Розділи

2. Рельєф дна Світового океану, донні відклади

Форма земної кори в межах океану тісно пов’язана з історією походження материків і океанів. На основі даних історичної геології відомо, що колись існували великі материки: Північно-Атлантичний (який включав Північну Америку, Європу і простір, де розташована сучасна північна Атлантика) і Гондвана (яка охоплювала Південну Америку, південну частину Атлантичного океану, Індійський океан, півострів Індостан, Африку, Австралію). В процесі розвитку земної кори ці материки розкололись. Окремі їх частини опинились нижче рівня Світового океану, і приблизно 200 млн років тому на межі палеозойської і мезозойської ери відбулося занурення великих ділянок земної кори, внаслідок чого площа океанічних западин виявилась значно більшою площі материків. Збільшення на планеті площі океану і глибин западин відбувається й в наш час. Цей процес носить назву “океанізації”. На дні океанів і морів зустрічаються два типи земної кори: континентальний і океанічний.

Континентальний тип різниться від океанічного складнішою структурою і більшою товщиною шарів. При повній його будові від поверхні в глибину розташовуються: шар осадових порід, гранітний шар, а глибше базальтовий, який лежить на перидотитовому шарі (мантія). Товщина континентальної кори коливається від 25-45 км на рівнині до 50-80 км у гірських областях.

Океанічний тип земної кори, крім верхнього шару пухких порід, складений в основному з базальтової оболонки товщиною до 5 км, яка є безперервною гірською породою і під континентами, і під океаном. Гранітний шар в океанічному типі відсутній, а шар осадових порід має товщину від 300 до 1000 м.

Інтенсивне вивчення дна Світового океану розпочалося в ХХ столітті у зв’язку з винаходом ехолота. Дані про рельєф дна узагальнюються у вигляді батиметричних карт (карти ізобат). На цих картах виразно помітна смуга незначних глибин навколо материків, островів. Вона поступово полого опускається до глибини 200 м, являє собою підводне продовження материків і називається материковим шельфом. Найбільшої ширини шельф сягає у Північно-Льодовитому океані і біля берегів Західної Європи, найменшої – біля західних берегів Північної і Південної Америки. Деякі моря повністю розташовані на шельфі (Азовське, Жовте, Карське). За шельфом виділяють материковий схил – зона переходу від материків до ложа океану. Він розташовується на глибинах 200-2500 м, характеризується стрімкою зміною глибин з похилами дна 4-7о, місцями 13-15о.

За материковим схилом іде ложе, яке займає до 80 % простору дна. Дно океану має складну будову. Тут зустрічаються хребти, підводні плато, глибокі океанічні западини (більше 6000 м).

Поверхня дна океанів і морів вкрита пухкими відкладами, різними за своїм складом і походженням. Вони поділяються на континентальні і пелагічні.

Континентальні за своїм походженням пов’язані з сушею, є продуктами її руйнування і ще називаються теригенними. Ці відклади займають до 25 % площі дна Світового океану. Вони поділяються на відклади берегової зони, які складаються з уламків порід (пісків різної фракції), і континентальні мули різного забарвлення.

Пелагічні виникають на значній відстані від суші, в їх утворенні головна роль належить організмам, які живуть у водних товщах. Донні відклади, які зобов’язані своїм походженням організмам, називаються органогенними. Пелагічні відклади займають близько 75 % дна океану і складаються з мулу органогенного походження і червоної глини (відповідно 39 і 36 %). Джерелами утворення мулу органічного походження є залишки організмів, звідси і його назва. Так, найбільш поширений (біля 29 % площі дна), глобігериновий мул утворився з вапнякових раковин дрібних організмів – глобігерин. У холодних морях утворення мулу відбувається за рахунок залишків діатомових водоростей і називається діатомовим. Червона глина зустрічається на більших глибинах. До її складу входять дрібні часточки мінералів, домішки залишків організмів, вулканічний і атмосферний пил, а також частки космічного походження. Щорічно на Землю випадає 175-2400 т твердих частин космічного походження. В прибережних зонах колір мулу визначається складом наносів річок, які впадають в море чи океан (окисли заліза – червоного кольору). У вулканічних районах поширюються мули коричневого кольору, а біля коралових островів і рифів – білого.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54  Наверх ↑

Кращі книги