Розділи

Тема 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Питання теми

Характерні ознаки міста.

Міське середовище. Поняття про урбогеосоціосистему.

Урбанізація. Фактори урбанізації.

Історія і перспективі урбанізації.

Урбоекологія як наука.

Основні терміни: місто, характерні ознаки міста, міське середовище, урбогеосоціосистема, урбанізація, фактори урбанізації, урбоекологія.

Бурхливий розвиток міст у всьому світі і збільшення їх впливу на природу і людство зумовили в останнє тридцятиліття активний розвиток науки урбоекології - дисципліни прикладного характеру, яка забезпечує вирішення проблем локального і регіонального планування, а також екологізації людської діяльності.

Урбоекологія орієнтована не лише на вивчення питань і проблем, які пов’язані з покращанням умов життєдіяльності великих і малих міст, рішенням специфічних еколого-економічних національних питань, менеджментом регіональних міських агломерацій, а й на глобальне вивчення процесів урбанізації.

Характерні ознаки міста. Місто – це місце компактного поселення людей. У давнину міста були оточені кріпосною стіною, яка відмежовувала їх від прилеглого до них простору і була захистом від агресивних сусідів.

Сучасне місто – це великий населений пункт, жителі якого зайняті в галузях промисловості. Послуг, управління, науки, культури та ін.

Характерними ознаками міста є:

· переважання забудованої території над незабудованою, штучного покриття над природним;

· наявність, а часто і переважна більшість багатоповерхових будівель4

· розвинута система громадського транспорту;

· розвинута торгова мережа;

· високий рівень забруднення природного середовища;

· наявність специфічних “хвороб урбанізації”, швидке поширення інфекційних хвороб;

· наявність спеціально створених рекреаційних зон;

· велика щільність розташування закладів освіти та охорони здоров’я;

· культові споруди різних конфесій;

· різноманітність соціального вибору;

· наявність періодичних видань, які поширюються не лише в місті;

· наявність приміської зони.

В різних країнах історично сформувавсь неоднаковий підхід до визначення мінімальної чисельності жителів міста. Але, незважаючи на це, показник чисельності населення міст широко використовується як класифікаційна ознака.

За чисельністю населення в Україні виділяють такі категорії міст:

 Малі – до 50 000 чоловік;

 Середні – від 50 000 до 100 000;

 Великі – від 100 000 до 250 000;

 Дуже великі – від 250 000 до 1 000 000;

 Міста-гіганти або мегаполіси – більше 1 000 000 чоловік.

Критерії чисельності населення для виділення міст в різних країнах різні. В Данії – 250 чоловік; Ісландії – 300; США – 2 500; Україні, Молдові – 10 000; Росії – 12 000; є країни в яких кількісний критерій не використовується, статус міста визначається законодавством (Англія, Болгарія, Польща, Японія).

В 1949 році Європейська конференція по статистиці, яка відбувалась під егідою ООН в Празі, рекомендувала вважати містом компактне поселення з мінімальною чисельністю населення 2000 чоловік, якщо при чисельності 10000 чоловік відсоток зайнятих в сільському господарстві не перевищує 25 % від загальної чисельності. Компактне поселення чисельністю 10000 чоловік автоматично вважається містом. Незважаючи на це, не існує універсального критерію, який дозволив би віднести населений пункт до міста. Категорія міста присвоюється населеному пункту згідно діючому національному законодавству.

Міське середовище. Поняття про урбогеосоціосистему. Місто як феномен соціально-економічної активності людини, є разом з тим специфічним середовищем її існування. Воно включає всі зовнішні по відношенню до людини чи суспільства об’єкти, які забезпечують умови її існування і які певним чином впливають на неї. Термін “навколишнє середовище” (англ. Environment, нім. Umwelt означає зовнішній світ, довкілля) прийнято використовувати лише по відношенню до людини чи людського суспільства. Стосовно інших організмів використовується термін “зовнішнє середовище”, “середовище існування”.

