Тема 8. Ринок праці. Регулювання зайнятості та соціальних проблем.

Основні проблеми теми

- Зайнятість, як макроекономічна проблема

- Рівновага на ринку праці та її регулювання за неокласичною теорією

- Вплив держави на зайнятість. Кейнсіанська концепція регулювання зайнятності

- Зв’язок безробіття та інфляції

- Проблема розподілу доходів та соціальної справедливості

- Макроекономічна суть соціальної політики та мета соціального регулювання

Зайнятість, як макроекоомічна проблема

1) - загальний рівень трудових ресурсів.

 - трудові ресурси,

 - працюючі,

 - безробітні.

2) - рівень фактичного безробіття.

 - рівень фактичного безробіття.

3) Природна норма безробіття  - це найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний швидко здійснювати міжгалузеві та міжрегіональні переміщення залежно від попиту на робочу силу і потреб виробництва.

Структура природного безробіття

Природним називають такий рівень безробіття, при якому динамічно урівноважуються фактори, що впливають на зміни зарплати та цін. При ньому досягається поміркована взаємна стабільність цін та заробітної плати.

Природний рівень повинен відповідати такій вимозі: зайнятість повинна бути достатньою для ефективного розвитку економіки.

Природним такий рівень називається ще й тому, що він досягається через природний для ринку механізм зміни фаз піднесення та кризи в ході економічного цимклу при мінімізації державного втручання.

Термін “природне безробіття” ввів М. Фрідмен для характеристики рівня безробіття в умовах довгострокової рівноваги.

Структура вимушеного безробіття.

Попит на працю за неокласичною концепцією.

1) Графік 1 – виробнича функція Кобба-Дугласа: .

2) Тангенс кута нахилу дотичної до графіка виробничої функції визначає граничну продуктивність праці при відповідному числі зайнятих .

3) Графік 2 – лінія граничної продуктивності праці (N N1) побудована на основі зміни  по мірі руху дотичної вздовж кривої  аж до точки, коли дотична прийме вигляд прямої лінії.

4) Для визначення обсягу попиту на працю потрібно на графік граничної продуктивності праці накласти графік реальної ставки зарплати (W).

5) Перетин ліній W0та N N1 (точка К) визначить кількість праці L0, яка забезпечує максимум прибутку.

6) За графіком виробничої функції y(L) визначаємо обсяг випуску y0.

7) В короткому періоді попит на працю залежить від зміни ставки реальної зарплати (W1 та W2), що змінює попит до L1 та L2.

Повна зайнятість – повне використання всіх придатних трудових ресурсів.

Рівновага на ринку праці при повній зайнятості.

Дефіляційний розрив – на ринку праці – якщо при повній зайнятості попит відстає від пропозиції і підприємства скорочують виробництво.

Q – реальний обсяг виробництва,

QF – обсяг виробництва в умовах повної зайнятості,

точка E – AD = AS,

KL – дефіляційний розрив, коли  AS > AD.

Інфляційний розрив – коли при повній зайнятості попит перевищує пропозицію. Він веде до підвищення рівня цін і розвитку інфляції.

ML – інфляційний розрив,

QF – обсяг повної зайнятості.

Розрив безробіття

>

1) графік 1 – модель “кейнсіанський хрест”. AD2 – сукупний попит за умов повної зайнятості. AD1 – реальний попит.

2) графік 3 – виробнича функція y(L).

3) відрізок BN – розрив безробіття.

4) при збільшенні сукупного попиту до рівня повної зайнятості (точка В) виробництво ВНП зросте від y1 доy2, що обумовить повне використання ресурсу праці (на рівні L2).

Безробіття – стан ринку робочої сили, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

1) LS > LD   LS – LD = AB,

2) LB – LA = число безробітних.

Закон Оукена: коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, відставання обсягу ВНП складає 2,5%.

, де

U – фактичний рівень безробіття,

U*- рівень  природного безробіття,

γ – параметр Оукена = 2,5%,

y – фактичний рівень ВНП,

yF – ВНП в умовах повної зайнятості,

U – U*- рівень кон’юнктурного безробіття,

yF – y - кон’юнктурний розрив.

Кон’юнктурне безробіття свідчить про неповне використання виробничих можливостей країни.

Закон Оукена ілюструє Крива Оукена, алгебраїчний вигляд якої визначається рівнянням:

, де .

