Розділи

5. Походження боліт

Болотом називається надлишково зволожена ділянка земної поверхні, для якої характерні процеси торфоутворення та специфічна вологолюбна рослинність. Перезволожені ділянки суші за наявності незначного шару торфу (менше 30 см ) відносять до заболочених земель.

Болота можуть виникати шляхом заростання озер (водойм) або заболочування суші (рис. 4.3).

Заростання озер – це нормальний процес їх розвитку. Безперервний процес виносу в озеро мінеральних і органічних частинок, змитих з його водозбору, а також сформованих в самому озері, зумовлює поступове зменшення глибин і сприяє розвитку рослинності. В процесі заростання озера рослинність розташовується від берегів до центра концентричними зонами. Поблизу урізу води розташовуються вологолюбні рослини (осока, жовтець), які затоплю­ються водою тільки під час високих вод. Далі розміщується смуга земноводних рослин (озерний хвощ, рогіз та ін.) За ними поселяються представники високих надводних рослин (очерет, водяний рис). На глибинах більше 2 м з’являється листя та квіти напівзанурених рослин (латаття, купавка, водяна гречка). Листя цих рослин вкриває майже всю водну поверхню і затримує проникнення світла вглиб води. Ще ближче до центра містяться занурені у воду рослини.

Відмирання рослин сприяє підвищенню дна і обмілінню озера, а це, в свою чергу, створює несприятливі умови для проростання рослин цієї зони. Внаслідок цього одна рослинна зона змінюється іншою доти, поки озерна рослинність не зміниться на болотну.

Отже, озеро заростає шляхом наступу периферійних зон рослинності на глибоководну частину і поступово перетворюється на болото.

 

Рис.4.3 – Заболочування суші

Процеси заболочування суші залежать від співвідношення елементів водного балансу, рельєфу місцевості, складу ґрунту і гідрогеологічної будови. За певних умов спостерігається сповільнений стік води і акумуляції її на земній поверхні і в ґрунтах. Це призводить до надмірної зволоженості і погіршення кисневого та мінерального живлення рослин. Недостача кисню порушує біохімічні процеси розкладу відмерлих частин. Напіврозкладені рештки рослин накопи­чуються, ущільнюються і поступово перетворюються на специфічну органічну породу – торф. Торф має високу вологоємність і малу водопровідність. Поява торфу перетворює поверхню суші на заболочену ділянку, а при подальшому збільшенні потужності торфового шару (більше 30 см) на болото.

Надлишок вологи є однією з основних умов утворення болота, яка може виникнути в різних фізико-географічних зонах.

У зоні надлишкового зволоження опади перевищують випаро­вування і частина вологи залишається в ґрунті, що призводить до надмірного зволоження його верхніх шарів. Перезволоження і заболо­чення ґрунтів спостерігається як в замкнених улоговинах, так і на більш високих ділянках, утворюючи болотні масиви. Таким шляхом утворилися болота Західно-Сибірської рівнини, Полісся. Значна частина боліт виникла на місцях раніше зайнятих лісами. На певній стадії вилуговування лісових ґрунтів зменшується кількість поживних речовин, яких не вистачає деревам. З’являється невибаглива мохова рослинність, яка поступово витісняє деревину. Порушується водно-повітряний режим у верхніх шарах ґрунту, і утворюються сприятливі умови для заболочування. Поява зелених мохів говорить про початок заболочування. Їх змінюють різні види сфагнового моху – типового представника болотних мохів. Виникає процес торфонакопичення. Дерева поступово відмирають, і на зміну їм приходить типова болотна рослинність.

Невеликі болотні масиви можуть утворитися на гірських схилах, або біля їх підніжжя в місцях виходу підземних вод.

В зоні багаторічної мерзлоти мерзлий грунт утворює водотривкий шар і тала вода накопичується та сприяє заболочуванню.

В зоні нестійкого зволоження боліт значно менше. Вони відносяться до ярів, балок, блюдець тощо. Надлишок вологи тут утворюється за рахунок надходження поверхневих вод або виходу на поверхню підземних вод.

В зоні недостатнього зволоження болота зустрічаються як виняток.

Заболочування пов’язане з торфонакопиченням, яке є результатом процесу щорічного приросту органічної маси в рослинному покриві і процесу розкладення відмерлих частин рослин. Інтенсивне накопичення торфу відбувається при перевищенні приросту над кількістю розкладеного рослинного матеріалу. Найбільш сприятливі умови накопичення торфу утворюються в зонах надлишко­вого зволоження помірного клімату, де товщина шару торфу може досягати 8-9 м. На північ і південь від цієї зони потужність торфу зменшується: на північ – внаслідок зниження приросту рослинної маси в умовах холодного клімату, на південь – внаслідок більш інтенсив­ного розпаду органічних решток рослин.

З морфологічного боку болота характеризуються формою своєї поверхні, розмірами масивів, похилами поверхні і потужністю торфового шару. Болота можуть мати плоску, ввігнуту або опуклу поверхню.

Рельєф поверхні болота змінюється в процесі розвитку. Характерними елементами мікрорельєфу поверхні болота є: пасма, купини і горби.

Пасма – це окремі витягнуті в довжину підвищені ділянки на болоті, які чергуються з пониженнями (мочарами).

Купини пов’язані з нерівномірною щільністю і усадкою рослинної дернини, яка зумовлена складом рослин болотного масиву.

Горби утворюються на болотах лісотундри в зв’язку з морозним вспучуванням. Вони можуть бути висотою більше метра.

Для болотних масивів характерна наявність внутрішньо­болотних водних об’єктів: струмків, річок, озер і трясовин. Поєднання цих водних об’єктів на болотах являє собою внутрішньоболотну гідрографічну сітку. З болотних озер часто беруть початок струмки і річки. Глибина русла болотних річок звичайно не перевищує 1,5-2 м, рідше 3-3,5 м.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54  Наверх ↑

Кращі книги