Розділи

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

1.  Підмет і присудок як структурна основа речення. Принципи виділення членів речення.

2.  Підмет, його типи і способи вираження.

3.  Присудок, його типи і способи вираження.

4.  Координація форм підмета і присудка.

5.  Тире між підметом і присудком

 

Література

1. Бевзенко С.П. та ін. Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч. посіб. / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. – К.: Вища шк.., 2005. – С. 50–61.

2. СУЛМ. Синтаксис / За ред. Білодіда І. К. – К.: Наук. думка, 1972. – С. 148–179.

3. СУЛМ / За ред. Плющ М. Я. – К.: В. шк., 1994. – С. 317–320.

4. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К.: В. шк.., 1994. – С. 102–182.

5. Вихованець І. Р. Граматика укр. мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – С. 70–81.

6. Марун М. Є., Торчинський М. М. Синтаксис української мови. – Умань, 1995. – С. 13–15.

7. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – С. 69–84.

 

1. ПІДМЕТ І ПРИСУДОК ЯК СТРУКТУРНА ОСНОВА РЕЧЕННЯ. ПРИНЦИПИ ВИДІЛЕННЯ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

ЧЛЕНАМИ РЕЧЕННЯ називаються слова, які входять до його складу і виконують певні синтаксичні функції.

Оскільки члени речення відповідають на якесь питання або виражають питання, то ними є повнозначні частини мови або нерозкладні словосполучення, що вживаються у значенні слова.

Іноді членами речення можуть бути службові слова, які вживаються в значенні повнозначних (Не – частка. „Кру-кру” лунало з неба). Однак вони переважно виконують лише граматичну функцію – служать засобом вираження зв’язку і взаємовідношень між членами речення.

В українській мові, як і в інших слов’янських, розрізняють:

– головні члени речення, які утворюють граматичну основу (предикативний центр) двоскладного речення, та

– другорядні члени, які доповнюють, уточнюють, конкретизують, пояснюють головні члени речення. Другорядними члени речення іменуються тому, що вони самі не організовують речення, а лише пояснюють структурні центри – підмет і присудок (смислова роль другорядних членів речення не менш важлива, ніж головних).

Другорядні члени речення, які пояснюють підмет, утворюють групу підмета; другорядні члени речення, які пояснюють присудок, утворюють групу присудка (Найдрібніша бадилинка обібралася сріблястим інеєм).

Члени речення раніше традиційно розумілися як лексичні компоненти, що відіграють певну роль в організації речення.

В.В. Виноградов підкреслив, що члени речення – це синтаксичні категорії, які виникають на основі форм словосполучень і відображають відношення між структурними компонентами речення.

Згодом члени речення стали виділяти на основі двох принципів: участі чи неучасті їх у створенні предикативної основи речення і ролі їх у формуванні семантичної структури речення. Другорядні члени речення виділяються на основі синтаксичних відношень (атрибутивні – означення, об’єктні – додаток), способу вираження членів речення або пояснюваного ним слова (дієприкметник – означення, дієприслівник – обставина; Їдемо до Києва – обставина; Дорога до Києва – означення); ряду однорідних предметів (Йшли швидко, впевнено, пружним кроком – обставини).

В. Бєлошапкова відзначає у традиційному вченні про члени речення позитивне (прагнення визначити члени речення за позицією, за співвідношенням з іншими членами) та негативне (думка про симетричність формальної і смислової організації речення і його членів). Насправді речення визначається асиметричною побудовою (Завдання (об’єкт) виконується (предикат) учнем (суб’єкт)), тобто невідповідністю граматичної організації семантичній. Тому для розв’язання проблеми членів речення потрібно зважати на те, яку участь вони беруть в організації предикативного мінімуму, які синтаксичні зв’язки виражають і в яких відношеннях перебувають. Відповідно виділяють три типи складових частин речення: граматичні члени (підмет, присудок, другорядні члени), семантичні компоненти (суб’єкт, предикат, об’єкт, адвербіальні і атрибутивні кваліфікатори (поширювачі)), комунікативні варіанти (тема і рема висловлювання).

 

2. ПІДМЕТ – це граматично незалежний головний член двоскладного речення, який означає носія дії, стану чи ознаки, вираженої присудком.

Вперше термін вжив М. Осадца у „Граматиці руского язика” (1862 р.). у перекладі з латинської subjectum – підкладене (рос.подлежащее).

Диференційні ознаки підмета:

1) входить у граматичну основу речення;

2) позначає носія предикативної ознаки;

3) при актуальному членуванні здебільшого співвідносяться з темою висловлювання;

4) співвідноситься із суб’єктом семантико-синтаксичної структури речення у типових позиціях;

5) виражається номінативними формами субстантивів;

6) перебуває у двобічних (предикативних) відношеннях з присудком;

7) поєднується з присудком здебільшого зв’язком координації, рідше – тяжіння і спів положення;

8) типова позиція – перед присудком;

9) відповідає на питання хто? що?

Підмет може означати:

–  суб’єкта дії (Ідуть дощі);

–  носія стану (Донька спить);

–  носія ознаки (Діти малі);

–  об’єкт дії (Завдання виконане студентами);

–  дію – процес (Кохати – це щастя).

За способом вираження підмети поділяють на:

– прості, які виражаються одиничними лексемами,

– складені, які виражаються словосполученнями і реченнями.

 

Способи вираження ПРОСТОГО ПІДМЕТА

1. Іменник у Н.в. (Птахи прилетіли).

2. Кількісний числівник у Н.в. (Троє зайшли в кімнату).

3. Узагальнено-предметні займенники у Н.в. (Ми вчимося).

4. Субстантивовані прикметники у Н.в. (Коханий подзвонив).

5. Субстантивовані дієприкметники у Н.в. (Полонені сиділи).

6. Субстантивовані узагальнено-якісні займенники у Н.в. (Наші заспівали).

7. Субстантивовані порядкові числівники у Н.в. (Восьмий відмовився).

8. Інфінітив (Вчитися – це необхідність).

9. Інші слова у значенні іменника (З лісу лунало „тьох-тьох”).

!!! Важко визначити синтаксичну роль інфінітива

Якщо підмет і присудок виражені інфінітивами або іменниками, то підметом є слово, що стоїть першим (Підтримка – основне для людини. Кохати – значить вірити. Завдання кожного студента – вчитися).

Але якщо перед головним членом речення є частки ТО, ЦЕ, то незалежно від позиції він виступає присудком: Яка це радістьпобачити своїх друзів.

Якщо до складу граматичної основи речення входять інфінітив і прислівник (слово категорії стану) на -О, -Е, то при розташуванні інфінітива перед прислівником маємо підмет і присудок двоскладного речення, а після прислівника – головний член безособового речення:

Тяжко жити одинокій людині. Жити одинаком – важко.

 

СКЛАДЕНИЙ ПІДМЕТ виражається найчастіше синтаксично і семантично неподільними словосполученнями.

С и н т а к с и ч н о н е п о д і л ь н і с л о в о с п о л у ч е н н я бувають із кількісним значенням, із значенням вибірковості і значенням сумісності.

Підмети-словосполучення із к і л ь к і с н и м з н а ч е н н я м складаються з кількісного числівника чи його еквівалента в Н.в. та іменника в Н.в або Р.в. Вони виражають предметно-кількісні відношення. До їх складу можуть входити:

1) власне кількісні числівники: Чотири літа пролетіло; Двадцять чотири дівчини сиділо;

2) збірні числівники: Було у матері троє синів.

3) займенники, числівники багато, мало, стільки, скільки, чимало: Чимало літ пройшло з тих пір.

4) іменники кількісного значення десяток, сотня, половина: Половина яблука лежала на столі.

5) слова більшість, меншість: Більшість часу провели на морі.

6) іменники на позначення обсягу, міри, сукупності: Табуни коней, череди скоту, отари овець оголошують своїм гуком вільне повітря степів.

7) Сполучення слів, жодне з яких не стоїть у Н.в. (іменники, числівники у Р.в або З.в., прийменники по, до, понад, близько): Понад 20 років пройшло з того часу. До 10 студентів запізнилися на лекцію.

Підмети-словосполучення із з н а ч е н н я м в и б і р к о в о с т і складаються із займенника або числівника в Н.в., прийменника З та повнозначного слова у Р.в. Вони виражають відношення вибірності. До їх складу входять числівники, виражаючи

–  конкретне число: Двоє із дітей відмовилися;

–  послідовність: Перший з опитаних не знав нічого;

–  неозначену кількість: Дехто з хлопців не спав;

та займенники, виражаючи

–  заперечення: Ніхто з відвідувачів не знайшов;

–  питальність: Хто з вас заспіває?