Крива Оукена

1) графік ринку праці, який визначає рівень повної та ефективної зайнятості L* за перетином кривих LS та LD при рівноважному рівні зарплати W*,

2) за графіком виробничої функції yK(L), яка відображає ефекти скорочення робочого дня і прихованого безробіття в умовах виникнення кон’юнктурного безробіття, в квадранті ІІ знаходимо ВНП повної зайнятості (yF),

3) в ІІІ квадранті проведено допоміжну лінію 45˚,

4) в ІV квадранті побудовано графік дефіляційної функції:

U = U* + 1 – L / L*,

яка відображає зв’язок безробіття та числа працюючих,

5) в квадранті І виводимо Криву Оукена, яка виражає зв’язок між рівнем безробіття, яке спостерігається, та величиною відхилення фактичного ВНП (y1) від ВНП повної зайнятості (yF).

(Гальперин с. 207 – 209).

Рівновага на ринку праці та її регулювання за неокласичною теорією

Цю ж залежність можна проілюструвати на основі аналізу ринку товарів.

Зв’язок ринку товарів і ринку праці.

Кейнсіанська модель впливу держави на зайнятість.

Зв’язок безробіття та інфляції

Крива Філіпса

W - рівень зарплати, ріст в %

U - рівень безробіття, ріст в %

Англійський економіст А. Філіпс в кінці 50-х років зібрав статистичний матеріал за 1861 – 1913 та 1923 – 1958 рр., на основі якого вивів залежність між ростом зарплати та рівнем безробіття.

Основна залежність: при безробітті на рівні 4,5% від числа працездатних, рівень зарплати залишається незмінним. При скороченні безробіття до 4% відбувається річне збільшення зарплати на 0,5%.

Крива Філіпса визначає зв’язок між безробіттям та рівнем зарплати, що є базою для пояснення інфляції. Якщо безробіття скорочується під тиском збільшення сукупного попиту на основі росту зарплати, то це викликає ріст граничних витрат і в результаті – ріст цін, або інфляцію.

AD - сукупний попит,

МС – граничні витрати,

Р – рівень цін.

Дана крива Філіпса справедлива за двох умов:

1) продуктивність праці лишається незмінною;

2) зарплата зростає швидше, ніж продуктивність праці.

Традиційно Криву Філіпса в короткому періоді зображають в координатній площині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції: . Для більшої наглядності додається друга вертикальна вісь, де показано зміни зарплати.

Залежність: зниження інфляції (рівня цін) досягається за рахунок зниження зарплати і приросту безробіття.

Плата суспільства за зниження інфляції: зниження інфляції на 1% на протязі року супроводжується ростом безробіття на 2% (вище природного рівня, яким на сьогодні є 6 – 7%) і, згідно закону Оукена, зниженням реального ВНП на 4 – 5 % від потенціального.

Досвід 70 – 80 – х років засвідчив, що зменшення безробіття за рахунок росту інфляції є більш простим процесом, ніж зниження інфляції за рахунок приросту безробіття. В другому випадку “плата” суспільства є більшою .

Практика показала, що крива Філіпса добре  описувала економічні процеси в 50-60-х роках для короткого періоду (щомісячно, щоквартально).

Американські економісти П.Самуельсон та Р.Солоу в 1960 р. вивели модифіковану криву Філіпса, де темп росту зарплати замінили на темп росту цін і провели криву до вигляду . Цю криву використовують в кейнсіанській політиці короткострокової стабілізації.

Модифікована крива  Філіпса.

Крива Філіпса в довгостроковому періоді.

Висновок: у довгостроковому періоді між безробіттям та інфляцією не існує альтернативи. Стимулююча політика не зменшує безробіття, а лише породжує інфляцію. В довгостроковому періоді проблему зайнятості можна вирішити лише за допомогою неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання виробництва за рахунок нагромадження капіталу і збільшення потенційного ВНП.

Додатковим елементом політики зайнятості є застосування спеціальних методів: державних програм сприяння зайнятості та гнучких форм зайнятості.

Проблема розподілу доходів і соціальної справедливості.

В ринковій економіці критеріями соціальної справедливості є:

1).Створення рівних можливостей для кожної людини щодо реалізації творчого і професійного потенціалу;

2).Правова рівність;

3).Рівність умов пошуку роботи та робочого місця;

4).Державний захист непрацездатних.

Соціальна справедливість реалізується через соціальну політику – комплекс заходів держави щодо регулювання соціально-економічних умов життя суспільства.

Суть соціальної політики полягає в :

1) підтримці відносин між соціальними групами. прошарками суспільства та всередині них;

2) забезпечення умов для підвищення добробуту рівня життя членів суспільства;

3) створення соціальних гарантій і формування економічних стимулів для участі у суспільному виробництві.

Головною ланкою соціальної політики є політика формування доходів населення.

Категорія “доход” – це показник результатів економічної діяльності.

В системі розподілу “доход” – це частка особи чи соціальної групи у виробленому продукті та привласнена ним.

Структура доходів особи:

1) доход від праці;

2) доход від власності

3) підприємницький доход.

Сімейні доходи домашнього господарства є кінцевим пунктом перерозподілу доходів суспільства.

