і обґрунтування вибору технологічних процесів

 

Розглянувши варіанти технологічних процесів, технолог зобо­в’язаний вибрати найбільш економічний з можливих варіантів і детально його розробити.

При порівняльному техніко-економічному аналізі варіантів можна вказати три основні випадки: аналізується послідовність виконання технологічних переходів на якому-небудь обладнанні; аналізуються варіанти техпроцесу з використанням різного обладнання, оснастки, матеріалу; аналізуються варіанти техпроцесу, які потребують додатковихкапітальних вкладень на закупівлю обладнання, реконструкцію та інше.

У першому випадку достатньо провести нормування часу виготовлення за кожним із варіантів. Коли використовуються різні заготовки, обладнання, оснастка, для вибору найбільш економічного ва-ріанта необхідно підрахувати собівартість кожного з них. Сума витрат, які змінюються при зміні технології варіанта, називаєтьсятехнологічною собівартістю. Витрати, які входять в технологічну собівартість, поділяються на умовно-змінні SV і умовно-постійні SC.

Умовно-змінні витрати – це витрати на сировину, матеріали, основну заробітну плату виробничих робітників при відрядних системах заробітної плати, силову електроенергію та інше. Вони змінюються пропорційно зміні обсягу продукції, що випускається.

Умовно-постійні витрати – витрати на утримання заводського, цехового, управлінського, обслуговуючого персоналу, на опалення, освітлення, амортизаційні відрахування від вартості спеціального обладнання та оснастки. Ці витрати не залежать від обсягу виробництва.

Технологічна собівартість розраховується за формулою:

 

ST = SV N + SC,

 

де N – кількість виробів, які були виготовлені при постійних витратах SC.

Технологічна собівартість одного виробу:

 

 

Порівняння двох варіантів обробки проводять виходячи з спів­відношень:

 

ST1 = SV1 N + SC1;

 

ST2 = SV2 N + SC2;

 

де ST1, ST2 – технологічні собівартості випуску продукції в двох варіантах.

Точка перетину двох прямих, яка відповідає рівності витрат за обома варіантами і характеризує критичну програму N (див. рис. 3.4).

Для цього:

 

SV1 NK + SC1 = SV2 NK + SC2,

тоді:

.

 

Рис. 3.4 – Економічно доцільні області використання варіантів технології

 

Підрахований за формулою обсяг випуску NK порівнюють з річ­ним плановим випуском NП. Варіант з меншими постійними і більшими змінними витратами вигідніше при NП < NK (варіант 1). При NП > NK вигідніший варіант з більшими постійними і меншими змінними вит­ратами (варіант 2).

У третьому випадку, при аналізі варіантів, які потребують капітальних вкладень, порівняльний аналіз ведуть за зведеними витратами, вибираючи варіант, який забезпечує їх мінімальне значення:

 

STi + EH Ki ® min,

 

де STi – технологічна собівартість, грн/шт.; ЕН – нормативний коефіцієнт економічної ефективності; Кі – питомі капітальні вкладення, грн рік/шт.