97. Цивільне право у 40-х рр..

 Перехід до мирного будівництва по­требував розвитку цивільного обігу. 14 грудня 1947 року приймається постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про грошову реформу, яка скасувала карткову систему. Була ліквідована комерційна торгівля і запроваджувався про­даж товарів за єдиними державними цінами. Але рефор­ма знецінила трудові заощадження громадян, оскільки роздрібні ціни збільшилися майже втричі.

Серйозні зміни відбулися в житловому праві. З метою прискорення відбудови житлового фонду Президія Верхов­ної Ради СРСР 26 серпня 1948 року прийняла указ "Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків". Згідно з указом, кожний громадянин міг купити чи побудувати в місті або за його межами з правом особистої власності одно або двоповерховий дім не більше, ніж на 5 кімнат. Земля під забудову відводилася в безстрокове користування.

Неоднозначною була житлова політика держави в роки десталінізації. З одного боку, указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 року скасував адміністративне виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини. Запроваджувався судовий порядок ви­селення. З іншого боку, обмежується право особистої влас­ності на житло. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 18 червня 1958 року встановив, що загальна житлова пло­ща в будинках, які будують громадяни з правом особистої власності, не може перевищувати, як правило, 60 кв.м.

З розширенням прав союзних республік вбільшується кількість об'єктів права державної власності. Частина фонду цієї власності спрямовувалась на посилення кол­госпів. З метою зближення державної і кооперативної влас­ності МТС були ліквідовані, а їх техніка вводилась у ци­вільний обіг. Колгоспи набули права купувати сільсько­господарську техніку.

Була введена нова форма соціалістичної власності — власність громадських організацій.

Розвиток майнових і пов'язаних з ними особистих відно­син, що регулювались окремими нормативними актами, настійливо потребував узагальнення цих актів, приведен­ня їх в систему. Після прийняття Закону від 11 лютого 1957 року, в відповідності з яким видання Цивільного кодексу було віднесено до компетенції союзних республік, в Україні розпочалася підготовка до кодифікації цивіль­ного законодавства.

18 червня 1963 року Цивільний кодекс УРСР було за­тверджено Верховною Радою УРСР. Він складався з вось­ми розділів: загальні положення; право власності; зобов'язувальне право; авторське право; право на відкриття;

Винахідницьке право; спадкове право; правоздатність іно­земців і осіб без громадянства, застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

Постановою РНК УРСР від 4 вересня 1941 року "Про збереження житлової площі за військовослужбовцями і про порядок оплати житлової площі сім'ями військовослуж­бовців у воєнний час" встановлювалося, що на період війни житлова площа зберігається за всіма категоріями військо­вослужбовців. В тих випадках, коли ця житлова площа залишається незаселеною, квартплата за неї не стягується. Мешканці, які оселилися на площі вказаних осіб, зобов'я­зувались після повернення військовослужбовця негайно її звільнити, у разі відмови вони підлягали виселенню в адмі­ністративному порядку. В такому ж порядку поверталася житлова площа евакуйованим. Порядок адміністративного виселення громадян був визначений постановою РНК СРСР "Про порядок адміністративного виселення осіб, які само­чинно зайняли житлову площу" від 1 липня 1943 року. Якщо житлова площа евакуйованого була заселена згідно з ордером міської Ради, справа про її повернення розгля­далася судом.