2. ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ

Сфери суспільства.

 Вид людина розумна веде суспільний спосіб життя, взаємодіючи з природою, задовольняючи свої потреби. Суспільство, згідно визначенням соціологів, це сукупність індивідів, об'єднаних в єдине ціле з їх системою взаємозв'язків, взаємодій, взаємовідносин. Такі зв'язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер, відтворюються в історичному процесі, переходять від покоління до покоління. Кожне суспільство має свою соціальну структуру, яка в значній мірі визначає його функціонування. Соціальна структура суспільства – це сукупність стійких, впорядкованих зв'язків між елементами соціальної системи, обумовлених розподілом і кооперацією праці, формами власності та діяльністю різноманітних соціальних спільнот. Це сукупність соціально-класових, соціально-демографічних, професійно-кваліфікаційних, територіальних, етнічних, конфесійних спільнот, пов'язаних відносно стійкими взаємовідносинами (Герасимчук А.А., Шиян О.М., 1998).

Соціологи виділяють чотири основних сфери життєдіяльності суспільства:

1. Економічна – сфера матеріального виробництва. Це система відносин, що складається в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Це господарство регіону, країни. Це функціонування продуктивних сил та виробничих відносин. Саме тут здійснюється науково-технічний прогрес, технологічна революція при участі інтелектуально-духовної сфери.

2. Соціальна сфера – історично усталена, відносно стійка система зв'язків між різними елементами суспільства як цілого: окремими індивідами і спільнотами. Кожному способу виробництва відповідає свій тип соціальної сфери.

3. Політична – відносини і взаємодії між класами, націями, політичними партіями, державами, окремими особами, ядром яких є проблема влади (досягнення, утримання, використання).

4. Духовна – інтелект і почуття людей, процес і результати їх пізнавальної діяльності, моральні норми, традиції, звички. Складовою духовного життя є різні ідеї, теорії, образи, зафіксовані в досягненнях науки, літератури, мистецтва.

Деякі соціологи пропонують трохи інший поділ суспільства на сфери: матеріальна, соціально-політична, духовна, культурно-побутова (В.П.Андрущенко, М.І.Михальченко, 1996)

Всі сфери суспільного життя дуже тісно пов'язані між собою. Вірніше буде сказати: суспільство функціонує як єдине ціле, а ми для зручності пізнання виділяємо в ньому певні елементи. Основоположною виступає сфера економічна, безпосереднім результатом функціонування економіки є сфера соціальна.

Економічна сфера.

Для розуміння закономірностей економіки природокористування нам треба розглянути взаємодію економічної сфери життєдіяльності суспільства та навколишнього природного середовища. Використаємо схему, що приводиться у посібнику О.М.Царенка та ін. (2001, с.36). Економіка працює як система, що займається виробництвом, розподілом, споживанням продукції та послуг. На вході цієї системи іде процес залучення ресурсів (повітря, вода, корисні копалини, енергія, біологічні ресурси та ін.). На виході – вичерпування ресурсів, забруднення повітря, води, викиди, скиди, тверді відходи, деградація грунтів, знищення біоресурсів і т.д. В цілому економіка чинить в природі різноманітні порушення, здійснює екодеструктивний вплив. Теорія еколого-економічних збитків від антропогенного впливу на довкілля буде розглянута трохи пізніше. Зараз же варто згадати те, що вивчалось в курсі екології: забруднення атмосфери та його наслідки, гідросфери, літосфери хімічними, фізичними, біологічними, радіаційними забрудниками. Для переходу до сталого розвитку потрібно збалансувати всі сфери життєдіяльності суспільства, адже сталий розвиток – це ефективна економіка, справедливий розподіл благ і здорове довкілля. А щоб довкілля було здоровим потрібно, щоб економіка, життєдіяльність суспільства вписувались в екологічні можливості біосфери. Для цього потрібно активізувати духовно-інтелектуальну сферу.

Соціальна напруженість і сталий розвиток.

