Тема 4 Правові, адміністративні та економічні методи державного управління та регулювання економіки.

1. Суть методів регулювання.

2. Методи правового регулювання економіки.

3. Методи адміністративного регулювання економіки

4. Методи економічного регулювання економіки.

1. Під методами державного регулювання економіки треба ро­зуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпе­чення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики. Методи ДРЕ розділяються на:

1. Адміністративні, до яких відносяться планово-виробничій контракт з підприємством, організацією; організаційно-структурна перебудова; забезпечення паливно-енергетичними ресурсами; замовлення, контракти, ліцензії, квоти.

2. Економічні, до яких відносяться податкова політика, норми і нормативи, регулювання цін, валютне регулювання, дотації, субсидії.

3. Правові, які являють собою систему законів і законодавчих актів які забезпечують функціонування економіки.

Система управління виробничими галузями на початку пе­рехідного періоду ґрунтується на адміністративних методах керів­ництва із поступовим використанням принципів територіально-галузевого і функціонально-галузевого управління, які повністю дають змогу узгодити державні, галузеві і регіональні інтереси з інтересами трудових колективів, що потребує використання еко­номічних методів. Вони охоплюють фіскальну та грошово-кре­дитну політики Центрального банку. Самостійним комплексним методом державного регулювання економіки є державне економ­ічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інстру­ментів державного регулювання економіки.

Діяльність підприємств з державною формою власності ре­гулюють, в основному, адміністративними методами впливу, а діяльність підприємств з недержавною формою власності в пере­хідний період - головно економічними (через фіскальну політику та грошово-кредитну політику Центрального банку) Проте в дру­гому випадку можна використовувати й елементи адміністратив­ного управління. За допомогою економічних методів держава може впливати на співвідношення попиту та пропозиції на фінансових ринках.

До організаційних заходів, які відіграють важливу роль у си­стемі державного управління і регулювання економіки, належать і пропоновані Кабінетом Міністрів України способи виведення економіки з "тіньового сектора", зокрема, такі:

1. Змінити вимоги щодо ліцензування підприємництва, виз­начити види діяльності, ліцензування яких треба скасувати.

2. Змінити процедуру реєстрації підприємств шляхом запро­вадження єдиної служби реєстрації та єдиного реєстраційного документа, обов'язкового для всіх адміністративних органів та установ. Передбачити запровадження п'ятиденного терміну роз­гляду заяв на реєстрацію.

3. Визначити персональну відповідальність посадових осіб, які порушують усталену процедуру реєстрації.

4. Уточнити і спростити процедуру митного оформлення.

2. Правове регулювання економіки забезпечують шляхом прий­няття законів і законодавчих актів. Крім того, правові методи рег­ламентовані Указами Президента, нормативними актами уряду (декретами, постановами). Вони також передбачають вироблен­ня механізму їх реалізації і контролю. Закони, законодавчі і нор­мативні акти визначають об'єкт та зміст регулювання, відпові­дальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. Закони виконують функцію довготермінового правового регулювання, а укази, нормативні акти - короткотермінового, оперативного.

Зміни і доповнення до законів вносять відповідними законо­давчими актами, постановами Верховної Ради України, постано­вами і декретами Кабінету Міністрів.

Важливе значення для розвитку ринкових відносин, обмежен­ня монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство. В умовах розвинутої ринкової економіки монополізм і конкуренція перебувають у діалектичній суперечності. Крім цьо­го, суперечність між тенденцією до монополізму і потребою збере­ження конкурентного клімату - головної рушійної сили економіч­ного розвитку - вирішують, як звичайно, шляхом зовнішнього ре­гулювання. Цю функцію виконують державні і громадські органи, завдання яких - пошук і визначення в кожному конкретному ви­падку оптимального співвідношення рівнів монополізації і конку­ренції та вироблення антимонопольних регуляторів.

Особливість сучасного стану економіки України полягає у тому, що без ефективної конкуренції тут сформувався своєрідний і небезпечний тип монополізму. У колишньому СРСР ідея монополізму з самого початку була закладена у моделі господарського механізму.

