46. Процесуальне право в І рр.. 19 ст.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99
100 101 102 103 104 105 106
На початку XIX ст. Судова система в Україні не була єдиною. В Слободсько-Українській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях судова система була приведена у відповідність з судовою системою Росії. До складу судової системи в цих губерніях входили губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду), які були другою і апеляційною інстанцією для судів нижчого рівня. Надстановими були совісні і надворні суди, які були створені на рівні губерній.
Голови палат цивільного і кримінального суду призначалися. Палата кримінального суду розглядала в першій інстанції справи про посадові злочини, пожежі, порубки лісу і ін. Палата цивільного суду — справи про нерухоме майно в різних губерніях, спори про власність у містах.
Совісні суди розглядали "колдовські" справи і справи про злочини божевільних та неповнолітніх, а із цивільних справ — майнові суперечки між родичами. Рішення совісного суду не мали примусової сили і були розраховані на виконання на основі примирення сторін. Надворні суди не були обов'язковими для кожної губернії. Вони розглядали кримінальні і цивільні справи осіб, станову належність яких було важко визначити, а також справи чиновників і військовослужбовців, що тимчасово знаходилися в тому чи іншому місті в справах служби. Необхідність і склад цього суду визначалися губернатором.
Судами першої інстанції були земські суди в повітах (для дворян і селян), а в містах — магістрати і ратуші (для купців і міщан). В Одесі в 1808 році був створений комерційний суд.
Земські суди розглядали цивільні і кримінальні справи, проводили слідство і здійснювали виконання рішень та вироків.
У відповідності з III Статутом Великого князівства Литовського виконання судових вироків було покладено в повітах — на повітові суди, в містах — на міські. В 1812 році було введено єдиний по всій імперії порядок виконання судових вироків: вони були передані в містах — міській поліції, в повітах — нижнім земським судам.
Судова система Лівобережної України по місцевим особливостям була подібна до судової системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією тут був Генеральний суд, який мав таку ж компетенцію, як і Головний суд на Правобережжі. Генеральний суд складався з двох департаментів, які були укомплектовані генеральним суддею, двома ратниками (призначалися урядом) і п'ятьма засідателями (вибиралися від дворян кожні три роки).
Діяльність всіх судів в Україні була підконтрольна губернаторам. Вищою судовою інстанцією був Сенат.
Протягом 30-х років XIX ст. Ліквідуються місцеві особливості судової системи України. В 1832—1834 роках були скасовані підкоморські і міські суди.
Генеральний і Головний суди були перетворені в палати кримінального і цивільного судів, голови яких призначались імператором з подання міністра юстиції, а радники призначалися міністром юстиції.
Особливістю проведення судової реформи в Україні було те, що вона відбувалась тут майже паралельно з введенням в дію законів, які обмежували або скасовували значну частину її прогресивних положень. У післяреформенні роки в судову реформу було внесено більш ніж 700 змін та поправок. Суд присяжних був позбавлений розгляду справ про пресу і політичні злочини. Частина друга Положення про земських участкових начальників ліквідувала інститут мирових суддів. У сільській місцевості цим займались земські начальники, в містах — міські судді, в повітах — повітові члени окружних судів. На початку XX ст. Витрати на утримання судової системи значно збільшуються.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99
100 101 102 103 104 105 106 Наверх ↑