100.Трудове право в 60-х рр..

 Перехід до мирної праці дав можливість відмовитися від методів трудового регулювання, характер­них для воєнного часу.

Перш за все, були ліквідовані трудові мобілізації і по­новлена система організованого набору робочої сили на підставі договорів господарчих організацій з колгоспами і колгоспниками. Постанова Ради Міністрів УРСР від 21 серпня 1948 року рекомендувала заключати трудові дого­вори терміном не менше двох років. Ще до цього, 4 лютого 1947 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про поновлення колективних договорів між адміністрацією підприємства і комітетами профспілок.

Кримінальна відповідальність за самовільне залишен­ня підприємств і установ, а також за прогули без поважної причини була скасована тільки 23 квітня 1956 року.

Поступово поновлювались довоєнні норми, які регулю­вали робочий час. Були скасовані щоденні трьохгодинні понаднормові роботи. З ЗО червня 1945 року відновлюються чергові та додаткові відпустки, розпочинається видача гро­шової компенсації за відпустки, які не були використані у війну.

У роки десталінізації відбувається подальша демокра­тизація трудового права. З 1957 року було відновлено право робітника з власного бажання припинити роботу, попере­дивши про це адміністрацію за два тижні до вказаного ним терміну залишення роботи.

13 грудня 1956 року Президія Верховної Ради СРСР видає указ "Про посилення охорони праці підлітків", яким заборонялося приймати на роботу підлітків, яким не ви­повнилося 16 років. Відповідні зміни були внесені до Ко­дексу законів про працю УРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 року було проведено скорочення робочого дня у перед­вихідні і передсвяткові дні на дві години.

З 1958 року більша частина підприємств і установ пере­водиться на семигодинний робочий день. У 1960 році в цьому режимі працювали уже всі підприємства і устано­ви. Для робітників, зайнятих на підземних роботах, вста­новлювався шестигодинний робочий день.

Нарешті відбулися зміни у пенсійному законодавстві.

14 липня 1956 року Верховна Рада СРСР приймає закон "Про державні пенсії". Закон встановлював порядок при­значення і виплати пенсій по старості, інвалідності, при втраті годувальника, а також військовослужбовцям і їх сім'ям. Право на пенсію за старістю мали чоловіки — при досягненні ними віку 60 років та при стажі роботи не менше 25 років, жінки — при досягненні ними 55 років та при стажі роботи не менше 20 років. Для осіб, які працювали на підземних роботах, або в інших тяжких умовах ці показ­ники знижувалися.

Важливу роль у покращенні життєвого рівня населен­ня відіграло Положення про підмогу за державним со­ціальним страхуванням, затверджене Радою Міністрів СРСР від 22 січня 1955 року. На підвищення ролі профспілко­вих органів в трудовому регулюванні було спрямоване Положення про права фабричного, заводського, місцевого комітету профспілки, затверджене Президією Верховної Ради СРСР від 15 липня 1958 року.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101 102 103 104 105 106  Наверх ↑