Розділи

Тема 9.1. Сутність податків

Удосконалення фінансових відносин в народному господарстві є найбільш складним та важливим питанням економічної реформи. В цьому ракурсі постає питання реформування та здійснення податкових відносин підприємств та організацій з бюджетами різних рівнів.

Податки мають стати в руках органів влади основним інструментом регулювання економічними процесами, формування доходів бюджетів, стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження зростання цін та інфляції.

В нашій країні довший час занижувалась роль товарно-грошових відносин, що мало негативний вплив на розвиток теорії та практики оподаткування.

З переходом економіки на ринкові рійки розвитку з’явилася необхідність ретельного вивчення питань теорії податків з метою ефективного практичного застосування податкових інструментів.

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміни форм державного устрою незмінно супроводжується перетвореннями податкової системи. У сучасному суспільстві податки - основне джерело прибутків держави. Крім цієї чисто фіскальної функції податки використовуються для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науково-технічного прогресу.

Проблемами оподатковування займалися економісти, філософи, державні діячі самих різних епох. Ф. Аквінський (1225 або 1226 - 1274) визначав податки як дозволену форму здирництва. Ш. Монтеск'ю (1689-1755) вважав, що ніщо не потребує такої мудрості і розуму, як визначення тієї частини, що забирають у підлеглих, і тієї, що залишають їм. А один з основоположників теорії оподатковування А. Сміт (1723 - 1790) говорив про те, що податки для тих, хто їх виплачує, - ознака не рабства, а свободи.

Економічна сутність податків була вперше досліджена в працях Д.Рикардо. Так, він відзначав, що “податки складають ту частку продукту та праці країни, яка надходить у розпорядження уряду, вони завжди сплачуються, в кінцевому розрахунку, з капіталу або доходу держави”

В історичному розрізі певну цікавість уявляє система оподаткування, яка існувала у Стародавньому Римі. Спочатку держава складалася з міста Рима і прилягаючої до нього місцевості. У мирний час громадяни не сплачували грошових податей. Витрати на управління містом і державою були мінімальними; обрані магістрати виконували свої обов'язки безоплатно, часом вкладаючи власні кошти, тому що це було почесним. Головну статтю витрат складало будівництво суспільних будинків, а ці витрати звичайно покривалися за рахунок орендної плати, що стягувалась за оренду громадських земель. Але під час військових дій громадяни Рима оподатковувалися податками у відповідності до своїх доходів.

Визначення суми податку відбувалося кожні п'ять років обраними чиновниками-цензорами. Громадяни Рима робили цензорам заяву про свій майновий і сімейний стан. Таким чином, закладалися основи декларації про доходи.

У IV-III ст. До н.е. Римська держава розросталася, засновувалися і завойовувалися нові міста-колонії. Відбувалися зміни й у податковому праві. У колоніях вводилися комунальні податки і повинності. Як і в Римі, їхній розмір залежав від розмірів статків громадян, і їхнє визначення відбувалося кожні 5 років. Римські громадяни, що мешкали за межами Рима сплачували як державні, так і місцеві податки.

У випадку переможних війн податки зменшувалися, а часом зовсім скасовувалися. Необхідні засоби ж забезпечувалися контрибуцією завойованих земель. Комунальні ж податки з тих, хто мешкав за межами Риму стягувалися постійно.

Рим перетворювався в імперію, до складу якої входили провінції, жителі яких були підданими імперії, але не користувалися правами громадянства. Вони були зобов'язані сплачувати податки, що було ознакою їхнього залежного положення. При цьому єдиної податкової системи не існувало. Ті міста і землі, що робили найбільше завзятий опір римським легіонам, оподатковувалися більш високими податками. Крім того, римська адміністрація часто зберігала місцеву систему податків. Змінювався лише її напрямок і використання.

Тривалий час у римських провінціях не існувало державних фінансових органів, що могли б професійно встановлювати і стягувати податки. Римська адміністрація вдавалася до допомоги відкупників, діяльність яких вона не могла належним чином контролювати. Результатом була корупція, зловживання владою, а потім й економічна криза, що вибухнула в I в. До н.е.

Необхідність реорганізації фінансової системи Римської держави, у тому числі і податкової реформи, були одним з найважливіших завдань, що вирішував імператор Август Октавіан (63 р. До н.е. -14 м. Н.е.). Була значно скорочена практика відкупів, переоцінена податкова база провінцій, складені кадастри, проведений перепис, введені обов'язкові декларації, податкова служба стала спадкоємною (тобто спиралася на попередні результати).

