Розділи

9.3. Освіта в Україні в гетьманський період та період Руїни. Занепад освіти в Україні у ХVIII--ХІХ ст. Валуєвський циркуляр.

Освіта в Україні в гетьманський період (1647-1663 рр.)

Тяжке лихоліття негативно позначилося на освіті, і розвиток її загальмувався.

Проте Київська академія та братські школи продовжували робити своє діло. Міщани, козаки, а надто козацька старшина, звісна річ, посилали дітей до шкіл, але чимало міст і осель під час колотнечі було поруйновано і спалено, народ покинув їх і подався до спокійних міст; багато людей було вигублено в бойовищах, забрано татарами в ясир.

У зруйнованих містах зникали й братства, а з ними - школи, бібліотеки, архіви і твори науки.

У ті часи освіта поширювалася з України в Московію. З Києва викликали учених до Москви, а до Києва посилали молодих людей учитися. Київські учні принесли в Москву початки європейської «латинської» науки, що її перед тим у Москві боялися.

Ці ж учні почали зводити у Москві школи, театр, складали для театру твори і вірші. Те все: писалося церковно-слов'янською мовою з долученням українських і польських слів. Київські вчені допомагали у Москві виправляти церковні книги, бо вони знали грецьку та латинську мови.

 

 

. Освіта в Україні в період Руїни (16 33-1687 рр.)

Через Руїну освіта в Україні сильно підупала, залишившись головним чином у монастирях і колегіях. Але й тоді письменство збагатилося такими творами, як «Синопсис» Інокентія Гізеля (збірка літописних та інших переказів про старовину); Літопис Самійла Величка, канцеляриста Запорозького Війська; «Опис України» Г. Левасєра де Боплана, французького інженера, який служив у польському війську і впродовж 17 років жив в Україні. Лазар Баранович, єпископ чернігівський, заснував у Чернігові друкарню, він же написав багато книжок. Дмитрій Ростовський, син київського сотника Сави Туптала, написав Четьї-Мінеї, або Житія святих.

 Занепад освіти в Україні після об'єднання з Московським царством у ХУШ-ХІХ ст.

Якщо 1768 р. Одна школа припадала на 746 жителів України, то 1876р. - одна школа на 6750 жителів. А загальна кількість студентів у трьох університетах (Київ, Харків, Одеса) складала 1200 осіб.

На початку XX ст. 2/3 населення України вже не вміло читати і писати. Письменність у селах становила 4-10, у містах - до 50 %.

У 1863 р. Царський уряд видав Валуєвський циркуляр. Це було розпорядження міністра графа Петра Валуєва, щоб цензори не дозволяли друкувати ніяких українських книжок для народу, а надто тих, які служили б для науки. Почалася ліквідація недільних шкіл (для дорослих селян і робітників), а свідомих українців-просвітителів засилали в Сибір чи віддалені губернії Росії.

Після 1870 р. Культури о-освітня діяльність у Києві дещо пожвавилася, виходили друком нові поетичні та наукові твори. Організовувалися українські театральні трупи.

 Емський акт

На жаль, піднесення тривало недовго. У 1876 р. Емським актом було заборонено будь-яке українське слово.

Цей нелюдський «акт» суворо забороняв друкувати будь-що українською мовою, привозити з-за кордону українські книжки, часописи і т. Ін. Заборонялися також українські вистави, промови та співи на концертах. Священикам наказувалося виголошувати проповіді виключно російською мовою.

Дозволили друкувати хіба що народні пісні під нотами, та й ті московським правописом, а ще такі книжечки, що мали служити для розваги і сміху, але без жодної згадки про Україну, з повною забороною слів «Україна» та «український».

Навіть книжечки для дітей видавати не дозволялося.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64  Наверх ↑

Кращі книги