–  участь усіх: Кожен з нас мріє про краще майбутнє.

Підмети-словосполучення із з н а ч е н н я м с у м і с н о с т і (соціативний) складаються із двох повнозначних слів у Н.в. та О.в. і прийменника З: Батько з матір’ю відвідали дітей (але: Корній вернувся з матір’ю).

С е м а н т и ч н о н е п о д і л ь н і п і д м е т и складаються із головного слова, що має послаблену комунікативність, і залежного слова з повною сумісністю.

Серед них виділяють такі моделі:

1)    сполучення слів початок, середина, кінець із часовими назвами: Початок літа обіцяв багато;

2)    сполучення слова-метафори з іменником (образна характеристика підмета): Густе біливо туману розлилося навкруги;

3)    сполучення займенників хтось, щось і прикметникової форми: Хтось незнайомий наближався;

4)    складні власні назви: Ольга Петрівна привіталася;

5)    фразеологізми: Бити байдики – улюблена справа студентів;

6)    предикативні одиниці, що субстантивуються: „Маємо те, що маємо” – улюблений вислів Л. Кравчука;

7)    інші сполуки слів: Бути перекладачем – моя мрія з дитинства.

Питання про ієрархію головних членів речення – підмета і присудка – вчені розв’язують по-різному. Відповідно до формальної логікисинтаксичною вершиною речення вважають підмет, оскільки він означає незалежну сутність (предмет). За функціональним критеріємядром речення визнають тільки присудок, який керує усіма валентно пов’язаними з ним іменниковими членами речення, у тому числі підметом.

Логічніше розглядати підмет і присудок як взаємозалежні, рівноправні з формально-синтаксичного боку головні члени. Деякі українські мовознавці присудок кваліфікують як головний член формально-синтаксичного різновиду на противагу синтаксемам як семантико-синтаксичним компонентам.

 

3. ПРИСУДОК – головний, граматично підпорядкований підмету член двоскладного речення, який називає дію, стан або ознаку як предикативну характеристику підмета.

Вперше термін вжив М. Осадца у „Граматиці руского язика” (1862 р.). у перекладі з латинської praedicatium – сказане (рос. сказуємое).

Ознаки присудка:

1)    формує граматичну основу речення;

2)    дає модально-часову характеристику носія предикативної ознаки;

3)    при актуальному членуванні здебільшого співвідносяться з ремою висловлювання;

4)    у семантико-синтаксичній структурі співвідноситься із предикатом;

5)    виражається спеціалізованими, найчастіше часово-способовими дієслівними формами;

6)    перебуває у двобічних (предикативних) відношеннях з підметом;

7)    поєднується з підметом здебільшого зв’язком координації, рідше – тяжіння і спів положення;

8)    типова позиція – після присудка;

9)    відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке?

Присудок може означати (М.Я. Плющ):

–  дію (Пливе корабель);

–  стан (Дівчина закохалася);

–  якість (Людина повинна стати доброю);

–  ознаку (Дорога все вужчає);

–  належність (Ця обіцянка твоя);

–  родову характеристику (Одеса – місто біля моря).

За морфологічним принципом присудки поділяються на:

– дієслівні, які позначають дію, процес, динамічний стан,

– іменні, які позначають статичну ознаку.

За будовою присудки поділяються на прості, складені і складні (подвійні).

ПРОСТИЙ ПРИСУДОК характеризує дію, стан, ознаку підмета, виражається одиничним словом і поділяються на власне дієслівні та вигуково-дієслівні.

ПРОСТИЙ ВЛАСНЕ ДІЄСЛІВНИЙ ПРИСУДОК виражається:

– дієсловом дійсного способу (Прийшла осінь. Опадає листя. Скоро настане зима);

– дієсловом наказового способу (Ви законспектуйте статтю, а він хай спише);

– дієсловом умовного способу (Прочитала б я цю книгу);

– інфінітивом (А вона все сміятися і співати).

ПРОСТИЙ ВИГУКОВО-ДІЄСЛІВНИЙ ПРИСУДОК виражається специфічним словом, що означає короткочасну дію: Він тихесенько стук у вікно

У розмовному і художньому мовленні для передачі різних стилістичних відтінків значення використовується ПРОСТИЙ УСКЛАДНЕНИЙ ДІЄСЛІВНИЙ ПРИСУДОК, який ускладнюється:

1) частками І, ТАК І, ВІЗЬМИ ТА Й, ЗНАЙ, СОБІ, ЯК, МОВ, НІБИ: Сього троянці і бажали. Марко знай частує гостей. Жили собі дід і баба. Оля мов не чує.

2) повтором тих самих або спільнокореневих слів: Він думав, думав і заснув. Валом валять у хату парубки.

3) фразеологізмами дієслівного характеру: Він на мене точить зуби. Ми взяли участь у зборах.

 

СКЛАДЕНИЙ ПРИСУДОК виражається повнозначним словом, яке вказує на основне лексичне значення, та допоміжними словами, які в основному вказують на граматичне значення.

Складені присудки бувають дієслівні та іменні.

СКЛАДЕНИЙ ДІЄСЛІВНИЙ ПРИСУДОК виражається сполученням інфінітива з особовими формами дієслова, які мають фазове або модальне значення.

Ф а з о в и м и називаються слова, які означають початок, продовження або кінець дії:

– початок дії: почати, прийнятися, пуститися, взятися, кинутися (Я почала читати книгу вголос. Вона кинулася прибирати);

– продовження дії: продовжувати, залишатися, лишатися, зоставатися (Він продовжував бігти);

– закінчення дії: переставати, закінчувати, припинити, кинути (Дощ перестав іти).

М о д а л ь н і с л о в а виражають відтінки можливості, необхідності, обов’язковості, виконують роль зв’язки і є показником часу та способу дієслова.

Серед модальних слів виділяють:

1) дієслова із значенням можливості чи неможливості: могти, вміти, встигнути (Ми можемо вчитися краще, але не встигаємо готуватися до занять);

2) дієслова із значенням повинності: мати, мусити (Ти мусиш відвідати батьків);

3) дієслова із значенням волевиявлення – бажаності, готовності, згоди випробування: хотіти, бажати, воліти, жадати, мріяти, вирішити, збиратися, надумати, готуватися, перебувати, намагатися, погодитися (Він мріяв побувати у Карпатах);

4) дієслова із значенням міри звичайності дії: звикнути, навчитися, пристосуватися, приладновуватися (Ми звикли вірити добрим людям. Діти швидко навчилися писати);

5) предикативні короткі або повні прикметники і дієприкметники: повинен, ладен, годен, рад, спроможний, здатний, схильний, зобов’язаний, змушений, згідний (Я змушений повідомити батьків. Він повинен допомогти братові).

 

СКЛАДЕНІ УСКЛАДНЕНІ ДІЄСЛІВНІ ПРИСУДКИ складаються із:

1) усталених сполук, фразеологічних та описових зворотів: мати змогу, мати намір, мати звичку, горіти бажанням, палати бажанням, бути майстром, аматором, у змозі, не в силі (Він давно мав намір написати книгу. Вона загорілася бажанням ніти на виставу);

2) предикативних прикметників або дієприкметників і дієслова зв’язки: Противник змушений був відступати. Заради друга він ладен був пережити усе;

3) двох допоміжних фазових або модальних дієслів та інфінітива: Ніхто мене не зможе примусити жити у місті.

Не слід плутати інфінітив як основну частину складеного дієслівного присудка з інфінітивами-додатками чи обставинами.

О. Потебня поділив інфінітиви на суб’єктні, тобто такі, що пояснюють суб’єкт, підмет, і об’єктні, тобто такі, що характеризують об’єкт.

С у б’ є к т н и й і н ф і н і т и в позначає дію, стан тієї самої істоти чи предмета в позиції підмета, що й дієвідмінювана форма, і єприсудком (Ніхто не міг сказати їй правди – Ніхто не міг і Ніхто не сказав).

О б’ є к т н и й і н ф і н і т и в стосується іншої порівняно з дієвідмінюваною формою істоти чи предмета і є додатком(Учителька запропонувала їй поїхати – Вчителька запропонувала, а Вона поїде).