Головні принципи антимонопольного регулювання діяльності суб'єктів господарювання визначені у Законах України “Про об­меження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності”. “Про захист від недобро­совісної конкуренції”.

Ці Закони забороняють:

обмеження або припинення виробництва товарів, потрібних для ринку;

нав’язування контрагенту невигідних йому умов угоди;

відмова від збуту або закупівлі, які дискримінують учасників господарського обороту у разі відсутності альтернативних дже­рел постачання або збуту;

нав’язування громадянам примусових заходів продажу товару;

порушення порядку використання вільних цін або завищен­ня державних і верхньої межі регульованих цін;

порушення обсягу збуту або закупівлі, які дискримінують учасників господарського обороту у разі відсутності альтернатив­них джерел постачання або збуту товарів, послуг.

Для державного контролю за розвитком конкуренції та об­меження монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет.

До монопольних об’єднань відносяться:

Картель—об’єднання кількох підприємств різних галузей для досягнення мети. Керівництво централізоване.

Концерн—об’єднання капіталу підприємств, діяльності підприємств але характерна риса такого об’єднання, це управління кожного підприємства самостійне.

Конгломерат—група технічно не пов’язаних між собою підприємств, що належать одній фірмі.

Трест—об’єднання підприємств однієї галузі, які втрачають свою виробничу і комерційну самостійність.

Синдикат—об’єднання підприємств з метою не тільки спільного виробництва продукції, але й для спільної комерційної діяльності.

3. Адміністративне регулювання ринкової економіки виражає, по суті, пряме управління з боку держави і передбачає викорис­тання системи державних замовлень та контрактів; застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот; запровад­ження норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

 Суть адміністративних методів залежить від обраного спо­собу управління суб'єктами ринкової діяльності. Наприклад, ліцензування вводять з метою регламентувати підприємництво у тих видах діяльності, які не може регулювати ринок.

Адміністративне регулювання - це дії адміністрації держави або регіону, спрямовані на збалансованість інтересів суб’єктів господарювання за допомогою нормативних актів, вказівок, роз­поряджень. Адміністрація - це орган державної влади на кон­кретній території. Вона покликана втілювати в життя закони, по­станови і розпорядження, що відіграють організаційну роль і виз­начають відносини між членами суспільства. В умовах ниніш­нього динамізму адміністративний апарат державного управлін­ня повинен оперативно приймати рішення, прогнозувати майбутнє. Запізнення держадміністрації з прийняттям відповідних рішень робить їх непотрібними.

Еволюція ринкових відносин - це перехід від стихійного ринку через його розвиток і вдосконалення до впровадження дер­жавного регулювання, що дає змогу збалансувати складові еле­менти системи та поставити конкретні цілі, розробити масштабні проекти та державні програми. В період війни, економічних криз адміністративне регулювання посилюється. Після стабілізації еко­номічної системи його вплив послаблюється. Проте вільного, по­вністю саморегульованого ринку немає. Отже, державне адміні­стративне регулювання є об’єктивною потребою.

В умовах перехідної економіки адміністративне регулюван­ня насамперед націлене на створення відповідних умов для само­регулювання.

Адміністративні засоби досить ефективні, а деколи мають більшу перевагу порівняно з іншими способами державного ре­гулювання економіки. Використання адміністративних методів обґрунтоване в ситуаціях, коли нічим не обмежена свобода окре­мих суб'єктів зумовлює втрати для інших суб'єктів і ринкової еко­номіки в цілому.

Адміністративне регулювання доцільне у разі прямого дер­жавного контролю над монопольними ринками шляхом держав­ного регулювання цін.

Адміністративний контроль ведуть за екологічною безпекою великих виробництв, використанням трансфертних платежів.

Регулювання економіки адміністративними засобами ефек­тивне і тоді, коли спрямоване на захист національних інтересів у системі зовнішньоекономічної діяльності, наприклад, ліцензуван­ня експорту або державний контроль за імпортом.

