32. Феодали в 17-18 ст.

Широкий розмах антикріпосницького та визвольного руху у ході війни призвів до значних змін у соціально-економічній структурі, формах феодальної власності на землю, правовому становищі окремих соціальних груп і загалом панівних та пригнічених класів.

Основні зміни пов'язані з тим, що на звільненій території було ліквідовано магнатське землекористування Землі переходили до загальновійськової власності, передавалися козацькій старшині при умові служби, українській родовій шляхті, монастирям і окремим особам за послуги, що надавалися повстанцям. Деяку частину земель захопи­ли селяни, користуючись звичаєм займанщини. У ході війни феодальна власність на землю значно послабилася. Фактично був ліквідований, «козацькою шаблею знищений» феодально-кріпосний гніт. Однак, як і до війни, збереглось «ісстаринне» землеволодіння української шляхти, мона­стирів, магнатів, козацької старшини. Але це вже були інші форми власності.

Верхівка козацької старшини і гетьманське правління приводили політику збереження попередніх соціальних порядків. Гетьман та уряд намагалися видавати норма­тивні акти про захист і збереження феодальної власності на землю за формулою «ведлуг звичаю давнього». При цьому гетьманська влада від підвладних вимагала «звичного послушенства».

Крім загальноприйнятих форм розширення землеволодінь (купівля-продаж, обмін тощо), земельна власність української шляхти і козацької старшини збільшувалася внаслідок гетьманських пожалувань «у вічність» за служ­бу. Інколи «за послуги» землею наділялись особи, котрі ніякого відношення до козацтва не мали. «Ісстаринні» землі й ті, які передавались «у вічність», мали типову форму феодальної власності, їх можна було продавати, міняти, віддавати у заклад, взагалі розпоряджатися на свій розсуд.

Значного розвитку досягло так зване умовне землево­лодіння козацької старшини і шляхти. Загальновійськові землі передавалися старшинам «на ранг». Основою такого землеволодіння була служба. Власники цих земельних ділянок намагалися зберегти їх у своїх руках чи в своїх спадкоємців і в кінцевому підсумку перетворити рангові землі у власність. Правовий режим рангових земель ви­значався гетьманськими універсалами спочатку «до ласки військової», потім — доки «військо побажає залишити», а наприкінці війни — «на утримання власного господарства за вислугу». Нові землевласники намагалися перетворити рангові землі у повну власність. Тому в нормативних ак­тах часто зустрічаються вказівки про передачу землі в «спокійне», «повне», «безушкодне» володіння, коли оскар­жуваний міг таку землю «в будь-який дохід перетворити.?

Привілейоване становище козацької старшини у поземельних відносинах визначало всі аспекти її прав і надавало перевагу над усіма іншими станами. Використовуючи військово-адміністративний апарат влади, вони закріпили за собою низку інших прав і привілеїв. Так, козацька старшина звільнялася від податкового тягаря, не залучалася до «стації» на утримання війська, не вносила податків за будинковолодіння, звільнялася також від «мостового» — грошових зборів на утримання доріг, користувалася пільгами при укладанні орендних договорів на про мисли тощо.