Тема 9. Сутність та призначення фінансових посередників грошового ринку.

Тема 9.1. Сутність та види фінансового посередництва.

Фінансовий посередник як суб'єкт грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор не­прямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансу­вання поряд з кредиторами і позичальниками, які умовно можна назвати базовими суб'єктами ринку, з'являється третій — економічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового рин­ку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зо­бов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фі­нансові інструменти, які стають інструментом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фі­нансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим по­середництвом. Фінансове посередництво істотно відріз­няється від брокерсько-дилерської діяльності. Особли­вість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не

створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посе­редники діють на ринку зовсім по-іншому — від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимо­ги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання — страховий поліс, а розмі­щуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимо­гу до позичальника.

Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді (рис.9.1.1)

 Механізм фінансового посередництва недостатньо дослідже­ний у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб'єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розгля­даються, як правило, ізольовано один від одного, як непов'язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих еко­номічних сферах. Проте це не так.

Рис. 9.1.1. Загальна схема фінансового посередництва

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошо­вому ринку, з одним і тим же об'єктом — вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економі­чного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особ­ливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошо­вий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку.

Призначення фінансових посередників. Фінансові посередни­ки відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього — у розвитку ринкової економіки, їх економічне при­значення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового рин­ку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонуван­ня. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.

Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економіч­ні суб'єкти — кредитори і позичальники — будують свої взаємо­відносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте органі­зація таких відносин була б для них і суспільства набагато до­рожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною.

Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:

1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника — оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику до­статньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов'язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;

2)скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на фор­мування вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запозичення додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кре­дитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних сис­тем тощо); не потрібно здійснювати складні оцінно-аналітичні заходи щодо потенційного клієнта, щоб визначити його надійність, плато­спроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий по­середник¹; не треба мати справу з великою кількістю дрібних креди­торів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посеред­ник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше.

Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники та­кож витрачають значні кошти, і утримання цих посередників об­ходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кож­ної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кре­диторами та позичальниками;

3) послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів гро­шового ринку, скільки значна частина їх перекладається на по середників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;

4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосе­реджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентру­вати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;

5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризи­ків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів.

Оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єк­тами реального сектору економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на круговорот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у перемі­щенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величе­зної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже пе­рерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо.

Види фінансових посередників. Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літерату­рі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

— банки;

— небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи нази­вають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи парабанками.

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:

— депозитні інституції;

— договірні ощадні інституції;

— інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зу­мовлюється двома обставинами:

— відсутністю однозначного трактування самого поняття «банк»;

— відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.

В європейському законодавстві банк трактується значно ши­рше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за євро­пейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).

Критерій достовірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділен­ня трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома різними критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посеред­ників за одним критерієм — участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

— банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

— небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.