37. Кримінальне право в 17-18 ст.

Зазнали змін принципи розвитку кримінального права. Під злочином почали розуміти порушення закону, право­вої норми, заподіяння шкоди життю, здоров'ю, майну, честі особи. Покарання полягало у залякуванні, відшкодуванні, ізоляції та використанні праці злочинця. Суб'єктами зло­чину могли вважатися всі особи за винятком малолітніх до 16-річного віку. Від покарання звільнялися (чи кара­лися значно легше) особи, котрі мали фізичні вади. З суб'єктивного боку при визначенні покарання брали до уваги ступінь вини злочинця. Об'єкти злочину були вста­новлені законами порядку — державна влада та управ­ління, життя, здоров'я, майно і честь людини.

Не відбулося принципових змін і в системі злочинів. Злочини поділялися на: державні (зрада, перехід на бік ворога, здача фортеці, фальшивомонетництво), проти релі­гії (богохульство, віровідступництво, чари, порушення цер­ковних обрядів, зневаження церкви), посадові (хабар, розтрати, крадіжки), проти особи (вбивство, каліцтво, на­несення побоїв, ран, інші тілесні пошкодження), майнові (крадіжки, розбій, грабунок). Найтяжчі покарання встановлювалися за державні злочини. Наприклад, зрадник засуджувався до смертної кари з відсіченням голови або четвертуванням. Члени його сім'ї підлягали вічному заклинанню і виселенню до Сибіру. Все їх майно конфісковувалося.

Посадові злочини могли супроводжуватися застосуван­ням тілесних покарань, конфіскацією майна і грошовим штрафом. Вбивця піддавався смертній карі, а за інші зло­чини проти особи встановлювалися тілесні покарання і грошові штрафи. Майнові злочини призводили до смерт­ної кари чи тілесних покарань, вигнання, биття палицями грошових штрафів.

Система покарання була складною. Якщо вид покарання визначався, то його межі — не завжди. Вид і роз мір залежали від соціальної приналежності злочинця і по­терпілого. Наприклад, грошовим штрафом каралися ті, котрі вбивали селян-втікачів. Допускалося застосування декількох видів покарання за один злочин.

Закон передбачав велику кількість покарань. Вищою мірою покарання вважалася смертна кара — проста (по­вішення, відсічення голови) і кваліфікована (четвертуван­ня, утеплення, колесування, спалення, закопування живим у землю). До тілесних покарань відносили відрізання ву­ха, носа, руки, до болісних — биття палицями, різками, батогами. Ганебні покарання полягали в тому, що зло­чинця прив'язували до стовпа на майдані під час ярмар­ків, а кат або будь-хто бажаючий бив його. Винних брали під варту у в'язниці при військових урядах чи ратушах.

Конфіскація майна вважалася додатковим покаранням. До такого покарання належало і вигнання, тобто вислання злочинця за межі села або міста чи конкретної території на певний час або без права повернення. Подібним пока­ранням було також заслання до Сибіру.

Як покарання застосовувалося шельмування, догана. З метою залякування, це робилося здебільшого публічно.