2. Система показників плану соціального розвитку та підвищення рівня життя населення.

За умов недосконалості ринкових механізмів головною формою державного регулювання є планові розробки системи показників, які характеризують матеріальні основи, стан і розвиток рівня життя населення.

Під рівнем життя розуміють ступінь задоволення потреб людей необхідними їм матеріальними та духовними благами. Рівень життя означає як живе населення, яке має житло, як проводить свій вільний час, соціальний стан та інше.

Для характеристики рівня життя у державних планах використовується система натуральних та вартісних показників. Зведений план підвищення рівня життя та соціального розвитку містять синтетичні показники, які в узагальненому вигляді відображають потреби населення як в матеріальних так і в духовних благах, а саме:

1. Номінальні та реальні доходи населення.

2. Суспільні фонди споживання.

3. Обсяг платних послуг.

4. Загальний обсяг споживання матеріальних благ та послуг.

5. Середньомісячна заробітна плата робітників та службовців.

6. Динаміка реальної заробітної плати.

7. Стан споживчого ринку.

8. Соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення.

Поряд з цими показниками до зведеного плану підвищення рівня життя включають показники, що характеризують окремі сторони добробуту населення. До них відносяться:

1. Споживання продуктів харчування і основних непродовольчих товарів в розрахунку на душу населення.

2. Забезпеченість сімей предметами довгострокового вжитку.

3. Забезпеченість населення житловою площею, школами, дитячими дошкільними закладами, лікарнями тощо.

Всього до плану соціального розвитку та підвищення рівня життя населення визначено близько 200 показників, рівень яких залежить від планування житлового будівництва, освіти, побутового обслуговування, комунального господарства та інше.

Важливе значення має розрахунок середнього сукупного доходу сім'ї та середнього сукупного доходу на особу. Останній показник є основою для визначення щомісячної допомоги на дітей до 16 років (учнів - до 18 років), грошових виплат матерям (батькам), що доглядають троє і більше дітей віком до 16 років тощо.

Індекси споживчих цін прожиткового мінімуму визначають стосовно фіксованого набору матеріальних благ та послуг, що введені до мінімального споживчого бюджету. Державний комітет статистики України ці індекси розраховує за власною методикою, а прогнозно-плановий період оцінює у зв'язку з інфляційними очікуваннями.

Показники рівнів споживання товарів і платних послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м'ясо, молоко, яйця, хлібопродукти, картопля, овочі) та платних послуг. Визначати середні рівні споживання продовольчих товарів на перспективу дають змогу балансові розрахунки валових ресурсів зерна, картоплі, овочів, м'яса, молока, яєць, які ведуть під час складання прогнозів розвитку агропромислового комплексу. Обсяг споживання платних послуг визначають відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на підставі планів споживчих бюджетів і балансу грошових доходів і видатків.

Основою системи державного регулювання добробуту і доходів населення є показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог та ін.

Мінімальний споживчий бюджет - це головний соціальний критерій, який визначає межу бідності і реальний рівень життя населення, можливість отримання послуг установ охорони здоров'я, житлово-комунальних тощо.

Для характеристики рівня життя можна використовувати ще один показник - бюджет мінімального достатку (соціальний мінімум), у який входить ширший і більш якісний асортимент товарів та послуг, що забезпечує родині потрібний достаток.

Структура прогнозованого нормативного МСБ така сама, як і звітного (табл.1). Розробляють лише його витратну частину, яка охоплює витрати на споживання продовольчих і непродовольчих товарів, послуг, внески і платежі.

Таблиця 1 Структура мінімального споживчого бюджету (грн. За рік на особу)