74. Становлення радянського права в роки громадянської війни

Жовтневий переворот 1917 року у Петрограді започаткував еру панування однієї з найжахливі-ших ідеологій XX століття, метою якої була світовп соціалістична революція. Але на той час більшо­вики ще не мали значного впливу на населення. Вибори до Всеросійських Установчих Зборів, які відбулися в листопаді — грудні 1917 року, показа­ли, що в Росії більшовиків підтримує тільки 25 відсотків виборців. В Україні за більшовиків від­дали свої голоси біля 10 відсотків виборців, в той час як за українські партії — 75 відсотків.

Для поліпшення свого становища в Україні біль­шовики, які вбачали в Центральній раді основно­го суперника в боротьбі за владу, почали шалену пропагандистську кампанію. Центральна рада змальовувалась як контрреволюційна, буржуазно-націоналі­стична, антинародна організація. Через більшовиків Укра­їни проводилась ідея переобрання Центральної ради на Всеукраїнському з'їзді Рад шляхом забезпечення на ньо­му необхідного більшовикам складу делегатів.

Яскравим виявом агресивності і класичним зразком революційної демагогії Петрограда щодо України став "Маніфест українському народу з ультимативними вимо­гами до Української Ради" від 3 грудня 1917 року. В ньо­му говорилося, що Центральна рада "веде двозначну бур­жуазну політику", яка виявляється в небажанні Ради скли­кати Всеукраїнський з'їзд Рад. Звинувачення було наду­маним, бо згаданий з'їзд мав відкритися 4 грудня і про це знали в Петрограді. Принизлива форма ультиматуму була необхідною для збройного втручання у внутрішні справи України.

З'їзд представників робітників, армії і селян (Всеукраїн­ський з'їзд Рад) відкрився 4 грудня 1917 року в Києві. В його роботі взяло участь понад 2,5 тисячі делегатів. Більшо­вики, виявившись в значній меншості, зрозуміли, що їм не вдасться здійснити державний переворот. Висловивши обу­рення ультиматумом, з'їзд виразив повну підтримку Цент­ральній раді.

В цих умовах більшовики залишають київський з'їзд і їдуть до Харкова, де 11—12 грудня 1917 року під охороною радянських військ було інсценовано альтернативний з'їзд рад. На ньому 200 делегатів репрезентували лише 89 рад з 300 існуючих в Україні. З'їзд проголосив встановлення радянської влади в УНР і обрав Центральний Виконавчий комітет рад, який в свою чергу створив Народний секрета­ріат — уряд радянської України. 17 грудня ЦВК рад Укра­їни опублікував маніфест про повалення Центральної ради і Генерального секретаріату, ігноруючи той факт, що останні мали владу на 3/4 території України.

25 грудня 1917 року розпочалась окупація України радянськими військами. Радянський уряд перебував у Києві три тижні. Умови Брестської угоди змусили Народний секретаріат перебратися з Києва до Полтави, а звідти 9 березня 1918 року — до Катеринослава. Тут 17—19 берез­ня відбувся II Всеукраїнський з'їзд Рад, а 21 березня ново­обраний ЦВК рад України переїхав до Таганрога, що став останнім місцем його перебування на українській землі.

В липні 1918 року в Москві було проведено установчий з'їзд КП(б)У, яка створювалася як обласна організація РКП(б). Це давало РКП(б) можливість більш активно втру­чатись в українські справи.

28 листопада 1918 року в Курську було створено Тим­часовий робітничо-селянський уряд України.

Після весняного контрнаступу Червона армія до травня 1919 року взяла під свій контроль майже всю територію України. На початку січня 1919 року Тимчасовий робіт­ничо-селянський уряд переїздить до Харкова. 6 січня Укра­їна проголошується "Українською Соціалістичною Радян­ською Республікою" (УСРР). 25 січня було декларовано не­обхідність об'єднання УСРР з РСФРР на засадах соціаліс­тичної федерації.

Націоналізація, що відбувалася під гаслами переходу від капіталістичного до соціалістичного способу виробництва, вщент розладнала підірваний світовою війною ринковий механізм, ліквідувала приватну ініціативу, звела до мініму­му товарно-грошові відносини. Перестали діяти економічні закони. Їх намагалися замінити адміністративними чин­никами, передовсім централізацією управління, шляхом створення мережі вертикальних структур, запровадження різних мобілізацій та примусової праці.

Розрив економічних зв'язків між містом і селом загост­рив продовольчу проблему. 12 квітня 1919 року радянський уряд України видав декрет про введення продрозкладки.

Внаслідок запровадження політики "воєнного комуніз­му" й диктатури пролетаріату загострилося внутрішньо-політичне становище в Україні. У відповідь на тиск тота­літарної системи розгорнувся антибільшовицький рух се­лянства. Фактично в Україні розпочалася селянська війна, яку офіційна пропаганда називала куркульською контр­революцією. Тільки в липні 1919 року було зафіксовано 207 антикомуністичних виступів на території УСРР. Уся селянська Україна повстала проти більшовиків. Особливу роль в цій війні відіграли селянські партизанські загони під проводом отаманів Григор'єва, Зеленого, Махно, Орлов­ського, Соколовського.

9 травня 1919 року кавалер ордена Червоного Прапора отаман Григор'єв видав універсал до українського народу, який закликав до боротьби з більшовиками. "Народе укра­їнський, народе замучений!.. — стояло в універсалі. — Ти працюєш день і ніч, ти світиш каганцем, ти ходиш у постолах і в штанях з мішка, замість чаю ти п'єш гарячу воду без цукру, а ті, що обіцяють тобі світлу будучність, експлуатують тебе, з тобою воюють із зброєю в руках, заби­рають твій хліб, реквізують твою скотину й запевняють тебе, що все це на користь народну (...) Народе український! Бери владу в свої руки! Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе диктатура трудового люду, хай живуть мозоляві руки селянина й робітника. Геть політичних спе­кулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва! Хай живе влада рад народу України!". Селянський рух був од­нією з головних причин падіння радянської влади в Укра­їні влітку 1919 року. Під тиском денікінців і об'єднаної армії УНР наприкінці серпня 1919 року радянські урядові установи змушені були терміново залишити Київ. Радянсь­ка влада в Україні, втративши військову підтримку, політич­ний авторитет і соціальну опору, впала вдруге.

Але громадянська війна продовжувалася. Селянство вперто чинило опір диктатурі пролетаріату та "воєнному комунізму". Воно було останньою силою, що продовжува­ла боротьбу з більшовиками. Покласти край громадянській війні міг лише політичний компроміс між ворогуючими сторонами. Ще весною 1921 року Ленін приймає рішення про перехід до нової економічної політики. Запроваджен­ня непу поклало край громадянській війні і на довгі деся­тиліття затвердило радянську владу в Україні.