Міське середовище – зовнішні по відношенню до людини чи суспільства об’єкти, які забезпечують умови їх існування і певним чином впливають на них.

Оточуюче середовище міста (міське середовище, урбанізоване середовище) – це частина географічної оболонки, яка обмежена територією, що зайнята містом, його приміською зоною та інженерними і транспортними спорудами. Міське середовище включає природні та штучні компоненти. А також людей і їх соціальні групи.

Природні компоненти – це об’єкти фізичного середовища існування і об’єкти біологічного середовища існування. Фізичне середовище (абіотичне) поділяється на повітряне, водне і геологічне середовище.

Штучні компоненти – це фізичні чи духовні об’єкти: предмети, засоби і результати людської діяльності. Штучні компоненти поділяють на об’єкти техногенної сфери ( житлові, промислові, ділові і культурні будівлі, споруди і системи комунікацій і життєзабезпечення, транспорт, енергоносії, продукти харчування, а також відходи виробництва і життєдіяльності) і об’єкти духовно-культурного середовища (книжки, витвори мистецтва, музики, драматургії). Всі об’єкти штучного середовища міста є результатом перетворення об’єктів природного середовища.

Люди – соціально-психологічне середовище.

Таким чином, міське середовище поділяється на фізичне (абіотичне), біотичне, штучне технічне, штучне духовно-культурне і соціально-психологічне середовище.

Урбогеосоціосистема (урбосистема). Місто займає певну частину земної поверхні, містить популяцію людей з високим показником щільності, виробничий комплекс, інфраструктуру і специфічне природне, штучне і соціально-культурне середовище існування і, таким чином, є урбогеосоціосистемою. Системоутворюючу і керівну функції в такій системі виконує соціальний блок.

Місто відкрита система. Воно використовує ресурси енергії у вигляді палива та їжі. Використовує інформаційні ресурси, вбирає нових мешканців. Результати функціонування міської системи – виробництво матеріальних і духовних благ, нової інформації, великої кількості відходів.

Місто формується на основі природних екосистем. Яка змінюється і функціонує під впливом техногенних і соціальних факторів. До техногенних факторів відносяться архітектурно-планова забудова міста, промисловість, транспорт. До соціальних – управління функціонуванням міського комплексу через органи влади і засоби масової інформації, демографічні процеси.

Таким чином, місто – це комплексна система до складу якої входять:

· урбоекосистема – змінена під впливом людини природна екосистема міста;

· соціальна підсистема – функціонально диференційована сукупність людей – соціосфера;

· промисловий комплекс або техносфера.

Урбанізація. Фактори урбанізації. Урбанізація (від лат. Urbanus – міський) – виникнення і постійне збільшення площі і чисельності міст. Підвищення ролі міст в соціально-економічному розвитку суспільства, формування міського населення, яке веде специфічний спосіб життя, а також “міських” популяцій рослин і тварин.

Показник урбанізації країни чи регіону – відсоток населення, яке проживає в містах. В даний час найбільш урбанізованими є Сінгапур і Гонконг (міста-держави), Великобританія (92% населення проживає в містах), Кувейт (915), Ізраїль (90%), Австралія (85%), Швеція (83%). Найменші показники урбанізованості 97-10%) в країнах Африки і Південної Азії.

В Україні нараховується 436 міст і 925 селищ міського типу. Показник урбанізації становить близько 67%, тобто кожні два жителі з трьох проживають в містах.

Фактори урбанізації:

1. Накопичення і розподіл природних і людських ресурсів, концентрація виробництва, обміну, управління на невеликій території з метою їх ефективнішого використання.

2. Необхідність найповнішого задоволення різноманітних суспільних та індивідуальних потреб людини – біологічних, психологічних. Етнічних, трудових, економічних, соціальних.

Урбанізація – це розвиток “видової програми” Людини розумної, а місто є одним із типів місця проживання людини, тобто частиною його просторової екологічної ніші. Процес урбанізації має глобальний характер і таким чином. Є фактором перетворення географічної оболонки Землі. В процесі урбанізації відбуваються суттєві зміни як самої людини, так і середовища її існування.

