65. Право України в період 1 Світової війни

Перший період діяльності Центральної ради носив зде­більшого декларативний характер, про що вказував зміст універсалів, декларацій та інструкцій. Універсали форму­вали підвалини української державності, а декларації і інструкції містили плани законопроектних робіт.

Після жовтневих подій в Росії виникає нагальна не­обхідність власного законотворення.

25 листопада 1917 року Мала рада прийняла Закон про правонаступництво, який започаткував процес формування правової системи. Згідно з ним, усі російські закони, прийняті до 27 жовтня, залишалися чинними, а Централь­на рада мала право приймати нові закони і інші норма­тивні акти чи скасовувати старі від імені УНР. Правоохо­ронним і місцевим органам влади і управління була дана вказівка змінити в діючих законах назву "Росія" на "УНР".

Конституційне право. Відразу ж після проголошен­ня І Універсалу Центральна рада приступила до організації роботи по створенню Конституції України (Статуту авто­номної України).

24 червня 1917 року була затверджена "Інструкція, на основі якої збирається Комісія по підготовці Статуту авто­номної України". До складу Комісії було обрано 100 осіб, які представляли всі національності, що проживали в Укра­їні. Очолив конституційну комісію М. Грушевський. За IV Універсалом Конституцію мали ухвалити Всеукраїнські Установчі збори, та за іронією долі її прийняла Централь­на рада в останній день свого існування. Сталося це 29 квітня 1918 року.

У розділі "Загальні постанови" підкреслювалося, що Укра­їнська Народна Республіка — держава "суверенна, само­стійна і ні від кого не залежна", а носієм державного суве­ренітету є увесь народ України, всі громадяни України, які проживають на її території. Реально свій суверенітет на­род здійснюватиме через Всенародні збори України (ст. 3).

Звертає на себе увагу ст. 4, де зазначалося, що територія України — єдина, неподільна і без згоди 2/3 депутатів Все­народних зборів ніяка зміна кордонів України, а також ніяка зміна у державно-правових відносинах якоїсь час­тини території держави до всієї цілісності неможлива. "Не порушуючи єдиної своєї власті, — підкреслюється у ст. 5, — УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування". Усім націям і національнос­тям, які населяють Україну, надавалося право "на впоряд­кування своїх культурних прав у національних союзах".

Судочинство оголошувалося усним і гласним, усі грома­дяни, незалежно від посад, — рівними перед судом і перед законом.

Окремий розділ Конституції розглядав національні про­блеми. "Кожна з населяючих Україну націй, — зазнача­лось у ст. 69, — має право в межах УНР на самостійне устро-єння свого національного життя, що здійснюється через органи Національного союзу". Кожна національна меншина входить у свій Національний союз, обирає свої органи са­моуправління. Кожен Національний союз видає законодав­ство, що не повинне протирічити Конституції та законодав­ству України (в іншому випадку створюються спільні "по­годжувальні комісії"), встановлює свій бюджет тощо.

Фінансове право. Органами центрального управління в сфері фінансів було Генеральне секретарство фінансових справ (згодом Міністерство фінансів).

Найважливішими в цій галузі були питання про випуск державних кредитних білетів, про оподаткування, про дер­жавний бюджет.

Закон про випуск державних кредитних білетів У.Н.Р. від 9 грудня 1917 року встановлював, що "кредитові білети У.Н.Р. випускаються Державним банком У.Н.Р. в розмірі строго обмеженому дійсними потребами грошового обігу під забезпечення тимчасово.

Трудове право. Прообразом українського кодексу за­конів про працю став Закон про восьмигодинний робочий день від 25 січня 1918 року.

Цей Закон розповсюджувався на всі підприємства з най­маною працею, "незалежно як від розміру цих підприємств, так і від того, кому вони належать" (ст. 1).

Тривалість робочого часу становила 48 годин на тиж­день (ст. 3). Закон регламентував особливості найму і праці жінок і неповнолітніх (ст. 10, 16, 19); нічні і понаднормові роботи (ст. 6—9, 18, 19); працю на шкідливому для здоро­в'я виробництві (ст. 15). Ст. 11 встановлювала святкові й

337

Неробочі дні. Ст. 4 Закону передбачала створення в майбутньому Головної Ради праці, як реалізатора державне політики в цій галузі.                   

Найменш розробленими за Центральної ради були нор­ми цивільного і кримінального права.

У галузі цивільного права суди продовжували викори­стовувати т.Х Зводу законів Російської імперії.

Зокрема, М. Грушевський був противником поняття "непорушність права власності". В нормативних актах Центральної ради не використовується термін "право во­лодіння". Натомість часто зустрічається "право порядку­вання", "право користування", що говорило про негативне ставлення до приватної власності. Особливо це проявило­ся по відношенню до права приватної власності на землю.