Додатками є інфінітиви, які залежать від дієслів на означення процесів мовлення, мислення, психічного чи фізичного стану: думати, забути, просити, любити, обіцяти, боятися, соромитися, стомитися, хоча й більшість мовознавців їх відносить до модальних слів (зокрема, М.Я. Плющ, К.Ф. Шульжук). Проте слід урахувати думку І. Білодіда (с. 199): якщо після згаданих інфінітивів стоїть ще один інфінітив, який можна перетворити на іменниковий додаток, то це прості дієслівні присудки з інфінітивними додатками (Він любивмандрувати – любив мандрівку; Ми боялися стрибати – боялися стрибків. Він соромився танцювати. Ми забули привітати вас).

Після дієслів руху інфінітив може бути суб’єктним, але вказувати на мету і виступати обставиною: Подорожні зайшли в село перепочити.

Аналітична форма майбутнього часу дієслів – простий присудок: Ви будете вчитися ще рік.

 

СКЛАДЕНИЙ ІМЕННИЙ ПРИСУДОК складається із дієслова зв’язки та іменної частини.

Д і є с л о в о-з в’ я з к а у теперішньому часі (є, єсть) у більшості випадків не вживається і називається нульовою, а присудок – складений іменний із нульовою зв’язкою, а речення – неповним еліптичним: Ми щасливі. Він вчитель. А.П. Меду шевський такий присудок називає простим іменним (небо захмарене. Дні вже не такі теплі).

Дієслівні зв’язки поділяються на:

– абстрактні – бути, становити;

– напівповнозначні, які вказують:

а) перетворення, виникнення: стати, ставати, робитися, зробитися, опинитися;

б) виявлення: здаватися, видаватися, ввижатися, снитися, уявлятися, являтися, вважатися, доводитися;

в) називання: називатися, іменуватися, зватися;

г) перебування: бувати, перебувати, залишатися, зоставатися;

– речові зв’язки, які є повнозначними словами і входять до складних (подвійних) присудків. Вони вказують на:

а) діяльність чи перебування у певному стані: жити, працювати, лежати, сидіти;

б) рух: іти, приїхати, повернутися.

 

І м е н н а ч а с т и н а виражається:

Субстантивні речення

1. Іменником у називному, родовому та орудному відмінках: Я – син твій, Україно. Без роботи день роком стає. Він був синоммужика. Сльози – струмками. Хай Олег буде за командира. Очерет мені був за колиску.

2. Узагальнено-предметні займенники: Я – це ти.

Ад’єктивні речення

1. Прикметником у називному та орудному відмінках: Весняне повітря було прозоре і пахуче. Тобі весь світ здається чарівним.

2. Узагальнено-якісні займенники: Ти – мій. Хлопець залишився сам.

3. Порядковим числівником: Вона завжди була першою.

Партиципні речення

Дієприкметником: Місто було повите спекою. Книга прочитана.

Нумеральні речення

Кількісними числівниками: Двічі на два – чотири.

Речення з некоординованими головними членами

Прислівниками: Все буде добре. Життя було попереду.

 

СКЛАДЕНІ УСКЛАДНЕНІ ІМЕННІ ПРИСУДКИ мають в якості іменної частини фразеологізми, прикметниково-іменникові, числівниково-іменникові та інші нерозкладні словосполучення: Твої очі – два озерця. Карпо був широкий у плечах. Він був сват царю і кум королю.

Складені ускладнені іменні присудки також виражаються допоміжними дієсловами (модальними або іноді фазовими), дієсловами-зв’язками та іменними частинами. Можуть бути тричленні, чотиричленні і т.д.: Справа починала бути поганою. Дівчина повинна була бути гарною.

 

СКЛАДНИЙ ПРИСУДОК складається з двох і більше повнозначних слів, найчастіше це дієслово та прикметний або дієприкметник:Він повернувся з відпустки задоволений. Хлопець стояв схвильований.

 

4. КООРДИНАЦІЯ ФОРМ ПІДМЕТА І ПРИСУДКА

Між підметом і присудком існує тісний смисловий і граматичний зв’язок, що проявляється в уподібненні їхніх форм.

