Тема 3. Світові портфельні інвестиції

 

3.1. Економічна сутність портфельних інвестицій.

3.2. Міжнародний ринок цінних паперів.

3.3. Фондова біржа – основа ринку цінних паперів.

 

3.1. Економічна сутність портфельних інвестицій

 

Ринок цінних паперів займає особливе місце у структурі су­часного міжнародного фінансового ринку, це обумовлюється особли­востями цінних паперів як фінансово-інвестиційних інструментів.

Міжнародний фінансовий ринок складається з ринку банківсь­ких позик і ринку цінних паперів. В основі цього поділу полягає роз­поділ капіталу на основний та оборотний. Банківські позики надаються строком не більше ніж на один рік. Випуск цінних паперів дає можли­вість отримати позики: на тривалий строк (10-30 років – облігації) – інструменти позики, безстрокові (акції) – інструменти власності.

Суб’єктами міжнародного ринку цінних паперів виступають: фондові інвестиційні консультанти та компанії, брокери. Інвестиційні консультанти – юридичні або фізичні особи, які надають консульта­ційні послуги щодо випуску та обігу цінних паперів.

Інвестиційні компанії – юридичні особи, які працюють на ринку цінних паперів за власний рахунок. Це спеціалізовані компанії для організації та випуску цінних паперів; вкладення коштів у цінних паперах; купівлі-продажу цінних паперів як дилера.

Фінансові брокери – юридичні особи, які виконують посеред­ницькі функції купівлі-продажу цінних паперів за рахунок та за дору­ченням клієнта на підставі договору комісії або доручення.

Брокер – як комісійний магазин приймає на комісію цінні папери та продає їх новому інвестору, а також купує цінні папери за дорученням. В першому випадку він діє від свого імені, а в другому –від імені клієнта.

Ринок довготермінових цінних паперів називають фондовим. Ринок цінних паперів об’єднує частину кредитного ринку (інстру­менти позики або боргових зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. До інструментів позики належать облігації, векселі, ощадні сертифікати, до інструментів власності – всі види акцій. Існують гібридні інструменти, цінні папери, що мають ознаки акцій і облігацій (привілейовані акції та конвертовані облігації); виробничі інструменти – варанти, опціони, ф’ючерси. Ринок інструментів позики працює з позичковим капіталом, а ринок інструментів власності – з частками (паями) власності у капіталі фірми.

Фондовий ринок працює з інструментами довготермінової по­зики та інструментами власності. Для функціонування ринку цінних паперів необхідні певні передумови: попит, пропозиція, посередники, система регулювання та саморегулювання.

Цінні папери або фондові цінності – це інструменти вкладення грошей, які є борговими зобов’язаннями або документами, які надають право участі у компанії в ролі власника. На цій підставі цінні папери поділяють на прямі та портфельні. Портфельні інвестиції мають кілька значень. Так, наприклад, коли інвестор вкладає кошти у цінні папери або похідні цінні папери, вказане інвестування називають портфель­ним. Тобто, цей термін підкреслює те, що мова йде не про інвестиції, внесені до статутних фондів юридичних осіб, а про інвестиції у цінні папери. На сьогодні граничною нормою розподілу інвестиції є 10 %, якщо пакет цінних паперів одного підприємства перевищує цю норму, то інвестування є прямим, а якщо менше – то таке інвестування є портфельним. В інших випадках під портфельними інвестиціями ро­зуміються інвестиції, здійснені у портфель цінних паперів, тобто в пакет, до якого належать цінні папери різних видів або цінні папери одного виду, але різних емітентів, або цінні папери одного виду та одного емітенту, але різних років випуску та з різними умовами щодо терміну їх погашення. Так, портфельні цінні папери розрізняють за: видами цінних паперів, емітентами, умовами терміну погашення. Портфельні інвестиції можуть здійснюватись будь-яким інвестором. Як правило, інвестиційні фонди та компанії займаються портфельним інвестуванням.

