68. Законодавство Тимчасового уряду

Проте відчувши реальну загрозу втратити Україну, В. Ленін швидко переорієнтувався. Раднарком РРФСР 4 (17) грудня 1917 р. Видав «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради». Заявляючи, що «Рада Народних Комісарів признає Українську Народну Республіку, її право зовсім відділи­тися від Росії», РНК висувала різні звинувачення УНР, зокрема стосовно дій Центральної Ради та її уряду на власній території, в Україні, з якими Раднарком не по­годжувався. Цей ультиматум був грубим втручанням Раднаркому у внутрішні справи України. Від Ради вима­гали також допомагати революційним військам, припи­нити роззброєння радянських полків, які, до речі, не ви­знавали, перебуваючи на території України, влади Цент­ральної Ради.

У відповідь на цей ультиматум Генеральний Секрета­ріат надіслав Раднаркомові РРФСР ноту, в якій зазна­чав, що не можна визнавати право народу на самови­значення і грубо порушувати це право, нав'язуючи свої форми політичного устрою. Проте ця відповідь ситуації не змінила. Раднарком вирішив припинити «всякі словесні загравання» і приступив до активних дій.

У Харкові 11—12 (24—25) грудня 1917 р. Відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд Рад, який, визнаючи Україну федеративною частиною Російської республіки, оголосив Центральну Раду поза законом, передавши всю повноту влади тільки Всеукраїнському з'їздові Рад, а на місцях — Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів. Україна оголошувалася Республікою Рад. У період між з'їздами влада належала ЦВК України, обраному на з'їзді у кількості 41 особи (35 більшовиків) на чолі з Ю. Медведєвим. Було обрано також радянський уряд України — Народний Секретаріат, поширено на територію України діяльність декретів та інших законодавчих актів Росії.

Для підтримки цієї акції з Росії в Україну були послані війська. Ще 1 січня 1918 р. Раднарком призначив надзви­чайного комісара України — С. Орджонікідзе. Тоді ж В. Ленін надіслав телеграми у Харків — командувачеві більшовицьких військ в Україні В. Антонову-Овсієнку і С. Орджонікідзе: «Дуже й дуже просимо вжити якнайнещадніших революційних заходів... Усіма засобами про­сувати вагони з хлібом у Петроград, інакше загрожує го­лод... Ленін». Росії для цього передусім і була потрібна Україна.

Народний секретар радянського уряду України Г. Лапчинський згадує, як народний секретар військових справ В. Шахрай скаржився йому: «Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати укра­їнської мови? Що не тільки не користується жодним впли­вом серед українського суспільства, але воно навіть ніколи не чуло раніше їхніх прізвищ?... Коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону Радянської влади? За єдину військову опору... Ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов».