47. Селянська реформа 1861 р.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99
100 101 102 103 104 105 106
У другій половині XIX ст. Відбулася заміна феодальної соціально-економічної формації капіталістичною. Становлення і розвиток капіталістичного укладу відбувалися в умовах скасування царизмом кріпосницького права. В Україні цей процес розвивався за загальними для всієї Росії закономірностями, але водночас у ньому проявлялися особливості, зумовлені історичними умовами та політикою, що проводив царизм стосовно України.
В Україні, як і в центральних районах Росії, утвердження нового капіталістичного соціально-економічного устрою, означало активний розвиток усієї промисловості, сільського господарства, торгівлі. Селянська реформа 1861 р., що визначила розвиток суспільного ладу в Україні, змінила правове становище не тільки селянства, а й інших соціальних груп.
Імператор Олександр II 19 лютого 1861 р. Підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. На територію України поширювалися Положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності, Правила про порядок приведення в дію Положень про селян, котрі вийшли з кріпосної залежності тощо. Порядок проведення селянської реформи у Катеринославській, Таврійській, Херсонській губерніях і частині Харківської, де було характерним общинне землекористування, конкретизувався місцевим положенням про поземельний устрій селян у великоруських, малоросійських і білоруських губерніях. Для Чернігівської, Полтавської губерній і частини Харківської було видано спеціальне Положення про поземельний устрій селян. Спеціальне місцеве Положення про поземельний устрій селян видали також для Київської, Подільської та Волинської губерній. Ці три місцеві Положення входили у законодавчі акти, на основі яких проводилася селянська реформа в Україні. Додатково (1863 р.) Було видано близько десяти законодавчих актів про проведення реформи у Правобережній Україні.
Звільнення селян відбулося поетапно і повинне було тривати понад 20 років. Насамперед, селяни переходили на становище тимчасово зобов'язаних, однак і для цього відводилося два роки, впродовж яких складалася і підписувалася так звана уставна грамота — своєрідний договір селян з поміщиком про умови звільнення. В уставній грамоті визначалися земельні наділи, що надавалися селянам у користування, і належні за них повинності. Кріпосницькі повинності поділялися на панщину і оброк, тільки трохи впорядковані. За поміщиками зберігалися тільки деякі права щодо нагляду за поведінкою селян. Тимчасовозобов'язаний селянин повинен був викупити наділ, після чого він ставав селянином-власником. При укладенні викупної угоди він найчастіше відразу вносив 20% викупної суми, а решту за нього платив поміщикам царський уряд. Селяни зобов'язувалися виплачувати борг у кредит державі впродовж 49 років.
До 1881 р. Залишалося близько 15% тимчасовозобов'язаних селян. Тоді ж прийнято закон про обов'язковий викуп. Упродовж двох років треба було укласти викупні угоди, бо втрачалося право на земельні наділи. У 1883 р- категорії тимчасовозобов'язаних селян вже не існувало. Таким чином, при проведенні реформи деякі селяни, котрі раніше мали землю, позбавлялися наділів. Вони змушені були залишатись у господарів на умовах вільного найму або шукати роботу в інших місцях.
Селянська реформа внесла найістотніші зміни у правове становище селян. З перетворенням поміщицьких селян у «сільських обивателів», Положенням 19 лютого за ними затверджувалися такі права: одружуватися без дозволу поміщика і самостійно розв'язувати сімейні та господарські питання, набувати у власність нерухоме майно, займатися торгівлею У різними промислами, будувати фабрики, відкривати торгові, ремісницькі підприємства, брати підряди на виконання робіт, записуватися до цехів, продавати свої вироби, укладати договори, вступати до купецьких гільдій. Селянин ставав суб'єктом судового процесу — за ним затверджувалося право подавати позов і відповідати на суді. Признавалося право на організацію сільських органів самоврядування (сільських та волосних сходів), виборів сільських старост, волосних старшин і волосного суду. Останній розглядав незначні кримінальні й цивільні справи. Надане селянською реформою право сільського самоврядування підпорядковувалося повітовій адміністрації, а з 1889 р. — також земським начальникам, постанови яких не підлягали оскарженню.
У 1866 р. Селянська реформа була поширена на державних селян Лівобережної та Південної України, а 1867 р. — на Правобережну Україну. Державні селяни отримали однаковий правовий статус із колишніми поміщицькими селянами. Однак для них встановлювалися тяжчі умови викупу землі. Викуп дозволявся тільки одночасний, з повною оплатою суми, ніякі кредити державним селянам не надавалися.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99
100 101 102 103 104 105 106 Наверх ↑