Основною метою портфельних інвестицій є зменшення ризику неповернення інвесторам коштів або не одержання доходу від ін­вестицій у цінні папери одного емітенту, а також створення різнома­нітного (диверсифікованого) портфелю цінних паперів, який може забезпечити одержання постійного або підвищеного доходу.

Звичайний інвестор – фізична або юридична особа, що може здійснювати портфельне інвестування на власний розсуд, керуючись своїми розрахунками і сподіваннями.

Інвестиційні фонди, компанії, трасти в установчих документах або в інформації про випуск інвестиційних сертифікатів вказують принципи, виключно за якими формується їх інвестиційний портфель:

- спеціалізація на інвестування в акції різних емітентів;

- в облігації різних емітентів;

- в державні облігації різних випусків;

- в цінні папери різних емітентів конкретного географічного регіону.

Портфельне інвестування дає змогу інвесторам купувати ін­вестиційні сертифікати інвестиційних компаній, в яких принципи фор­мування портфелів відрізняються.

 

3.2. Міжнародний ринок цінних паперів

 

Цінні папери – це грошові документи, які засвідчують права власності власника документа за відношенням до особи, яка випустила такий документ. В них, як правило, передбачається виплата доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі прав, котрі містять ці документи, іншим особам.

Поява цінних паперів зумовлена безпосередніми потребами процесу суспільного відтворення, оскільки розвиток національних еко­номік вимагає великих обсягів капіталовкладень, які не в змозі задовольнити навіть великі комерційні банки.

Випуск цінних паперів реалізується спочатку на первинному ринку шляхом прямого звернення емітента до інвесторів чи через посередника, який бере на себе зобов’язання реалізувати ці папери. Цінні папери, придбані інвесторами при емісії, потім можуть бути ними перепродані на вторинному ринку, який складається з фондових бірж та позабіржового обігу. Спочатку цінні папери функціонували на території країн-емітентів, згодом вони переступили національні кор­дони і стали обертатись на ринках інших країн.

Міжнародний ринок цінних паперів почав формуватись у ре­зультаті масового вивозу капіталу, перш за все, з країн, яким належать основні транснаціональні корпорації та банки. Міжнародний ринок цінних паперів полегшує господарюючим суб’єктам доступ до міжна­родного ринку вільних капіталів і прискорює світовий процес еконо­мічного зростання. На сучасному етапі він є основним інститутом, який регулює міжнародне інвестування.

Ринок цінних паперів займає особливе місце у структурі су­часного міжнародного інвестиційного ринку, що обумовлено, насам­перед, унікальними особливостями цінних паперів як фінансово-ін­вестиційних інструментів.

Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу, який свідчить про внесення певної пайки в капітал акціонерного товариства, дає право її власнику на придбання частини прибутку у формі диві­дендів, на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного то­вариства.

Облігація – це борговий цінний папір, який засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкоду­вати йому у передбачений термін номінальну вартість зі сплатою фіксованого відсотка від номінальної вартості облігації. Власник облі­гацій не є співвласником акціонерного капіталу.

Протягом останніх років на фінансових ринках з’явились нові фінансові інструменти, які називаються деривативами. Під фінансо­вими деривативами розуміють інструменти торгівлі фінансовим ризи­ком, ціни яких прив’язані до іншого фінансового або реального активу. Дериватив є стандартним документом, який засвідчує право та (або) зобов’язання придбати чи продати борговий актив на визначених умовах у майбутньому. Метою деривативу є:

- фіксація майбутньої ціни на будь-який актив вже сьогодні, що досягається укладанням форвардного або ф’ючерсного контракту;

- обмін потоками готівки або обмін активами (свопами);

- придбання права, але не зобов’язання на здійснення угоди (контракту типу опціона).

За способом фінансової організації в міжнародній торгівлі деривативами виділяють два типи контрактів: форвард і опціон.

Форвардний контракт – це двостороння угода за стандартною формою, яка засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) базовий актив у визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладання форвардного контракту. До нього належать ф’ючерси і свопи.

Ф’ючерси – це форварди, торгівля якими відбувається в стан­дартизованому виді на біржах.

