2. Виникнення і розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи.

Становлення феодальних відносин в країнах Західної Європи мало свої особливості. До прикладу в Італії, Франції, Іспанії, Візантійській імперії період становлення цих економічних відносин називають романським (сформувалися на основі соціально-економічної спадщини Римської імперії та господарських досягнень германських племен); в Англії, Німеччині, скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.

Причини феодалізації були характерні для всіх західноєвропейських держав:

– в ґенеза феодалізму велику роль відіграв уклад, успадкований від Римської імперії (колонат, патронат, землеробське рабство, велика земельна власність);

– чималу роль відіграли зародки феодалізму, які розвинулись у германців (рабство, напівсвобода, патронатні відносини, дружинний лад, наявність родової служилої знаті);

– зародки феодалізму у германців розвинулись у справжній феодалізм “благодаря воздействию производительных сил, найденных у завоеванных странах”;

– варварські завоювання привели до подальшої натуралізації і аграризації економіки;

– католицька церква і світські землевласники широко практикували систему прекаріїв (селянин, щоб захистити себе вступав під патронат феодала);

– ранньофеодальна держава в особі королів широко практикувала роздачу земель спочатку на умові бенефіція (земельне пожалування при умові несення військової служби, яке не передавалось у спадок), а потім лена (який передавався у спадок);

– закріпаченню общинників сприяли феодальні міжусобиці, набіги арабів, угорців, аварів, нормандців.

Класичним зразком феодального суспільства вважається французька модель, хоч в кожній країні процеси феодалізації мали свої особливості. Становлення середньовічного господарства яскраво простежується на прикладі королівства франків (V – IX ст.), яке було створене германськими племенами франків на території колишньої римської провінції – Північної Галлії (сучасна Франція), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.

У V – VШ ст. у Франкському королівстві відбувається перетворення родової землеробської общини на сусідську-марку, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство -­ основна виробнича ланка франкської общини. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франки не знали. Вся земля знаходилася у колективній власності громади.  У спадок (синам, братам, померлого франка)передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод – приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася – продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади.

У VШ – ІХ ст. аграрні відносини пройшли складну еволюцію, пов’язану з посиленням ролі держави в економічному житті. Король Карл Мортелл (714-751) провів  військово-аграрну  реформу, якою  надав воїнам-рицарям пожиттєві земельні наділи – бенефіції – за умови виконання ними військової служби. Так склалось бенефіціальне –умовно-службове землеволодіння, яке ґрунтувалося на сеньйоріально-васальних відносинах. В ІХ ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився на лен – основну найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя. Феодальне господарство утверджувалось і розвивалося в межах маєтку – сеньйорії (кілька сотень гектарів). Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник та селянські наділи. Із зростанням великого землеволодіння формувалося феодально-залежне селянство: серви (нащадки колишніх рабів, колонів), вільні франкські солдати, дрібні галло-римські землевласники.

Були поширеними прекарні угоди, згідно з якими земля вільного дрібного власника відчужувалась на користь сеньйора чи церкви, а потім поверталася селянинові в пожиттєве користування як земля, видана на прохання. Угоди передбачали обов’язки сеньйорів щодо селян.

Отже, в V – ІХ ст. у Франкській державі сформувалася класична форма феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин. Дрібне господарство франків витіснило феодальний маєток сеньйора – замкнуте натуральне господарство, власник якого мав усю повноту влади на своїй території.

Своєї зрілості феодальні відносини досягли в країнах Західної Європи в ХІ – ХV ст.. Панувала феодальна земельна власність трьох типів: – королівська, світська, церковна.

З ХШ ст. у Франції, а потім і в інших країнах починається криза панщинної системи. Феодали здійснили масовий перевід закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом – на грошовий оброк (“комутація ренти”).

У ХІV – ХV ст. феодальні господарства втягуються у товарно-грошові відносини. З’являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між феодалами і селянами – оренда, винайм, орієнтовані на ринок.