Розділи

Тема 3.2. Фінансова політика на різних історичних етапах та її особливості в умовах переходу України до ринкових відносин

В період еволюційного розвитку суспільного життя і стабільного державного устрою внутрішня і зовнішня фінансова політика держави вирішує одну головну задачу - забезпечення збереження, зміцнення існуючих в даній державі суспільних відносин. В період революційних змін політичні сили, зацікавлені в зміні діючої системи запроваджують політику, що спрямована на знищення діючої системи та формування нових суспільних відносин.

Роль фінансової політики в критичні моменти життя суспільства та держави неможливо переоцінити, тому що в першу чергу відбувається перерозподіл фінансових ресурсів.

В основі розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів знаходиться вибір суб’єктів - власників та розпорядників фінансових ресурсів, вибір пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів та ступеня їх централізації в руках держави. Ці завдання вирішуються в залежності від сутності держави.

Типи фінансової політики на різних історичних етапах суспільного відтворення

Розвиток держави пов’язаний із змінами фінансової політики. Використання того чи іншого типу фінансової політики пов’язано з особливостями поточного етапу розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій та соціальних груп та пануючими теоретичними концепціями, що впливають на економічний та політичний курс держави. Це все забезпечує збереження та розвиток існуючої в даній країні системи суспільних відносин.

Аналіз фінансових політик, що знаходили своє застосування в практиці світової державної діяльності, дав змогу визначити три її характерних типи:

1) класична;

2) регулююча;

3) планово-директивна.

Класичний тип фінансової політики

До кінця 20-х років поточного сторіччя основним типом фінансової політики був її класичний варіант.

Така фінансова політика базувалась на працях класиків політекономії А.Сміта (1723-1790) та Д.Рикардо (1772-1823) та їх послідовників.

Основні її напрямки це:

·невтручання держави в економіку;

·збереження вільної конкуренції;

·використання ринкового механізму як головного регулятора господарчих процесів.

Як наслідок, були зменшені державні витрати і податки, що забезпечувало умови для формування та виконання рівноважного (збалансованого) бюджету.

Фінансовий механізм будувався виходячи з цілей фінансової політики.

Держава намагалась зменшити витрати бюджету, які в основі складали витрати на військові цілі, виплати відсотків за державним боргом та його погашення й витрати на управління.

Система оподаткування працювала на забезпечення необхідного надходження коштів для формування збалансованого бюджету. Причому система податків будувалася в своїй основі на непрямих та майнових податках, які були досить простими й ефективними з погляду механізму їх вилучення.

Система управління фінансовою діяльністю була досить простою і керувалася, як правило одним органом управління - міністерством фінансів (Казначейством).

Регулюючі типи фінансової політики

В наслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, а також загострення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем більшості держав наприкінці 20-х років, виникла необхідність перегляду фінансової політики.

В цей період в західних країнах здійснюється перехід до застосування регулюючої політики. (Дж. М. Кейнс 1883-1946р.р.).

Основний постулат регулюючої фінансової політики можна сформулювати як: необхідність втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки

Фінансова політика поряд з традиційними завданнями починає переслідувати мету використання фінансового механізму для регулювання економіки та соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення.

Основним інструментом втручання в економіку виступають державні витрати, за рахунок яких відбувається формування додаткового попиту. Саме тому державні витрати забезпечують зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу та сприяють скасуванню безробіття через фінансування створення нових робочих місць.

Система податків в умовах регулюючої фінансової політики докорінно змінюється. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок з громадян, що базується на прогресивних ставках. Цей податок забезпечує вилучення у суб’єктів економічної діяльності доходів, які використовуються у вигляді накопичень, що дозволяє збалансувати державний бюджет при високому рівні витрат.

Питома увага в фінансовому механізмі приділяється системі державного кредитування, на базі якого впроваджується політика дефіцитного фінансування. Держава активно застосовує довгострокові та середньострокові позики. Ринок позичкового капіталу стає другим за значенням джерелом доходів бюджету, а бюджетний дефіцит використовується для регулювання економіки.