Вже в Стародавньому Римі податки виконували не лише фіскальну, але і стимулюючу функцію, тому що населення вносило податки грошима, в такий спосіб розвиваючи ринок і товарно-грошові відносини, поглиблюючи процес поділу праці та урбанізації.

Багато податкових традицій Стародавнього Риму перейшли до Візантії. У ранньовізантійску епоху до VII в. Включно існував 21 вид прямих податків. Широко практикувалися у Візантії і надзвичайні податки: на будівництво флоту, утримання військового контингенту тощо. Але велика кількість податків не призвела до фінансового процвітання Візантійської імперії. Навпаки, надмірний податковий тягар мав своїм наслідком скорочення податкової бази, а далі пішли фінансові кризи, що послабляли міць держави.

Дещо пізніше стала створюватися фінансова система Русі. Об'єднання Староруської держави почалося лише з кінця IX ст. Основним джерелом прибутків княжої казни була данина. Це був по суті спочатку нерегулярний, а потім усе більш систематичний прямий податок. Князь Олег після того як посів київський престол зайнявся впровадженням данини з підвладних племен. Данина стягувалася двома способами: «повозом», коли вона привозилася до Києву, і «полюддям», коли князі або князівські дружини самі їхали за нею.

Після татаро-монгольської навали основним податком став «вихід», що стягався спочатку баскаками - уповноваженими хана, а потім самими російськими князями. «Вихід» стягався з кожної чоловічої душі і з кожної голови худоби. Кожний уповноважений князь збирав данину у своєму уділі самостійно і передавав її потім великому князю для відправлення в Орду. Сума «виходу» стала залежати від угод великих князів із ханами. Крім «виходу» було ще декілька ординських тягот. У результаті , стягування прямих податків у скарбницю власне Російської держави було вже неможливим, тому головним джерелом внутрішніх платежів стали мита. Сплата «виходу» була припинена Іваном III (1440-1505) у 1480 р., після чого знову почалося формування нової фінансової системи Русі. У якості головного прямого податку Іван III встановив «данні» гроші з селян і посадських людей. Потім пішли нові податки: «ямські», «пищальні» - для виробництва гармат, збори на будівництво укріплень й ін. Іван IV також увів додаткові податки. Для визначення розміру прямих податків служив «сошний лист», що передбачало вимір земельних площ і переведення отриманих даних в умовні податкові одиниці - «сохи» і визначення на цій основі податків. Соха як податок був скасований лише в 1679 р., коли одиницею оподатковування стало подвір'я.

Непрямі податки стягувалися через систему відкупів, головними з який були митні і винні. У середині XVII ст. Було встановлене єдине мито для торгових людей - 10 грошей із рубля обороту.

Хоча політичне об'єднання російських земель відбувається до кінця xvст., повноцінної системи управління державними фінансами не існувало ще довго. Більшість прямих податків збирав Наказ великого приходу, проте одночасно з ним обкладанням населення займалися територіальні накази. У зв'язку з цим фінансова система Росії в XV-XVII ст. Була надзвичайно складною і заплутаною.

Певного упорядкування податкова система Росії зазнала за часи царювання Олексія Михайловича (1629-1676), який запровадив у 1655 р. Обліковий наказ, діяльність якого дозволила досить точно визначити державний бюджет (з'ясувалося, що в 1680 р. 53,3% державних прибутків було отримано за рахунок непрямих податків).

Треба відзначити, що невпорядкованість фінансової системи в той час була характерною і для інших країн.

Сучасна держава раннього періоду нової історії з'явилася в XVI-XVII ст. У Європі. Практично не існувало постійної системи оподаткування, тому періодично парламенти видавали дозволи правителям робити стягнення і вводити надзвичайні податки. Платниками податку зазвичай були люди, що належали до 3-го класу.

Держава не мала інституту підготовки податкових чиновників, і в результаті стягувачами податків були відкупники. У Європі практикувався метод продажу з аукціону права стягнення податку, що призводило до корупції та хабарництва.

Лише наприкінці XVII-XVIII ст. У європейських країнах почала формуватися адміністративна держава, що створила чиновницький апарат і раціональну податкову систему, яка складалася з непрямих (головним чином - акциз) і прямих (подушний) податків.

Але відсутність теорії оподатковування, необдуманість практичних заходів призводила часом до важких наслідків (прикладом чому можуть бути соляні бунти за часів царювання Олексія Михайловича).