Україна зараз здійснює складну та широкомасштабну трансформацію, перехід від командно-адміністративного управління в економічній сфері до соціально орієнтованого ринкового господарства, від радянського тоталітарного режиму до демократичної системи та від фрагменту загальносоюзного господарського комплексу до незалежної держави. При цьому складному переході виникає соціальна напруженість – напруженість у стосунках між різними соціальними групами: між багатими і бідними, між владою і народом, між суспільством і природою, між різними конфесіями, між представниками різних національностей і ін. Потенціал конфліктів, що знаходяться в латентній фазі, особливо загострюється в умовах економічного спаду, на фоні якого дуже зросла соціальна відмінність між багатими та бідними. В Україні склалася ситуація, коли є невелика група дуже багатих людей і дуже багато бідних. Так званий “середній клас” не сформований. Така соціальна структура суспільства загрожує сталості. Для переходу до сталого розвитку потрібно зменшити відмінність в доходах між багатими і бідними, сформувати середній клас суспільства, знизити соціальну напруженість у суспільстві.

Як це зробити? Потрібно в першу чергу відрегулювати податкову політику держави, що дасть можливість активізувати вітчизняне виробництво, сформувати клас дрібних та середніх власників, зменшити різницю між багатими і бідними, зменшити потенціал соціальних конфліктів.

Отже, перехід до сталого розвитку пов'язаний з гармонізацією стосунків між різними сферами суспільної життєдіяльності.

Порушення довкілля (природи) при життєдіяльності суспільства

.

Як правило, використовують два основних підходи при класифікації процесів порушення природного середовища. Перший використовує компонентний принцип, процеси розглядають по відношенню до компонентів довкілля, що порушуються (атмосфера, гідросфера літосфера, рослинний і тваринний світ). Такими класифікаціями ви користувались при вивченні різних екологічних дисциплін. Однак для економіки природокористування зручнішим є функціональний підхід, коли екодеструктивні процеси групуються по змісту самих змін у довкіллі: забруднення, порушення ландшафтів, вплив на біоту і т.д. Приведемо схему основних видів порушень довкілля (Л.Г.Мельник, 2001):

1. Використання природних ресурсів (вибирання, виснаження).

2. Порушення якості компонентів природного середовища

- Забруднення: механічне, хімічне, фізичне (теплове, світлове, шумове, електромагнітне та ін.), радіоактивне, біологічне, інформаційне.

- Порушення ландшафтів: порушення грунтів (ерозія, заболочення, затоплення, висушування, ущільнення, засолення, забруднення), порушення режиму водних систем (зарегулювання стоку рік, вибирання води, зміна русел рік, зміни екосистем, що підтримують водні системи), зміни рельєфу місцевості та вплив на геосистему (формування котлованів і виярків, формування відвалів та насипів, руйнування природних геологічних об'єктів: гір, скал, ровів, горбів).

3. Вплив на біоту:

- Прямі процеси впливу на біоту: знищення рослин і тварин;

- Опосередковані впливи: блокування шляхів міграції, ускладнення репродуктивних функцій, порушення умов проживання, спрощення екологічних зв'язків, гіпертрофування популяцій деяких видів, порушення екологічної рівноваги привнесенням чужих для даної екосистеми видів.

4. Вплив на організм людини:

- Прямий вплив на організм людини: виробничий і побутовий травматизм;

- Опосередкований вплив: погіршення якості середовища життя, погіршення якості води, їжі;

- Зниження інформаційної цінності природних систем та психологічний вплив на особистість людини.

5. Вплив на глобальну екосистему Землі:

- Зміни енергетичної системи Землі (зміни клімату, зміни електромагнітної системи Землі);

- Зміни буферних захисних систем Землі (наприклад, зменшення озонового шару).

Отже, в процесі своєї життєдіяльності суспільство, розвиваючи економіку для задоволення потреб членів суспільства, здійснює сильний екодеструктивний вплив на природу.

Про спроби економічної оцінки різноманітних антропогенних порушень довкілля буде іти мова в наступних темах.

Хто ж винен у руйнуванні природи, який здійснює господарська діяльність людини? Якщо прослідкувати всі взаємозв'язки, то ми побачимо, що стимулює розвиток економіки через попит наші потреби. Отже, задовільняючи все зростаючі потреби людей, економіка чинить руйнівні впливи на природу. Звідси виходить, що замовниками руйнування природи є ми з вами, а економічні монстри є лише замовними убивцями. Звідси випливає один дуже важливий висновок: для збереження навколишнього середовища – середовища нашого життя – треба переглянути структуру наших потреб і відповідно – структуру виробництва, відмовившись в першу чергу від задоволення тих факультативних потреб, задоволення яких дорого обходиться для довкілля. Про це більш детально мова піде в третьому модулі (Екологізація економіки).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68  Наверх ↑