93. Цивільне право в 1941-1945 рр.

Цивільне право. Умови воєнного часу висунули на передній план питання захисту права власності, яке тим­часово виходило з володіння як фізичних, так і юридич­них осіб. Були розширені права наркоматів і спрощено порядок передачі майна між державними підприємствами та установами. Незмінним залишався порядок передачі продукції у власність споживача, заснований на планових актах і договорах.

Постановою РНК УРСР від 4 вересня 1941 року "Про збереження житлової площі за військовослужбовцями і про порядок оплати житлової площі сім'ями військовослуж­бовців у воєнний час" встановлювалося, що на період війни житлова площа зберігається за всіма категоріями військо­вослужбовців. В тих випадках, коли ця житлова площа залишається незаселеною, квартплата за неї не стягується. Мешканці, які оселилися на площі вказаних осіб, зобов'я­зувались після повернення військовослужбовця негайно її звільнити, у разі відмови вони підлягали виселенню в адмі­ністративному порядку. В такому ж порядку поверталася житлова площа евакуйованим. Порядок адміністративного виселення громадян був визначений постановою РНК СРСР "Про порядок адміністративного виселення осіб, які само­чинно зайняли житлову площу" від 1 липня 1943 року. Якщо житлова площа евакуйованого була заселена згідно з ордером міської Ради, справа про її повернення розгля­далася судом.

Ряд змін було внесено про питання позовної давності. З метою забезпечення прав осіб, які знаходилися на фронті, терміни позовної давності в справах цих осіб вважались продовженими на весь період знаходження в збройних силах СРСР. Було припинено також плин шестимісячного терміну, встановленого ст. 430 ЦК УРСР для прийняття спадщини відсутніми в місці його відкриття спадкоємця­ми. Указ від 14 березня 1945 року розширив коло спад­коємців і дозволив заповідати на користь сторонньої осо­би при відсутності спадкоємців по закону.

Сімейне право. Війна залишила багатьох дітей си­ротами. На вирішення цієї проблеми було спрямовано ряд нормативних актів: постанова Раднаркому УРСР від 15 лютого 1942 року "Про влаштування дітей, які зали­шились без батьків", постанова Раднаркому СРСР від 15 червня 1943 року "Про посилення заходів боротьби з ди­тячою безпритульністю, бездоглядністю і хуліганством", постанова Раднаркому УРСР від 27 березня 1943 року "Про організацію допомоги дітям-сиротам, батьки яких загинули в боях з фашистськими окупантами, замордо­вані або розстріляні фашистськими загарбниками під час окупації районів УРСР", постанова Раднаркому СРСР від ЗО липня 1944 року "Про заходи боротьби з бездоглядніс­тю і безпритульністю дітей в Українській РСР". Згідно з цими правовими актами на органи державної влади і управління покладалась робота по влаштуванню дітей-сиріт, створенню довідкової системи при НКВС, дитячих будинків, трудовиховних колоній, створенню надзвичай­них комісій при виконкомах та інституту громадських інспекторів. Було вдосконалено порядок усиновлення Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 вересня 1943 року "Про зміну ст. 44 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану Української РСР". 8 липня 1944 року було прийнято указ Президії Верхов­ної Ради СРСР "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, по­силення охорони материнства і дитинства, про встанов­лення почесного звання "Мати-героїня" і заснування ордена "Материнська слава" та медалі "Медаль материн­ства", який збільшив державну допомогу вагітним жін­кам, багатодітним і одиноким матерям. Указом були вне­сені істотні зміни в порядок укладання шлюбу і розлу­чення. Так, права і обов'язки подружжя породжував тільки зареєстрований шлюб, розірвання якого було мож­ливим лише через суд.