14. Право в період феодальної роздробленості

Джерелами права в Галицько-волинському князівстві були звичаї, Руська правда, князівське законодавство, маг­дебурзьке право, церковне право.

Східні слов'яни ще до створення Київської Русі мали досить розвинену систему звичаїв, які регулювали поведін­ку людей. Так, характеризуючи східнослов'янські племена, літописець у "Повісті временних літ" відзначає, що вони "имяху обичай свой і закон отець своих, й преданья, каждо свой нрав". З часом звичаї перетворюються в правові зви­чаї, тобто систему правових норм, яка складалася з санк­ціонованих державою звичаїв. До найбільш старих норм звичаєвого права Галицько-волинської землі відносились норми, які регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення деяких процесуальних дій, таких, як присяга, ордалії, оцінка показань свідків.

В Галицько-волинському князівстві в різні часи діяли відомі редакції Руської правди: Коротка, Поширена та Скорочена (з Поширеної редакції). Не буде­мо давати детальну характеристику норм права Руської правди, оскільки вона дана в попередньому розділі. Відзна­чимо тільки, що застосування норм Руської правди в Галицько-Волинському князівстві не мало яскраво вираже­них відмінностей. Руська правда не втратила свого значен­ня з розпадом України-Русі. Вона відбилася на II Статуті Великого князівства Литовського, чинному в Галицько-волинській землі і відомого під назвою Волинського.

Князівське законодавство існувало у вигляді грамот, договорів, уставів, прав тощо. Тут знайшла відображення подальша кодифікація права в Україні-Русі.

Магдебурзьке право. У XII — XIV ст. Змінюється як політична, так і економічна роль міст. У Галицько-Волин-ському князівстві розквітають ремесла. Данило Галицький засновує нові міста, закликає німців, поляків, українців і "люди ідяху день й день... Й бе жизнь й наполниша двори окрест града, поле й села".

У великих містах Галицько-волинського князівства зав­жди було багато іноземців. То були хозари, греки, вірмени, поляки, болгари, євреї, араби, німці, італійці, скандинави тощо. Поступово іноземці отримують певні привілеї.

В кінці XIII ст. На українських землях з'являється німецьке міське (магдебурзьке) право. Вперше це право вводиться у Володимирі. Його отримують тільки німці. Магдебурзьке право виводило німців з-під місцевої юрис­дикції адміністрації й підпорядковувало юрисдікції міста Магдебурга.

Одним з перших українських міст, яке отримало повне магдебурзьке право, був Санок. Привілей цьому місту на німецьке право було надано в 1339 р. Грамотою князя Юрія II Болеслава. В ній він дає війтівство своєму "слузі" Барткові з Сандомиру з правом на третину податків з міщан, з юрисдикцією та іншими привілеями. Вся грамота скла­дена за зразком існуючих в інших країнах надань магде­бурзького права. Міщани цього міста на 15 років були звільнені від податків і отримували інші пільги.

Церковне законодавство. Як і в Київській Русі, в Галицько-Волинському князівстві широко застосовувалося канонічне (церковне) право, джерелами якого були різно­манітні церковні постанови та устави. Останні займають окреме місце серед пам'яток князівського законодавства. Найбільш поширеними в Галицько-волинській землі були церковні устави Володимира Святого та Ярослава Мудрого.

Церква мала дуже широку юрисдикцію. Церковні суди розглядали всі шлюбно-сімейні справи, злочини проти мо­ралі та неправомірні дії духовенства.