1. Якщо підмет виражений одним словом, то присудок набирає тих самих часових і родових форм (у минулому часі та умовному способі) або особових (у теперішньому, майбутньому часі та наказовому способі), що й підмет: Спить земля.

2. Якщо підмет виражається сполученням кількісного або збірного числівника з іменником, присудок вживається в однині і множині:

Два бійці співали (співало) пісню. Три шляхи сходяться (сходиться) за селом.

Форма однини зберігається зазвичай тоді, коли присудок стоїть перед підметом (Там сиділо троє молодих хлопців), а множини – коли після нього (Три верби схилилися).

3. Якщо збірний числівник сполучається із займенниками нас, вас, їх, то присудок стоїть в однині у формі середнього роду або третьої особи: В човні нас було лише троє.

4. При підметах, виражених сполученням слів багато, чимало, більшість, ряд, низка, група, сотня із залежними від них повнозначними словами в родовому відмінку, присудок має форму однини: Пройшло з тих пір років чимало. Більшість учнів не з’явилася.

Якщо ж при такому підметові є означенні, а також у складних реченнях, то присудок має форму множини: Кілька веселих шпаків сиділи на гілці.

5. При підметах-словосполученнях із значенням вибірковості присудок вживається в однині, а із значенням сумісності – у множині:Кожен із нас мріє про щасливе майбуття. Батько з матір’ю допомогли дітям.

6. Коли підметом є невідмінювана абревіатура, то присудок уподібнюється до форми опорного слова цієї абревіатури: ХНУ став другою домівкою. Облвно розіслало програми.

Проте при деяких абревіатурах, зокрема тих, що закінчуються на приголосний, присудок набуває чоловічого роду: Загс провів реєстрацію шлюбів. Мінфін заборонив продавати акції.

7. При підметах, виражених власними назвами, присудок уподібнюється до опорного слова: „Вечірній Київ” надрукував. Газета „Вечірній Київ” надрукувала.

8. При однорідних підметах присудок частіше має форму множини: Музика і сміх лунали з вікон гуртожитку.

Препозитивний присудок у реченнях з однорідними підметами вживається в однині або множині залежно від того, яку граматичну форму має найближчий до нього підмет: Чорніє поле, і гай, і гори. Пішли дощі, пороша, вітер.

Якщо однорідні підмети пов’язані зіставно-протиставним, градаційним або розділовим зв’язком, то присудки переважно вживаються в однині: Не вітер, а буря завіяла. Не тільки кожен екіпаж, а й кожен танкіст мав свої думки. Не то сон, не то забуття склепляло повіки

9. Якщо при однорідних членах речення є узагальнююче слово все, ніхто, ніщо, присудок ставиться в однині: Жито, пшениця, овес – все разом поспіло.

 

5. ТИРЕ МІЖ ПІДМЕТОМ І ПРИСУДКОМ

Тире між підметом і присудком може ставитися лише тоді, коли складений іменний присудок стоїть після підмета, а дієслівна зв’язка пропущена.

Тире ставиться:

1)  коли підмет і присудок виражені іменниками у називному відмінку: Київ – столиця України;

2) якщо присудок виражений числівником: Сім мінус три – чотири;

3) якщо обидва головні члени речення виражені інфінітивом: У нас кохати – полюбить сповна;

4) якщо перед присудком стоять слова то, це, ось, значить: Життя – це рух;

5) при підметі, вираженому займенником, для його смислового та інтонаційного виділення: Я – небо. Я – полотнище віків; Ми – сірі гуси в хмарі;

6) перед присудком, який має порівняльне значення, для його смислового виділення: І ніч – як чари; Життя – як той потік, А час –мов океан;

7)  перед присудком із заперечним значенням для його смислового виділення: В своїх добротах і широтах І тлінь, і попіл – не біда.

Тире не ставиться:

1) якщо підмет або присудок виражений особовим займенником: Я син народу;

2) якщо присудок має порівняльне значення: Хліб як сонце; Мова мов пісня; Це ніби казка;

3) якщо перед присудком стоїть частка не: Хай я не люди, ну й Хома не чоловік;

4) якщо присудок стоїть перед підметом: Благословенна в болях ран Степів широчина бездонна (Рил.);

5) якщо присудок виражений прикметником, дієприкметником чи іменником з прийменником: Трава в росі.

 

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10  Наверх ↑

Кращі книги