Свопи – контракти, в рамках яких сторони домовляються об­мінюватись активами на підставі погоджених правил.

Опціон – стандартний документ, який засвідчує право прид­бати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Особливістю опціона є те, що його власник отримує право, але не зобов’язаний купувати або продавати базовий актив.

Міжнародна торгівля деривативами здійснюється на біржах і поза ними. Це зумовило поділ фінансових деривативів на ті, що продаються на біржах і ті, що продаються поза ними.

Біржова торгівля деривативами сконцентрована в декількох провідних країнах: у Великобританії, США, Німеччині. Біржовий ри­нок забезпечує стандартизованість торгівлі, більш високу злагодже­ність розрахункових механізмів, які знижують ступінь фінансових ри­зиків, розвинуту міжбіржову систему електронного зв’язку. Перева­гами позабіржового ринку є гнучкість контрактної системи, більш швидке впровадження нових фінансових інтересів, налагоджена сис­тема двосторонніх банківських розрахунків. Характерними рисами сві­тового ринку деривативів є:

- скорочення обсягів торгівлі деривативами на біржах;

- збільшення обсягів міжнародної торгівлі деривативами;

- збільшення попиту на валютні та відсоткові деривативи на міжнародному ринку;

- укладання деривативних контрактів лише у висококонвер­тованій валюті.

Обсяги операцій з фінансовими деривативами на світовому фондовому ринку зросли в 20 разів за останні 10 років та посідають одне з перших місць серед міжнародних фінансових операцій.

Під капіталізацією ринку розуміється показник, що відобра­жує ринкову вартість всіх компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компаній визначається, як добуток курсової вартості акцій на кількість акцій, що перебувають в обігу. Загальний обсяг ринку акцій у світі становить близько 20 трл. дол. США.

Протягом останніх десятиліть деякі багатонаціональні корпо­рації активно включились у процес емісії своїх акцій спеціально для їх розповсюдження в інших країнах. Щоб пробитися з такими емісіями на міжнародний ринок, корпорації вносять свої акції у курсові бю­летені на біржах різних країн. Деякі транснаціональні компанії для емісії і одночасного розміщення акцій на зарубіжних ринках об’єд­нуються у синдикати.

Щоб внести акції у курсовий бюлетень міжнародних бірж, необхідно затратити значні кошти на: розміщення інформації у таких бюлетенях; надання інформації про компанію, яка повинна пройти незалежну аудиторську перевірку і сертифікацію достовірності; інфор­мування про діяльність компаній брокерів та потенційних інвесторів через засоби комунікацій (газети, телебачення).

Утворення монополістичних об’єднань (концернів, трастів, картелів, консорціумів), їх функціонування в умовах конкурентної бо­ротьби і розвитку НТП зумовлено залученням не тільки акціонерного, а й облігаційного капіталу. Це, в свою чергу, викликало випуск і розміщення приватними компаніями і корпораціями разом з акціями також і облігацій.

Міжнародні облігації поділяються на:

- іноземні (закордонні) облігації, які продаються поза країною позичальника у місцевій валюті цієї країни. Наприклад, французька компанія продає облігації на території Німеччини в німецькій валюті і гарантом виступають німецькі банки;

- єврооблігації – це боргові зобов’язання, що є одним із видів цінних паперів, які випускаються позичальниками при отриманні дов­готермінових кредитів на Євроринку. Для розповсюдження єврооблі­гацій необхідно залучати транснаціональний банківський синдикат. У деяких випадках єврооблігації випускаються в декількох валютах, що дозволяє кредитору вимагати сплати в одній з цих валют, що знижує ризик, пов’язаний з обмінними курсами і розширює коло інвесторів.

Єврооблігації мають ряд цінних властивостей:

- надають право вибору валюти вираження;

- мають високий ступінь валютної еластичності як за складом валют вираження, так і за питомою вагою єврооблігацій;

- забезпечують більшу мобільність капіталу;

- забезпечують інвесторам більшу диверсифікацію портфелів і вищі доходи, ніж вкладення у вітчизняні облігації.

