорганізації.

Використання закономірностей будови, функціонування й роз-витку систем допомагає уточнити уявлення про досліджуваний або проектований об'єкт, дає змогу розробляти рекомендації щодо удо-сконалювання організаційних систем, методик системного аналізу тощо.

Завдання. Виявіть закономірності функціонування й розвитку факультету університету як освітньої системи.

3aKOHOMipHOCTi виникнення й формулювання цілей. Уза-гальнення результатів дослідження процесів цілеутворення, проведе-них спеціалістами різних наук (кібернетиками, математиками, філо-софами, психологами), а також процесів обґрунтування та структури-зації цілей у конкретних умовах надали можливість сформулювати деякі загальні закономірності, які корисно застосовувати при вдоско-налюванні організаційних систем. Розглянемо спочатку закономірно-сті виникнення й формулювання цілей.

Уявлення про ціль та визначення цілі залежить від стадіїп ізнан-ня системи або процесу. Аналіз цього поняття, наведений раніше, дає змогу зробити висновок, що у цілі потрібно прагнути в1дбити п акти-вну роль у пізнанні об'єкта дослідження й водночас зробити п реалк-тичною, спрямованою на одержання конкретного корисного результа­ту. При цьому ціль в про_цесі розвитку знань про об'єкт може перефо-рмульовуватися. Тому необхідно визначати, у якому значенні на пев-ному етапі розгляду об'єкта вживається цей термін. При анал1з1 щлей потрібно враховувати, що на них впливають як зовшшш вщносно си­стеми чинники (зовнішні потреби, мотиви, програми), так і внутрішні (потреби, мотиви, програми самої системи та п елементів, цілі вико-навців); при цьому останш е так само об'єктивними, як і зовнішні.

Цілі можуть виникати на основі взаємоді^ї між різноманітними зовнішніми та внутрішніми факторами, що впливають на поведінку та розвиток системи. Вплив внутрішніх чинників є особливо суттєвим для організаційних систем. Технічні системи часто можна відобража-ти замкненими або закритими моделями. Теорія управління останніми оперує зазвичай поняттям "ціль" як зовнішнім стосовно системи. Але й у цьому разі вплив внутрішніх чинників ураховують неявно, у

56

формі обмежень на припустимі значення параметрів окремих підсис-тем, елементів, зв'язків тощо. У відкритих системах, що розвивають-ся, цілі, як правило, не задаються ззовні, а формуються всередині сис-теми на основі аналізованої закономірності.

Вивчення процесів формулювання узагальнюючої, глобальної цілі у складних організаційних системах засвідчує, що вона виникає у свідомості керівника або колективу не як одиничне поняття, а як пев-на, достатньо "розмита" область. При цьому досягти однакового ро-зуміння ці^єї узагальнюючої цілі всіма виконавцями, очевидно, прин-ципово неможливо без п детал1зацп у вигляді упорядкованого (струк­тура) або неупорядкованого набору одночасно виникаючих взаємоза-лежних підцілей, які роблять и зрозумшою та бшып конкретною для різних виконавців. Сказане дає змогу зробити висновок, що завдання формулювання узагальнюючої цілі в складних системах не тільки може, а й має бути зведеним до задач структуризації або декомпозиції цілі.

3aKOHOMipHOCTi формування структур цілей

1. Залежність способу подання структури цілей від стаді^ї пі-знання системи чи процесу. Декомпозиція узагальнюючої цілі є мож-ливою в часі (у формі сіткових структур) та у просторі (у вигляді мат-ричних та ієрархічних структур). На початкових етапах моделювання системи зручніше застосовувати декомпозицію в просторі, розчлено-вуючи невизначену узагальнюючу ціль на бшып зрозумш1 підцілі. При цьому матричне уявлення дає змогу виявити істотні для системи підціли на перетині двох або кількох ознак структуризації. Виникнен-ня слабких ієрархій, як правило, пов'язане з тим, що цш вищих рівнів iepapxii сформульовані занадто близько до ідеальних устремлінь у майбутнє, і уявлення виконавців про цілі-завдання не може забезпе-чити їх досягнення. Подання розгорнутої посл1довност1 тдщлей у формі мережної моделі потребує чіткого знання об'єкта дослідження. Іноді сіткова модель може бути побудована не відразу: наступш щл1 можуть висуватися в міру досягнення попередніх, тобто простір між узагальнюючою ціллю та початковим, вихідним розумінням першої підцілі буде заповнюватися ніби поступово. Таке уявлення може бути використане і як засіб управління. Коли керівник добре усвідомлює кінцеву ціль та и декомпозищю в часі, але не впевнений, що це відра-зу зрозуміють виконавці, він може висувати перед ними підцілі по­ступово, у міру досягнення попередніх. Очевидно, перспективним є розгортання ієрархічних структур у часі, тобто поєднання декомпози-Щ1 цш в просторі й часі.

