3. Поняття господарських правовідносин та їх види.

Господарське право, як і будь-яка інша юридична дисципліна, може бути визначене насамперед за предметною озна­кою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюють­ся нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право є системою норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Госпо­дарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: "народне господарство" і "господарські; діяльність ".

Зазначені поняття визначаються в чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом від 3 серпня 1990 р. "Про економічну самостійність України" (Відомості Верхов. Ради УРСР. — 1990. — № 34.— Ст. 449) до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утво­рюють народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це ос­новне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як влас­ник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широ­ких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.

Поняття "господарська діяльність" слід визначати також ви­ходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. 1 Закону України "Про підприємництво" та ст. 1, 20—22 Закону "Про підприємства в Україні". Господарська діяльність як предмет господарського права — це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти — власники володільці основних фондів і оборотних коштів. підприємства — суб'єкти господарського права можуть звати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ситі Закону "Про підприємства в Україні").

Господарське право України розвивається як система норм, регулюють три сектори економіки. Домінуючим є держав­ний" сектор, до якого належать різноманітні господарюючі суб’єкти, засновані на державній власності. Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (згадані економічні теорії вважають його приватним, але він в нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це — колективні під­приємства, виробничі кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме. Норми господарського права України будуть "ко­мерціалізуватися" (зменшуватиметься елемент державного ре­гулювання). Воно перетворюватиметься у комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж то­варів, робіт, послуг (а не в розумінні "правил торгівлі"). У та­ких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Аме­рики, комерційне право кодифіковане в формі комерційних кодексів, які діють паралельно з цивільними кодексами.

Господарські правовідносини, їх ознаки та види

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, Держава здійснює функції загального управління економікою. Цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади — міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються відносини між цими органами підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним тобто є адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оп­лати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб'єкти в процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо при­родокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використову­ють власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами вини­кають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах, послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної кате­горії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно не­обхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні. А саме: гос­подарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) і органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відно­сини як предмет регулювання складаються лише з двох елементів — організаційного (організація виробництва, обігу) І майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузь­кому розумінні є предметом господарського права. За предме­том у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів Такими суб'єктами є: господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані юридичні особи; державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, госпоб'єднання, управління тощо); структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо ^здійснення господарської діяльності; фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців; державні і громадські ус­танови та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт, послуг. Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Характерною ознакою господарських відносин є поєднання організаційних і майнових елементів. Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарю­ючими суб'єктами та їх контрагентами є "акти планування" (ст. 152 Цивільного Кодексу Української РСР), зокрема дер­жавні замовлення. Правовою підставою виникнення госпо­дарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону "Про підприємства в Україні"). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани). Третя ознака господарських відносин — їх ма­теріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарсь­кого права/Отже, норми цивільного права універсальні і по­ширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від Діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність 1 споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий від предмета цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної РІВНОСТІ суб'єктів регулюють майнові і особисті немайнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є Комплексною галуззю. Воно грунтується на загальних нормах Цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язання та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління в процесі організації і здійснення господарської діяльності: виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господар­ського права.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення госпо­дарської діяльності.