6. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД Київської Русі 9-12 ст.

Київська держава не була чітко централізована. За формою вона вважалася ранньофеодальною монархією і. Ґрунтувалася на принципі сюзеренітету-васалітету. Хоча київські князі були головними, великими князями всієї держави, але в міру розвитку феодальних відносин між київським і місцевим князями укладалися міжкнязівські договори, так звані хрестоцілувальні грамоти.

Очолював державу великий князь. Йому належала верховна законодавча влада. Великий князь зосереджував і виконавчу-владу. Будучи главою адміністрації, він виконував також функції воєначальника і особисто во­див рать у бій. Мали князі й судову владу. Право спад­кування престолу, що" раніше передавалося старшому братові за принципом «старшинства», було замінено принципом «отчини», тобто передачі "старшому синові. Проте порядок переходу князівської влади у спадщину не визначався жодними нормами. Не визначив цей по­рядок і Ярослав, після смерті якого почалася боротьба за престол. Княжі сім'ї, як правило, мали багато дітей, що посилювало майнові суперечності. Однак були й ви­нятки: у Чернігівському князівстві влада переходила від старшого брата до молодшого, а потім поверталася до синів старшого брата. В інших князівствах влада пере­ходила від батька до старшого сина. Прихід нового князя супроводжувався певним церемоніалом з участю церкви. При цьому церемоніал інтронізації був запозичений знач­ною мірою у Візантії та Західної Європи. Використовувалося також святкове князівське вбрання (Володимир Ярослав зображені на монетах у діадемах).

У період існування Київської держави існували дві системи управління. Перша з них — десяткова — випливала .з .військової організації. Тисяча втратила реальний математичний зміст і стала територіальним понят­тям — округом, який очолював тисяцький. Він був керівником військових сил округу, здійснював поліцейську судову і фінансову владу. Тисячі поділялися на сотні на чолі з сотськими, що виконували також фінансово-адміністративні та судові функції. У деяких землях (наприклад, у Галичині) замість тисяцьких утверджувалися воє­води, котрі очолювали збройні сили місцевих князів. Тисяцькі у такому випадку виконували адміністративно-поліцейські функції у містах.

Другою системою управління була двірцево-вотчинна. Вона утворилася на дворі князя. До її складу входили (дворецький, конюший, стольник, чашник та ін.), які від­так стали виконувати доручення князя, що мали загаль­нодержавне значення і не належали до їхніх безпосе­редніх обов'язків при дворі.

На місця посилалися представники центральної вла­ди — намісники і волостелі. Вони відали адміністратив­ними і судовими справами. Селами управляли старости, що обиралися їх жителями. Всі ці посадові особи одер­жували за свою службу з населення «корм» у вигляді різних поборів.

Суд у Київській державі не відокремлювався від адìіністрації. Суддею насамперед ставав князь, котрий важливі справи розв'язував спільно зі своїми боярами. Судові функції виконували також представники місцевої адміністрації — посадники у містах і волостелі у воло­стях. Їх помічниками були тіуни, вірники, інші допоміж­ні особи.