Рівень і динаміка доходів оцінюються за величиною;

1) номінального доходу – кількості грошей, отриманої окремими особами на протязі окремого періоду(ND);

2) доходу в розпорядженні – доход, який може бути використаний для особистого споживання та особистих заощаджень(ODR);

ODR = ND – податки – обов’язкові платежі.

3) реальний доход – кількість товарів та послуг, які можна придбати на доход у розпорядженні зпа існуючого рівня цін (RD).

4) трансферти – пенсії, стипендії, субсидії, дотації, безплатні послуги.

В ринковій економіці енфективність розподілу ресурсів оцінюється за Критерієм Парето: ресурси є найбільш ефективно (оптимально) розподіленими при заданому рівні можливостей, коли жоден з учасників ринку не може поліпшити свого становища, не погіршивши при цьому становища інших. Але Критерій Парето  ефективності є соціально нейтральним, тому і виникає необхідність державного регулювання соціальних процесів.

Синтетичними показниками, що відображають соціальні аспекти життя людини є :

1) рівень життя населення – це рівень споживання матеріальних благ і промислових товарів, послуг, житла, продуктів харчування.

За часткою витрат на харчування згідно закону Енгеля, судять про рівень добробуту соціальних груп, порівнюють добробут різних країн.

2) якість життя – визначається рівнем споживання, розвитком освіти, культури, медицини, станом екології, рівнем оподаткування фізичних осіб.

ООН обчислює індекс людського розвитку (ІЛР), що враховує три параметри:

1) середню тривалість життя,

2) рівень письменності,

3) доход на душу населення (дол.).

Рівень життя оцінюється також за показниками:

1) коефіцієнт дитячої смертності,

2) число людей на одного лікаря,

3) кількість учнів в середніх школах (% від вікової групи).

За доходом (ВНП) на душу населення країни поділяють на:

1) країни з низьким рівнем доходу – менше 400 дол.;

2) країни із середнім рівнем доходів – від 400 до 5000 дол.;

3) розвинуті країни – більше 5000 дол.

Розрив між країнами за показником ВНП на душу населення зростає внаслідок високих темпів приросту населення та низьких темпів продуктивності праці у слаборозвинутих країнах.

Розподільчі відносини відображають розподіл між членами суспільства засорбів виробництва та власності.

ВНП на душу населення в 1991 році.

КРАЇНА

Долари (тис.)

КРАЇНА

Долари (тис.)

Швейцарія

Швеція

Франція

Німеччина

США

Великобританія

Італія

Іспанія

Естонія

Греція

Латвія

Чехія

Литва

Угорщина

Росія

20,00

16,40

16,25

15,30

16,69

1985р.

15,30

13,85

11,65

8,45

7,90

7,60

7,00

6,90

6,65

6,30

Білорусь

Болгарія

Польща

Україна

Молдова

Румунія

1985р.

Японія

Мексика

Туреччина

Єгипет

Пакистан

Індія

Китай

Бангладеш

6,10

5,80

5,20

4,75

4,40

4,10

11,30

20,08

1,08

0,61

0,38

0,27

0,31

0,15

 

Проблема багатства і бідності.

В умовах ринку населення розшаровується за рівнем доходу (відбувається поляризація суспільства). Американський економіст Макс Лоренц застосував специфічну криву для аналізу розподілу доходів у суспільстві, яку названо “Крива Лоренца”, або “Лук Лоренца”.

Крива Лоренца.

1) по горизонтальній осі відкладається частка сімей у % від їх загальної кількості (по 10% чи 20% - децилі чи квінтилі);

2) по вертикальній осі відкладається частка доходів сімей від загальної їх суми (по 10% чи по 20%);

3) лінія ОЕ – пряма абсолютної рівності в розподілі доходів, яка показує, що 20% сімей отримує 20% доходів, 30% сімей – 30% і т.д.;

4) лінія EF - пряма абсолютної нерівності в розподілі доходів, яка показує, що найбідніші сім’ї отримують дохід, близький до 0, а найбагатші концентрують більшу частину національного багатства;

5) крива ОАВСDЕ – крива Лоренца. Чим блище крива Лоренца розташована до лінії ОЕ, тим менша нерівність у розподілі, а чим більше вигнута крива – тим більша нерівність у розподілі доходів між сім’ями.

Криву Лоренца використовують для регулювання доходів:

1) для визначення заходів по підвищенню доходів найбідніших сімей (дотації, компенсації, мінімум неоподатковуваного доходу);

2) для введення диференційованих ставок оподаткування;

3) для попередження соціальної напруги (коли найбідніші 40% сімей починають усі разом отримувати менше 12% доходу, може виникнути політична нестабільність);

4) для упередження небажаного абсолютного вирівнювання доходів, щоб не знищити стимулів до продуктивної праці.