Епоха Петра I (1672-1725) Характеризується постійною недостачею фінансових ресурсів через численні війни, значне будівництво тощо. Для поповнення скарбниці вводилися все нові податки (гербовий збір, подушний податок із візників і тощо.). Але в той же час були прийняті заходи для забезпечення справедливості оподатковування, була введена подушна подать.

У останній третині XVIII в Європі активно розроблялися проблеми теорії і практики оподатковування. Засновником теорії оподаткування вважається шотландський економіст і філософ А. Сміт.

У праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» він сформулював основні принципи оподатковування.

Саме наприкінці XVIII в. Закладалися основи сучасної держави, що проводить активну економічну, у тому числі фінансову і податкову, політику. Це стосується, як країн Західної Європи, так і Росії. Ще при Петрові I були утворені 12 колегій, із яких чотири відали фінансовими питаннями. Катеринаii (1729-1796) створила систему управління фінансами. У 1802 р. Маніфестом Олександра I «Про заснування міністерств» було створено Міністерство Фінансів і визначена його роль.

Протягом XIX ст. Головним джерелом державних доходів залишалися прямі і непрямі податки. Скасування подушної податі почалося з 1882 р. Крім державних прямих податків існували земські збори, спеціальні державні збори, мита.

У 80-х рр. XIX в. Запроваджується прибуткове оподатковування. Був встановлений податок на прибутки з цінних паперів тощо.

Ставки податку в Росії поза всяким сумнівом стимулювали промисловців до одержання максимального прибутку, тому що ставка податку з прибутку була незначною відносно доходів промисловців.

Але економічне зростання держави було перерваним: спочатку Першою світовою війною, що призвело до збільшення грошової емісії, підвищення зборів, податків, акцизів, падіння купівельної спроможності рубля, зменшення золотого запасу, збільшення внутрішнього і зовнішніх боргів тощо; потім лютневою революцією, яка викликала наростання інфляції, розлад господарства, емісію незабезпечених грошей. Черговий спад усієї фінансової системі наступив після Жовтня 1917 р.

Основним джерелом прибутків влади знову стала емісія і контрибуція, що аж ніяк не сприяло налагодженню господарства.

Етап налагодження фінансової. Системи почався після проголошення нової економічної політики. З'явилися іноземні концесії, було розроблено систему податків, позик, кредитних операцій. Період непу показав, що нормальне оподатковування можливо тільки при правовому розмежуванні підприємств від державного. Апарату управління. Але нажаль ця політика не була тривалою.

Розвиваючи теорію податків радянські вчені-екномісти поглибили трактування їх сутності.

Соколов А. Стверджував, що “під податком можна розуміти примусовий збір, що стягується державною владою з окремих господарюючих суб’єктів або господарств для покриття його витрат або для досягнення деяких завдань економічної політики, без надання платникам його спеціального еквіваленту”.

Дослідження в області податків в розвинених зарубіжних країнах відрізняються більш конкретним прикладним характером, оскільки теоретичні положення були розроблені раніше і знайшли своє відображення у фіскальній політиці та фінансових законодавствах цих держав.

Сучасний розвиток західної економічної думки характеризується протистоянням кейнсіанської та неокласичної шкіл, що визначило два основних напрями в теорії державних фінансів.

Представники першого напряму розглядають податки як знаряддя державної економічної політики.

Супротивники цього погляду вважають, що державне регулювання економіки має бути обмеженим, а податки - це чисто фіскальний інструмент.

Узагальнюючи все, що було сказано раніше, можна стверджувати, що податки, які мобілізуються державною владою:

Ø мають примусовий характер,

Ø стягуються для покриття державних витрат,

Ø не потребують прямого або спеціального еквіваленту

Ø передбачають наявність в країні окремих господарств, включаючи приватні.

Податки - це обов’язкові платежі, що безоплатно стягуються з юридичних та фізичних осіб, які сплачуються ними до бюджетів різних рівнів у відповідності з встановленими законодавством ставками та строками.

За допомогою податків частина грошових доходів підприємств, організацій та населення стягується до бюджету, тим самим забезпечується концентрування у розпорядженні держави грошових коштів для розв’язання економічних та соціальних завдань.

В умовах ринкової економіки податки поряд з % ставками за кредит виступають основними регуляторами процесів виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Питання до теми:

1. Чим відрізнялася система оподаткування Древнього риму від Візантійської податкової системи?

2. Які характерні ознаки мала система оподаткування Русі?

3. У чому полягає внесок у податкову теорію класиків політекономії?

4. У чому проявляється протистояння кейнсіанства та неокласицизму?

5. Дайте характеристику сутності податків.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49  Наверх ↑

Кращі книги