Населення міст веде специфічний міський спосіб життя, який відрізняється від сільського. “Сільське життя проходить в межах общини (community), а міський устрій характеризується життям в суспільстві (society)” Тенніс, 1887 р.

Історія і перспективі урбанізації. Перші міста з’явилися на нашій планеті більше 5 тис років тому. Це були невеликі поселення оточені кріпосною стіною. Населення складало декілька тисяч чоловік. Древні міста виникали, в основному, в долинах і поймах річок, таких як Ніл, Тибр, Євфрат, Інд, Хуанхе. Такі ділянки були найбільш придатні для землеробства і скотарства.

Кращі умови існування в містах активізували їх ріст. Почали виникати великі міста-держави: Рим (на початку н. Ери населення досягнуло 1 млн. Чоловік), Афіни, Спарта та інші. Ці міста дали фундаментальні основи державного устрою, юриспруденції, культури, мистецтва, військової майстерності.

Процес формування міст можна розділити на три стадії.

Перша стадія (до XVI -XVII століть). Жителі міст використовували місцеві джерела їжі та води, енергію вітряних та водних млинів, переважала ручна праця. Відходи були в основному продуктами життєдіяльності людини і домашніх тварин. Екологічні проблеми були пов’язані із забрудненням цими відходами джерел водопостачання і, як наслідок. Періодичними епідеміями інфекційних хвороб.

Друга стадія урбанізації співпала з розвитком сухопутного і водного транспорту, відкриттям можливостей використання теплової енергії для транспортних і виробничих цілей. У XVI -XIX ст. Збільшується кількість міст і їх населення. Вплив міст на природне середовище не перевищував його здатності самоочищуватись.

Третя стадія (з XIX століття) пов’язана з промисловою революцією. В 1900 році першою урбанізованою країною стала Великобританія. До середини XX ст. Практично всі індустріальні країни стали урбанізованими. Швидкі темпи урбанізації пов’язані із збільшенням енергетичних потреб, розвитком транспорту, покращенням системи комунальних послуг, високим рівнем комфорту життя та інтелектуального спілкування.

На межі XX і XXI століть населення Землі (за даними ООН) досягнуло 6 млрд. Чоловік, причому 3 млрд. Чоловік проживало в містах.

Урбоекологія як наука. Урбоекологія – наука, яка вивчає екологічні проблеми міст і формує оптимальні шляхи їх вирішення.

Об’єктами вивчення урбоекології є урбогеосоціосистеми, а також окремі біотичні та абіотичні компоненти міського середовища.

Предметом дослідження є стан і прогнозування шляхів розвитку урбогеосоціосистеми в цілому та її компонентів, а також вплив міста на прилеглі території та їх біогеосистеми.

Завдання урбоекології:

· вивчення масштабу та інтенсивності антропогенного і технічного впливу на урбогеосоціосистему;

· визначення допустимого рівня навантаження на урбогеосоціосистему;

· розробка заходів. Які забезпечують стабільне підтримання допустимого рівня впливу;

· прогнозування можливих віддалених наслідків впливу;

Розробка і коректування природоохоронних заходів.

Література: 1, 2, 6.

Таким чином, сьогодні місто стало основним осередком системи розселення населення, тобто переросло в міську агломерацію – урбанізовану структуру, яка об’єднана функціональними і просторовими зв’язками на основі природного середовища. Зростання кількості міст і міського населення зумовила ряд екологічних проблем. Основною проблемою сучасних міст є нестача природних ресурсів, які необхідні для відновлення трудового і культурного потенціалу особистості. Другою, не менш небезпечною, проблемою міст є забруднення міського середовища, яке зумовлене високою концентрацією підприємств промисловості та інтенсивністю транспортних потоків. Для вирішення цих проблем потрібні висококваліфіковані спеціалісти-урбоекологи, виховання і освіта яких здійснювалась з врахуванням нових підходів до урбоекологічних проблем сучасності.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15  Наверх ↑

Кращі книги