41. Територія і господарство України в І рр.. 19 ст.

У першій половині XIX ст. Продовжувала панувати феодально-кріпосницька система. Поміщики володіли 70°/ всієї землі, з якої тільки третину віддавали у користуванні селян, за що останні повинні були майже весь час працювати на поміщика. Близько 5,4 млн. Українських селян вважалися кріпаками. Найбільше кріпосних було на Пра­вобережжі. Тут вони становили 58% загальної кількості населення, на Лівобережжі — 35%, а на Півдні — тіль­ки 25%.

Були ще так звані державні селяни. Вони отримували земельні наділи від царської влади, були обкладені тяж­кими податками і не мали права без дозволу поліцейської влади залишати свої землі. В Україні у другій чверті XIX ст. Кількість державних селян досягла 4,2 млн., що становило 41% усіх селян.

У першій половині XIX ст. Процес розпаду феодально-кріпосницької системи посилився. Поміщики виробляли все більше продуктів не тільки для власного споживання, а й на продаж. Особливо зріс продаж хліба за кордон через чорноморсько-азовські порти — Одесу, Таганрог, Ма­ріуполь, Бердянськ. Розширюючи посівну площу під зер­нові культури, поміщицькі господарства збільшували посі­ви технічних культур, попит на які зростав. Так, у Пол­тавській і Чернігівській губерніях такими культурами були коноплі і тютюн, у Катеринославській і Херсонській — льон, на Правобережжі — цукрові буряки. На Півдні Ук­раїни широко розвивалося конярство і скотарство.

У поміщицьких маєтках престижними вважалися такі галузі промисловості, як суконництво, цукроваріння, ґураль­ництво тощо. Типовим зразком тогочасних суконних мануфактур були: Таганчанська у Канівському повіті, Хабенська — у Радомишльському Київської губернії, Рясківська на Полтавщині тощо. На суконних підприємствах працю­вало по кількасот осіб, головним чином — кріпаків. У с. Прощині Канівського повіту Київської губернії 1822 р. У маєтку Понятовського був заснований перший цукровий завод. У поміщицьких господарствах виникали підприєм­ства, що виробляли залізо і чавун, скло, папір, селітру і поташ.

Крім поміщицьких організовувалися купецькі промис­лові підприємства. Купці-промисловці вже у 40-х роках XIX ст. Посіли панівне місце в суконній промисловості, зо­середивши у своїх руках виробництво тютюну, канатів, а також значну частину млинів, олійниць тощо.

Були й казенні підприємства, наприклад, Луганський ливарний завод, Шостенський пороховий завод. Катерино­славська суконна мануфактура. Київський арсенал, Киево-Межигірська фаянсова фабрика тощо. У 20-х роках XIX ст. Почала розвиватися кам'яновугільна промисловість Донбасу. Спочатку на підприємствах були зайняті зде­більшого кріпосні селяни. Але поступово кріпосницька пра­ця витіснялась вигіднішою — вільнонайманою.

Товаризація поміщицьких господарств, застосуванні машин і використання вільнонайманої праці, розшаруван­ня селянства, заміна ремісничих майстерень і мануфактур великими фабриками та заводами — все це підривало замкнуте кріпосницьке господарство і приводило його де стану глибокої кризи й занепаду. Щоб отримати більше товарної продукції, поміщики посилювали панщину. Впродовж першої половини XIX ст. Вони дедалі ширше засто­совували урочну систему. Кожному селянинові давалося на день завдання («урок»), причому таке, що на його виконання потрібно було два-три дні. Водночас поміщи­ки широко застосовували так звану місячину, тобто пере водили обезземелених і розорених селян на постійну панщину з видачею мізерного місячного пайка, били їх ба тогами, залізним пруттям.