За умов перехідного періоду від адміністративно-командної системи до ринкових відносин адміністративне регулювання більшість підприємців сприймають як вседозволеність. У результаті порушується збалансованість розвитку господарств, утворю­ються диспропорції у грошовому обігу, розриваються стадії регі­онального відтворення. Зменшити тривалість цього періоду, в яко­му, зокрема, опинилась Україна, можна запровадженням твердої виконавчої влади.

Влада, використовуючи адміністративні методи регулюван­ня, вирішує проблеми, які не під силу ринкові. Йдеться про вико­нання перспективних завдань розвитку країни, окремих її регі­онів, в тому числі формування доцільних виробничих комплексів з охорони і раціонального використання природних ресурсів, організацію раціонального використання трудових ресурсів тощо. Адже адміністративне регулювання - це управління об'єктом на стадії його руху до заданого результату; діяльність уряду щодо виконання законів і формування суспільної атмосфери, які б спри­яли ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов конкуренції, перерозподілу валового національ­ного продукту (ВНП) і національного багатства; коригування роз­поділу ресурсів з метою вдосконалення суспільного виробницт­ва; стабілізація економіки через широкий контроль за фінансо­вою, кредитно-грошовою діяльністю фізичних та юридичних осіб; аналіз економічної кон'юнктури; стимулювання виробничої ак­тивності тощо.

Держава втручається у підприємницьку діяльність навіть за всіх сприятливих умов. Ідеться про застосування фіксованих цін. про цінову дискримінацію (заборона виробникам запроваджува­ти свою ціну на продукцію подібної якості, якщо це завдає шкоди конкуренції). Такі обмеження визначає держава, а також дія законів про недобросовісну конкуренцію, використання цінової рек­лами тощо.

Сучасне адміністративне регулювання в Україні є розімкненою системою (системою спостережень) без елементів зворот­ного зв'язку та належного виконавчого механізму. Нема чіткого розмежування прав і відповідальності, з одного боку, між держав­ним центром і місцевими органами влади, з іншого, - між апара­том президента, урядом і законодавчими органами. Це зумовлює дублювання, підміну функцій, неможливість ефективно викорис­товувати владні повноваження. Державні структури самоусува­ються від вирішення питань, які і в ринковій економіці є у сфері їхньої компетенції. У великих масштабах виникають недержавні структури спекулятивно-посередницького типу, організація і діяльність яких далекі від принципів реформи. Після розпаду ра­дянської імперії і втрати старих основ управління натомість нічо­го нового не було запропоновано, а без конкуренції це призвело до некерованості економікою. Виник своєрідний вакуум, який породив організаційну анархію і падіння виконавської дисциплі­ни, де за цих умов громадяни часто позбавлені таких основопо­ложних суспільних благ, як законність і правопорядок.

4. Економічні методи регулювання економіки—методи, які використовує Національний банк України, Державна податкова служба України.

Методи банківського регулювання—кредитно-грошового регулювання:

· Контроль грошової маси—фактично контроль інфляції. Один з методів шокової терапії. Доведено, чим менше “живих” грошових коштів в країні, тим стабільніша в цій країні економічна ситуація. Перехід розвинених країн на кредитні картки, “електронні гроші”, банківські розрахунки—фактори, які підтверджують наведене твердження.

· Контроль ринку цінних паперів, контроль кредитних резервів, контроль банківських валютних резервів, нарешті контроль курсу валют.

· Контроль кредитної ставки, і відсотків по вкладах.

Методи податкового регулювання— податкова політика—методи спрямовані на економічне стимулювання суб’єкта господарської діяльності:

· Звільнення від сплати податку на додану вартість;

· Створення вільних економічних зон з полегшеними умовами оподаткування;

· Політика санацій—оздоровлення соціально-економічної ситуації на підприємствах.

· Дотації та субсидії—допомога яка надається з державного бюджету.