57

Прийоми, що застосовуються при побудові деревоподібних іє-рархічних структур цілей, можна звести до двох класів:

а)              формування структур зверху - методи декомпозиції, цільо-
вий, або цілеспрямований підхід;

б)              формування структур цілей знизу — морфологічний, лінгвіс-
тичний, тезаурусний, термінальний підходи або метод "мови систе-

ми".

На практиці зазвичай щ шдходи поєднують.

В iepapxinHm структур! цілі нижчерозташованого рівня завжди можна розглядати як засоби досягнення цілей вищерозташованого. Тому в реальних умовах важко використовувати філософське поняття щгп на всіх рівнях ієрархії. Зручніше цим рівням, а іноді і верхньому рівню, надавати певш вщтнт одна від одної конкретні назви. На-приклад, у методиці ПАТТЕРН застосовують назви: напрями, завдан-ня, програми і т. п.

В iepapxinHm структур! в міру переходу з верхнього рівня на нижнш вщбуваеться своєрідний зсув розглянутої вище шкали від цілі-напряму (цілі-ідеалу, мрії) до конкретних цілей, які на нижньому рівні iepapxii' можуть виражатися у формі очікуваних результатів конкрет-ної роботи з указівкою критеріїв оцінки п виконання, у той час, як критерії верхніх рівнів ієрархії можна виразити або як загальні вимо-ги (наприклад, "підвищити ефективність…"), або взагалі не вказувати.

Процес розгортання узагальнюючо^ї цілі в ієрархічній структурі принципово може бути нескінченним. Проте на практиці для зручнос-Ti користування структурою потрібно прагнути обмежувати кількість рівнів п'ятьма - сімома. Крім того, на якомусь рівні ієрархії виникає необхідність змінити мову опису підцілей. Для того щоб не створюва-ти труднощів при сприйнятті структури, зазвичай рекомендується вважати одним деревом цілей ту п частину, що може бути сформу-льована однією мовою. Цілі вищерозташованих рівнів у цьому дереві деталізуються, переформульовуються в бшып конкретн1 тдцш, але в термінах тієї самої мови, наприклад, політично^ї або економічної. По-тім, якщо необхідно перейти до іншої мови (наприклад, з політичної на економічну або з економічної на технічну, інженерну тощо), зруч­ніше вважати декомпозицію, що продовжується, належною до іншого дерева цілей. Іноді таке відокремлення дерев одне від одного збіга-ється з поділом системи на підсистеми або з організаційною ієрархією системи управління. При цьому не варто прагнути неодмінно продо-вжити попереднє дерево, а можна будувати нове, тому що структури­зація - це метод дослідження цілей для кращого ^їх розуміння, а не са-моціль.

58

Структур цілей стосується все, що говорилося про структури систем. Зокрема, ту саму ціль або підціль можна у силу закономірнос-Ti цілісності подавати різними ієрархічними структурами.

Для того щоб структура цілей була зручною для аналізу й оці-нювання, до неї рекомендується ставити деякі загальні вимоги:

а)             розподш цшей за рівнями ієрархії має бути рівномірним ("рі-
вномірна структуризація"), а виділені частини — по можливості логіч-
но незалежними;

б)              підстави (ознаки) декомпозиції (при структуризації зверху)
або ознаки, що об'єднують підцілі (при формуванні структури знизу),
у межах одного рівня ієрархії мають бути незмінними.

Щ вимоги не завжди можуть бути виконані одночасно. Іноді ви-никає потреба змішувати ознаки декомпозиції задля забезпечення рі-вномірності структури. Названі вище вимоги були отримані емпірич-ним шляхом, але на сьогодні є спроби формального доведення необ-хідності ї^х виконання.

При формуванш iepapxi4HOi структури варто враховувати обме-ження можливостей пам'яті людини. Зазвичай, дослідники (гіпотеза Міллера, число Колмогорова) для того щоб людина могла зберегти уявлення про цілісність і встигати аналізувати й порівнювати виділені частини системи, рекомендують подавати ш одночасно не більше, ніж 7 ± 2 компоненти. Практично для дерев цілей це означає, що варто прагнути до того, аби на кожному рівні ієрархії кількість гілок, що підпорядковуються одному вузлу (вершині), не перевищувала б сімох — дев'ятьох. Ця ж рекомендація стосується й кількості рівнів ієрархії в

При визначенш цшей і підцілей не завжди вдасться відразу ві-добразити у формулюванні критерп i'x досягнення. 0дше"1 шдщл1 мо-же відповідати більше, ніж один критерій. Тому іноді будують окреме дерево критеріїв, що відображає дерево цілей.

Завдання. Сформулюйте глобальну ціль факультету університе-ту як освітньої системи. При цьому врахуйте закономірності форму-вання цілей системи як ієрархічної структури, маючи на увазі також i'x зміни в часі на різних ієрархічних рівнях (ліцензування, акредита-ція спеціальностей на ІІ, ІІІ, ІV рівнях, зміна вимог до кадрового складу кафедр, статус національного університету тощо).