Змінюється система управління фінансами. Замість єдиного органу управління виникає декілька самостійних спеціалізованих органів.

Відокремлюються служби, що займаються плануванням бюджету та бюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за надходженням податків, управлінням державним боргом.

В цілому кейнсіанська регулююча фінансова політика довела свою порівняльну ефективність в західних країнах. Вона забезпечила у 30-60-х роках стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб у більшості цих країн.

На зміну кейнсіанській політиці у 70-х роках прийшла неоконсервативна стратегія. Вона базувалася на неокласичному напряму економічної теорії.

Цей різновид фінансової політики не відмовляючись від регулювання як цілі, обмежив втручання держави в економіку та соціальну сферу.

Регулювання економіки стає багатоцільовим. До сфери регулювання входять:

Ø економічне зростання та зайнятість;

Ø грошовий обіг;

Ø валютний курс;

Ø соціальні фактори економіки;

Ø структурна перебудова господарства.

Фінансовий механізм за цих умов працює на:

1) скорочення обсягу перерозподілу національного доходу через фінансову систему;

2) зниження бюджетного дефіциту;

3) стимулювання росту накопичень як джерела виробничого інвестування.

Важлива роль надається податкам. Постає завдання щодо їх скорочення та зменшення ступеня прогресивності оподаткування.

Слід зауважити, що різноманітні різновиди регулюючої фінансової політики досить тісно пов’язані між собою. Саме тому однакові або схожі інструменти фінансового механізму застосовуються в різних країнах, які використовують як кейнсіанську, так і неоконсервативну систему регулювання, що веде до їхньої конвергенції.

Планово-директивна фінансова політика застосовується в країнах, що використовують адміністративно-командну систему управління економікою. Планова система управління, що ґрунтується на державній власності на засоби виробництва, дозволяє здійснювати пряме директивне керування усіма сферами економіки та соціального життя, в тому числі і фінансами.

Мета фінансової політики за цих умов - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів державою (в першу чергу центральними органами влади та управління) для їх наступного перерозподілу у відповідності до основних напрямів державного плану.

Основним завданням фінансового механізму, що відповідає планово-директивній фінансовій політиці, було створення інструментів, за допомогою яких відбувалося вилучення всіх невикористаних у відповідності з державним планом фінансових ресурсів.

Вилучення коштів відбувалося у державних підприємств, населення та органів місцевої влади.

Для державних підприємств було утворено механізм двоканального вилучення чистого доходу (з подальшими незначними змінами). Чистий дохід державних підприємств вилучався в бюджет спочатку за допомогою податку з обігу в галузях, де за рахунок цін, встановлених державою, утворювався надлишковий дохід (легка, харчова промисловість). Після чого за допомогою індивідуальних відрахувань від прибутку (внесків вільного залишку прибутку) вилучалися до бюджету всі надлишки прибутку, які за думкою держави, не можна було використовувати на підприємствах.

При цьому визначався граничний розмір всіх витрат підприємства за рахунок прибутку. (Визначалися фонди, що утворювалися за рахунок прибутку, нормативи їх формування та напрями використання. У випадку, якщо кошти будь-якого фонду не використовувалися протягом поточного року, їх залишок стягувався до резервного фонду міністерства або відомства, у підпорядкування якого знаходилося підприємство. Переміщати кошти між визначеними фондами суворо заборонялося.) Тобто держава цілком регулювала весь фінансовий механізм державних підприємств. В окремі роки у державних підприємств вилучалося приблизно 80% їх чистого доходу.

Регулювання використання грошових доходів населення здійснювалось за допомогою прибуткового податку. Окрім того, частина коштів вилучалася за рахунок розміщення фактично примусових державних позик. (Так, заробітна плата або її частина могла видаватися облігаціями внутрішньої державної позики). Вільні кошти населення, що знаходилися на рахунках в ощадних касах, також спрямовувалися до бюджету у вигляді соціальної безоблігаційної позики.

Приблизно такий самий механізм вилучення доходів застосовувався і до кооперативних підприємств.

