69. Створення і діяльність Центральної Ради

Після лютневих подій в Петрограді центром, навколо якого згуртувались національно-патріо­тичні сили України, стала Українська Центральна рада.

На першому етапі Центральна рада, за словами М. Гру­шевського, була "Тимчасовим Українським Урядом" і фак­тично зосередила в собі функції і законодавчої, і виконав­чої влади. Спочатку вона формувалася не шляхом загаль­них виборів, а на основі делегування до її складу представ­ників різних демократичних громадських організацій. Пла­нувалося. Що Центральна рада припинить своє існування після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Все­український Національний конгрес, що відбувся 17—21 квітня в Києві, санкціонував статус Центральної ради, як вищого територіального органу влади в Україні. Конгрес прийняв рішення, згідно з яким Центральна рада мала розвиватися як національний парламент. Формою роботи Центральної ради були пленуми. Одним з перших доку­ментів, що юридичне закріпляв статус Центральної ради, був "Наказ Українській Центральній раді" від 5 травня 1917 року. В Наказі говорилося, що робота Центральної ради мала проводитися через її Загальні Збори та Комітет ради. Загальні збори поділялися на звичайні (чергові) —скликалися раз на місяць і визначали головні напрямки діяльності Ради і надзвичайні — їх скликали в разі на­гальної необхідності. Загальні збори працювали посесій-но. Комітет Центральної ради був постійно діючим орга­ном, до складу якого входила Президія Ради і комісії.

Фактично, Комітет здійснював законодавчі функції в період між Загальними зборами.

12 липня Центральна рада видала постанову, яка більш детально регламентувала компетенцію Комітету, або Малої ради, як його згодом називали. Згідно з постановою Комі­тет визначався як постійно діючий орган, що скликав чер­гові Загальні збори, поповнював склад Генерального Сек­ретаріату і, взагалі, вирішував всі "негайні справи". Чер­гові засідання Малої ради відбувалися раз на тиждень, а надзвичайні — "по потребі". Для прийняття законодавчо­го акту необхідна була присутність не менше як двох тре­тин загальної кількості членів Малої ради. 25 листопада 1917 року приймається Закон про утримання Централь­ної ради за державний кошт 16 квітня 1918 року — закон, який гарантував недоторканність членів Центральної ради. 9 квітня 1918 року Центральна рада затвердила Закон про право безмитного одержання книжок та інших видань бібліотекою Центральної ради.

Свої рішення Центральна рада приймала у вигляді уні­версалів, постанов, ухвал, резолюцій.

Згідно з І Універсалом 28 червня 1917 року було ство­рено перший український уряд — Генеральний секрета­ріат.

З утворенням Генерального секретаріату було покладе­но початок процесу розмежування законодавчої і виконав­чої влад.

29 липня 1917 року Мала рада затвердила Статут Ге­нерального секретаріату, який М. Грушевський назвав "першою Конституцією України". Статут визначав взаєми­ни між Генеральним секретаріатом і Малою радою, поря­док діяльності уряду, законодавчу процедуру тощо. Генеральний секретаріат був підзвітним Малій раді.

Після компромісних рішень Центральної ради на пере­говорному процесі з Тимчасовим урядом Росії в серпні 1917 року дію Статуту було замінено на Інструкцію Тимчасово­го уряду Генеральному секретарству від 4 серпня 1917 року. Інструкція обмежувала діяльність українського уряду як територіальне (його юрисдикція поширювалася тільки на п'ять губерній — Волинську, Київську, Подільську, Полтавську і Чернігівську так і функціонально — кількість генеральних секретарств з 14 було зменшено до 9.