Коефіцієнт Джіні

G – показник ступені нерівності в доходах;

G = 0 – абсолютна рівність у розподілі доходів;

G =1 – абсолютна нерівність в розподілі доходів;

0<G<1 – межа існування коефіцієнта Джіні.

Чим ближче коефіцієнт G до 1, тим більшою є нерівність у суспільстві.

Коефіцієнт Джіні в 80-х роках:

Японія – 0,27   США – 0,329

Швеція – 0,291 Бразилія – 0,565

ФРН – 0,295 Росія – (1992р.) – 0,289

Макроекономічна суть соціальної політики та мета соціального регулювання

Соціальні гарантії та соціальний захист.

Механізм реалізації соціальної політики передбачає законодавчо закріплену систему державних соціальних гарантій і захисту населення. Сюди входять:

1) право на власність;

2) право на працю;

3) прожитковий мінімум;

4) мінімальна зарплата;

5) пенсії, стипендії;

6) грошова допомога по непрацездатності;

7) право на освіту;

8) право на медичне обслуговування;

9) пільги стосовно умов праці;

10) право на житло;

11) право на відпочинок.

Соціальні гарантії – це зобов’язання суспільства перед своїми членами щодо суспільно нормального рівня задоволення їх основних потреб.

Соціальні гарантії пов’язані із соціальними індикаторами – показниками, що відображають стан даного соціального процесу (явища), його найважливіші якісні та кількісні характеристики.

Держава повинна дотримувати мінімально допустимі значення таких соціальних індикаторів:

1) критичний рівень безробіття,

2) граничні витрати на проживання,

3) державні норми освіти,

4) державні норми медичного обслуговування,

5) державні норми житлового забезпечення.

Система соціального захисту – це сукупність заходів суспільства, спрямованих на забезпечення суспільно нормальних умов матеріального і духовного життя населення. Вона включає:

1) систему ефективної зайнятості,

2) систему формування доходів,

3) макроекономічне регулювання процесу регулювання доходу,

4) встановлення рівня прожиткового мінімуму,

5) захист інтересів споживачів,

6) систему соціальної підтримки безробітних.

Соціальний захист передбачає визначення ряду економічних категорій, які є основою соціальних гарантій. Це:

1) прожитковий мінімум,

2) мінімальний споживчий бюджет,

3) мінімальна зарплата.

Прожитковий мінімум – це рівень доходів, необхідний для придбання людиною продуктів харчування на нижній межі фізіологічних норм, а також для задоволення мінімальних потреб в одязі, взутті, оплаті житла, транспортних послуг, предметів санітарії та гігієни. Прожитковий мінімум є нижньою межею зарплати.

Мінімальний споживчий бюджет – це сімейний бюджет, до якого входить набір продовольчих і не продовольчих товарів та послуг у натуральному та вартісному виражені, достатній для задоволення основних фізіологічних та соціально-культурних потреб членів сім’ї, утримання непрацездатних.

Мінімальна зарплата – це встановлений державою розмір зарплати, нижче якого не може проводитись оплата за фактично виконану найманим працівником норму праці. Мінімальна зарплата регулюється з урахуванням:

1) вартісної величини мінімального споживчого бюджету,

2) середнього рівня зарплати по країні,

3) рівня економічного розвитку та продуктивності праці.

Мінімальна зарплата є основою реалізації відтворювальних функцій оплати праці.

Співвідношення категорій соціального захисту.

 

- мінімальна зарплата > прожиткового мінімуму на 20 – 25%

- мінімальна зарплата = 2\3 середньої зарплати (норматив МОП)

- прожитковий мінімум = 50% середньої зарплати

Ці категорії відображають рівень економічного розвитку країни.

Оцінка соціального стану населення .

Структура системи соціального захисту.

- індексація доходів,

- система соціальної допомоги,

- система соціального страхування,

- соціальні компенсатори.

В умовах інфляції індексація номінальних доходів повинна відбуватися відповідно до індекса цін за даний період.

Система соціальної допомоги включає:

- пенсії.

- допомогу по безробіттю,

- допомогу на перекваліфікацію,

- безплатна медична допомога,

- безплатна освіта,

- допомога на житлове будівництво.

Система соціального страхування передбачає страхування:

- пенсійне,

- медичне,

- на випадок безробіття,

- по нещасних випадках.

Соціальні компенсатори – це цільові програми для підтримання рівня доходів малозабезпечених верств населення відповідно до зміни індекса роздрібних цін. Це:

- продовольчі талони,

- талони на одяг, житло, ліки,

- талони для проїзду,

- цільові дотації багатодітним сім’ям,

- доплати підприємств своїм працівникам.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28  Наверх ↑