18 Селянство та міське населення 14-16 ст.

Близько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.

Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права спостерігаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Грома­да мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утри­мувала церкву і священика. Кільканадцять громад стано­вили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся гро­мада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.

Щодо селянства, то спочатку були три основні кате­горії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.

У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Праг­нення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низ­ку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням ек­спорту збіжжя до Європи).

Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:

1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю ху­добою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі по­даток натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни викону­вали також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.

2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села кова­лів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян нале­жали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.

3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.

Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втруча­тися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), приму­шували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церк­ви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта нази­вали їх «худобою», «бидлом».

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101 102 103 104 105 106  Наверх ↑