Ринок єврооблігацій є досить привабливим для приватних інвесторів, які проживають у країнах із недостатньо розвинутим рин­ком капіталу і обмеженими інвестиційними можливостями для розмі­щення тимчасово вільних грошових коштів. Ринок єврооблігацій виступає досить привабливим місцем вкладання капіталу для осіб із економічно і політично нестабільних країн, якщо вони бажають збе­регти свою анонімність. Найчастіше інвесторами на ринку єврооблі­гацій є: банки (центральні, інвестиційні, комерційні), державні уста­нови, міжнародні фінансові інститути, пенсійні фонди, страхові та пайові інвестиційні фонди, великі корпорації.

 

3.3. Фондова біржа – основа ринку цінних паперів

 

Фондова біржа – це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними папе­рами. Вона виконує такі функції:

- відкриває доступ підприємствам до позичкового банківсь­кого капіталу;

- координує розміщення державних цінних паперів;

- переміщує капітал з однієї сфери діяльності в іншу;

- виступає економічним барометром ділової активності.

Фондові біржі сприяють нагромадженню капіталу, його роз­поділу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфля­цією. У світі налічується близько 200 фондових бірж. Найбільші – Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська.

Фондові біржі організовуються, як правило, у вигляді приват­них акціонерних товариств (США, Великобританії) або публічно-пра­вових інститутів (Німеччини, Франції, Швейцарії).

При публічно-правовому статусі біржі уряд бере участь у роз­робці правил біржової торгівлі, призначає маклерів, забезпечує поря­док на торгах, стежить за виконанням норм і правил при укладанні й виконанні біржових фондових угод. Роботу біржі та діяльності її членів регламентують статут, внутрішні правила та інструкції.

За останні роки відбулися значні зміни в організації роботи міжнародних бірж:

- основна частина угоди укладається за допомогою елек­тронної системи, завдяки якій можна торгувати на тій чи іншій біржі з будь-якої точки земної кулі (третина угод на американських фондових біржах укладається з допомогою Інтернету);

- інтеграція фондових бірж призводить до їх злиття з метою створення єдиного глобального фондового ринку та інвестиційного простору, що функціонує за єдиними правилами;

- об’єднання класичних та форвардних бірж;

- перетворення фондових бірж в бізнес-організації з акціонер­ним капіталом;

- збільшується обсяг фінансових операцій на зовнішніх ринках.

Система міжнародних фондових бірж є найбільш організова­ним і динамічним сегментом інфраструктури сучасної глобальної економіки. Концентрація світових біржових центрів у країнах з розви­нутою ринковою економікою зумовлена, з одного боку, високим рів­нем розвитку національних фондових ринків цих країн, а з іншого – їх глибокою і різнобічною міжнародною взаємодією.

За останні часи до процесів глобального інвестування підклю­чились окремі країни, що розвиваються. Вони стали невід’ємно значу­щим елементом глобальної біржової інфраструктури. Це біржі Півден­ної Кореї, Гонконгу, Сінгапуру, Філіппін, Таїланду. Основні тенденції світових фондових бірж: перехід на електронну торгівельну систему; активізація процесів глобалізації на фондових ринках; об’єднання класичних і деривативних бірж; перетворення фондових бірж у від­криті акціонерні товариства; вихід бірж через зростаючу конкуренцію за національні межі і пропонування своїх послуг на зовнішньому рин­ку; злиття депозитарних організацій.

Фактори, які заважають іноземним інвестиціям – наявність різ­них видів ризиків, відмінності – в ринкових механізмах, в доступності інформації та її якості, в бухгалтерських стандартах.

До основних тенденцій сучасного розвитку світових фондових ринків належать:

- зростання валютного чинника в операціях світового фон­дового ринку. Нестабільність валютних курсів істотно впливає на рух фінансових потоків між ринками розвинутих країн;

- посилення взаємозалежності національних фондових ринків;

- зростання амплітуди коливань курсів цінних паперів;

- посилення впливу ринку капіталів на економіку;

- зміна інфраструктури фондового ринку.