Вилучення коштів у місцевих органів влади забезпечувалось обмеженнями щодо встановлення самостійних джерел доходів місцевих бюджетів. Сама система бюджетного планування передбачала такий підхід: спочатку всі податкові та неподаткові платежі спрямовувалися до державного бюджету, потім відбувався перерозподіл коштів за республіканськими бюджетами та бюджетами міст союзного підпорядкування, далі формувалися бюджети автономних республік та областей і так до формування найнижчої ланки бюджетної системи. Місцеві бюджети не мали власних джерел фінансування і отримували кошти за залишковим методом. Система місцевих доходів вміщувала невеликі за обсягом доходи, питома вага яких в бюджеті не перебільшувала 10-15% від загальної суми доходів. У зв’язку з цим рівень доходів місцевих бюджетів цілком залежав від обсягу коштів, які виділялися їм вищими бюджетами у відповідності з порядком бюджетного регулювання.

Особливості формування та становлення фінансової політики України

Хід фінансових перетворень в Україні в основному повторюють союзні заходи. Однак масштаби несприятливих фінансово-кредитних проявів, що пов’язані насамперед з недостатнім урахуванням проблем переходу до ринкових відносин, завищеною оцінкою ролі товарно-грошових відносин в саморегулюванні економіки перехідного періоду, практичною утратою управління всіма фазами процесу відтворення, значно збільшили масштаби фінансової кризи.

Головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але і запобігти створенню соціальної напруги в суспільстві і максимально пом’якшити труднощі переходу від однієї системи відносин до іншої.

Напруга в суспільстві залежить від полярності матеріального становища окремих груп населення, і чим багаточисельнішою буде та частина, яка програє від соціальних змін, тим вище ступінь непередбачуваності результатів політичних та економічних перетворень.

В основі визначення меж перерозподілу фінансових ресурсів має бути необхідність формування оптимальної структури економіки, що забезпечує не лише обороноздатність держави, але і цивілізовані умови та гідний рівень оплати праці громадян.

Розробка фінансової політики на 1991-1995 р.р. Здійснювалась в умовах суворої необхідності невідкладних мір щодо фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

Основною метою став перехід до економічних методів регулювання грошового обігу через:

·підвищення ролі банківського кредиту в стимулюванні підприємств до ефективного використання позичкових коштів;

·більш гнучкий підхід до надання кредиту;

·формування банківських резервів;

·формування фінансового ринку (купівля та продаж цінних паперів);

·припинення необґрунтованого переливу грошей із безготівкового обігу в готівковий;

·поетапне переведення зовнішньоекономічних зв’язків на умови світових цін і розрахунків у ВКВ;

·реорганізація ощадного і страхового діла тощо.

Фінансова політика, таким чином, визначалась якісно новими підходами щодо функціонування господарства з урахуванням різноманітних форм власності, економічної самостійності підприємств, самоврядування та самофінансування регіонів; реформи цін; оплати праці; податкової та кредитної систем і була спрямована на формування фінансового механізму ринкової економіки.

Посилення ролі та значення децентралізованих фондів фінансових ресурсів, підвищення самостійності регіональної фінансової політики, розмежування функцій управління фінансами різних рівнів державної влади не призвели до одночасному посиленню ролі фінансового впливу на економіку країни.

Необхідність забезпечення централізованих фінансових ресурсів для впливу на вирішальні пропорції єдиного процесу відтворення, змушували уряд посилювати податковий прес, що не лише перетворює податкову політику в гальма структурних перетворень в економіці, але і призводить до занепаду виробництва.

Таким чином, боротьба з інфляцією, здолання занепаду виробництва, підвищення соціальної захищеності населення - першочергові задачі, що постають перед сучасною фінансовою політикою України.

Питання до теми.

1. Дати характеристику класичної фінансової політики.

2. Зробити порівняльний аналіз кейнсіанської та неокейнсіанської фінансової політики.

3. Розкрити сутність планово-директивної фінансової політики.

4. Фінансова політика України: особливості формування та становлення.

Тема 3.3. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49  Наверх ↑

Кращі книги