Тема 8. Характеристика зовнішньоторговельних операцій. Посередницькі операції на зовнішніх ринках
Обмін між виробниками різних країн здійснюється через зовнішньоторговельні операції. Під зовнішньоторговельною операцією треба розуміти комплекс дій контрагентів різних країн, спрямованих на здійснення торгового обміну.
Такі дії носять комерційний характер, тому операції обміну стають комерційними. Зовнішньоторговельна операція передбачає наявність суб’єктів, які здійснюють цю діяльність, і об’єктів, на які ця діяльність спрямована.
Суб’єктами зовнішньоторговельних операцій є підприємства, фірми, організації, котрі одержали від держави право виходу на зовнішній ринок.
Об’єктами зовнішньоторговельних операцій виступають матеріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товарами, послугами, результатами виробничого і науково-технічного співробітництва. Ці об’єкти визначають види зовнішньоторговельних операцій на світовому ринку.
Зовнішньоторговельні операції поділяються на основні і допоміжні.
До основних відносяться операції, які здійснюються на розрахунковій основі між безпосередніми учасниками цих операцій (контрагентами різних країн). Це операції:
1) з обміну науково-технічними знаннями в формі торгівлі патентами, ліцензіями, “ноу-хау”;
2) з обміну товарами в матеріально-речовій формі (експортно-імпортні операції);
3) з обміну технічними послугами у формі консультативного і будівельного інжинірингу;
4) орендні, в тому числі лізингові;
5) з надання консультаційних послуг в галузі інформації та удосконалення управління;
6) з міжнародного туризму;
7) з обміну кінофільмами, телепрограмами та ін.
До допоміжних, зовнішньоторговельних відносяться операції:
1) з міжнародних перевезень;
2) транспортно-експедиторські;
3) з страхування вантажів;
4) зі збереження вантажів при міжнародних перевезеннях;
5) операції з міжнародних розрахунків та ін.
Допоміжні операції одержали назву операцій товаропросування, тому що пов’язані з рухом товару до споживача.
Основними операціями купівлі-продажу товарів є експортні, імпортні, реекспортні та реімпортні.
Експортні операції передбачають продаж і вивіз товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагенту.
Імпортні операції – закупівля і ввіз іноземних товарів для подальшої їх реалізації на внутрішньому ринку своєї країни чи використання підприємством-імпортером.
Реекспортні й реімпортні операції є різновидом експортно-імпортних.
Реекспортні операції пов’язані з продажем і вивезенням із країни раніше ввезеного до неї товару без якого-небудь перероблення.
Реімпортні операції являють собою експортні угоди, що не відбулися, тобто ввіз в країну раніше вивезеного товару, який там не перероблявся. Це можуть бути товари, не продані на аукціоні, повернені з консигнаційного складу, забраковані споживачем.
Здійснення зовнішньоторговельної операції вимагає застосування певної правової форми і використання конкретних способів (методів) її здійснення. Правовою формою, що опосередковує зовнішньоторговельні операції, і є зовнішньоторговельна угода. Обов’язкова умова угоди – підписання її з іноземним партнером, тобто контрагентом.
Під зовнішньоторговельною угодою розуміється договір (угода) між двома чи кількома сторонами, що знаходяться в різних країнах, про доставку товарів або наданню послуг.
У практиці світової торгівлі спостерігається велика різноманітність зовнішньоторговельних угод. Це пов’язано з:
1) предметом угоди (товар, послуги, результати інтелектуальної діяльності, оренда обладнання тощо);
2) особливостями предмета угоди (сировинні товари, готова продукція, машино-технічна продукція тощо);
3) організаційними формами торгівлі на світовому ринку (аукціонна, біржова, посередництво тощо);
4) із залежністю від каналу збуту і характеру взаємовідносин між контрагентами. У даному випадку угоди можуть підписуватись напряму між експортером й імпортером чи через посередників.
Вся різноманітність угод в міжнародній торгівлі в залежності від їх предмета (об’єкта) розподіляється на такі види:
– купівлі-продажу товарів;
– купівлі-продажу послуг;
– купівлі-продажу об’єктів інтелектуальної власності.
Реалізація типової зовнішньоторговельної угоди проходить чотири основних етапи:
1) встановлення ділового контакту із зарубіжним партнером;
2) оформлення замовлення покупцем;
3) забезпечення доставки і розрахунків;
4) виконання замовлення продавцем.
Зовнішньоторговельні операції з сировинними товарами використовують такі методи: біржова торгівля; аукціонна торгівля; міжнародні торгові угоди.
Торгово-посередницькі операції, їх зміст та функції
У міжнародній торгівлі використовують два основних методи виконання експортно-імпортних операцій:
1) прямий (direht) – експорт і імпорт, які передбачають поставку товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачу або закупку в нього відповідних товарів;
2) непрямий (indireht) – експорт і імпорт, які передбачають продаж і купівлю товарів через торгових посередників.
Непрямий метод реалізується через торгово-посередницькі операції.
Під торгово-посередницькими операціями у ЗЕД розуміють операції, пов’язані з купівлею-продажем товарів, що здійснюються за дорученням експортера чи імпортера незалежним посередником на основі спеціальних угод чи окремих доручень.
Посередники – це особи, що з’єднують сторони, які бажають укласти угоду. Самостійна торгівля на зовнішніх ринках часто буває не під силу самим виробникам, тому вони й використовують посередників. У ролі останніх можуть виступати спеціалізовані посередницькі фірми або такі форми продажу, як торги, аукціони, біржі.
Функції, які виконують посередницькі фірми:
- пошук іноземних партнерів;
- вивчення ринку збуту;
- транспортування і страхування;
- кредитно-фінансове обслуговування учасників угоди;
- оформлення документів при укладанні угод;
- виконання митних формальностей;
- проведення рекламних та інших заходів для руху товару на зовнішні ринки;
- технічне обслуговування після продажу.
Використання посередників має низку переваг:
1) дозволяє залучати їх капітал для здійснення транспортних, страхових, збутових і сервісних операцій, що дає можливість експортеру економити власні кошти;
2) посередники часто беруть на себе обов’язки і ризик з доставки товару в країну експортера, підготовки його до збуту, сортування упаковки, маркування тощо;
3) посередники часто мають власну мережу збуту, складські приміщення, роздрібні магазини, що дозволяє економити кошти експортерів при здійсненні збуту товарів;
4) посередники, як правило, мають більше інформації про умови ринку, можуть оперативніше реагувати на зміни кон’юнктури, що дає їм можливість успішніше працювати на ринку в інтересах експортера;
5) посередники мають більш тісні контакти із споживачами, тому володіють більшою інформацією про їх вимоги до якості, конкурентноздатності, краще знають їх попит і можуть активніше реагувати на його зміни.
Суб’єкти міжнародного торговельного посередництва розрізняються за:
– правом щодо збуту товарів певного експортера;
– обсягом їх функціональних повноважень.
За першою ознакою посередників можна класифікувати на простих агентів-посередників, агентів із правом“першої руки” та ексклюзивних (або монопольних) агентів.
Прості агенти-посередники отримують право здійснювати збут продукції певного постачальника на обумовленій території за відповідну винагороду. Принципал (виробник товару або його власник) не надає посереднику жодних ексклюзивних прав та зберігає за собою право користуватися послугами інших посередників або самостійно здійснювати збут товарів на тому цільовому ринку, на якому працює певний посередник.
Агенти з правом “першої руки” відповідно до агентської угоди мають “першочергове” право: принципал при виході на певний ринок зобов’язаний спочатку запропонувати для реалізації товар такому посереднику.
Ексклюзивні (або монопольні) агенти згідно з даним класифікаційним критерієм мають найбільші, виключні (за деякими винятками, як правило, обумовленими в контракті) права на збут товарів принципала певної номенклатури на повному ринку та протягом обумовленого періоду.
За другою ознакою посередників залежно від обсягів повноважень можна класифікувати у такий спосіб:
1) посередники, які не підписують основних контрактів та виконують лише представницькі функції, а також здійснюють дослідження цільового ринку та інформаційне забезпечення принципала (довірителя);
2) посередники, які підписують контракти з третіми особи від імені та за рахунок принципала;
3) посередники, які підписують контракти з третіми особами від власного імені, але за рахунок принципала (комісіонери, консигнатори);
4) посередники, які підписують угоди з третіми особами від власного імені та за власний рахунок (дистриб’ютори).
Залежно від характеру взаємовідносин між продавцем чи покупцем і торговим посередником, а також від функції, яку виконує торговий посередник, можна виділити декілька видів торгово-посе-редницьких операцій: операції з перепродажу, комісійні, агентські і брокерські.
Операції з перепродажу здійснюються торговими посередниками від свого імені і за свій рахунок.
Комісійні операції. Суть даних операцій полягає у здійсненні одною стороною, названою комісіонером, за дорученням другої сторони, названої комітентом, угод від свого імені, але за рахунок комітента. Різновидом комісійних операцій є операції консигнації. Суть їх полягає в тому, що експортер (консигнант) доручає посереднику (консигнатору) реалізацію товару зі складу протягом встановленого періоду. Консигнатор не купляє цей товар у свою власність, а продає його від свого імені і здійснює платежі консигнатору по мірі реалізації товару зі складу покупцю.
Агентські операції. Полягають в дорученні одною стороною, названої принципалом, незалежній від неї другій стороні, названій торговим чи комерційним агентом, здійснення фактичних і юридичних дій, пов’язаних з продажем чи купівлею товару на обумовленій території за рахунок і від імені принципала.
Брокерські операції. Даний вид операцій полягає у встановленні через посередника-брокера контакту між продавцем і покупцем.