РОЗДІЛ 9. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА МОЛОДІЖНИХ ІНІЦІАТИВ

 1. Громадські, дитячі та молодіжні об'єднання як інститут соціалізації і соціального виховання підростаючого покоління

На початку ХХІ століття перед українським народом з новою силою постала проблема пошуку спільної консолідуючої ідеї, су­часної моделі соціально-економічного устрою та приватного життя, співзвучної необхідності подальшої демократизації суспільних від­носин, пошуку консенсусу у виробленні стратегії розбудови в Укра­їні економіки та громадянського суспільства.

На сьогоднішньому щаблі історичного поступу України ви­рішального значення набуває увага до молоді і, зокрема, до про­блем її соціалізації та соціального виховання. На рівні ЮНЕСКО, "Римського клубу", міжнародних культурологічних організацій розв'язання кардинальних проблем виховання й соціалізації моло­дого покоління пов'язується з ліквідацією суперечностей між уста­леними старими формами, методами і засобами виховання й за­вданнями формування сучасної особистості, що поєднує пошуки й активне впровадження у зазначені процеси нових, нестандартних форм, методів і засобів соціально-педагогічного впливу на юнаків і дівчат, формування у молодої людини здатності до самостійного, критичного мислення, швидкого засвоєння нових знань і адаптацію до швидкоплинних реалій сьогодення.

Аналізуючи проблеми соціалізації й виховання, не варто забу­вати, що вони є похідними від суспільних процесів, соціальних зру­шень. Фактор часу -"темпоральний феномен" - має бути головним у підходах до аналізу зазначених проблем, адже внаслідок соціально- економічних і культурологічних змін старяться певні світоглядні орі­єнтації на життєві пріоритети й виникає потреба в нових педагогічних підходах до описання сучасних чинників виховання й соціалізації.

З таких позицій, наприклад, стає зрозумілою непродуктивність абстрактної постановки про передумови, мету та методи вихован­ня молоді без урахування реального соціально-економічного та ідеологічного стану українського суспільства, його нагальних еко­номічних, соціально-політичних, національно-етнічних, морально- психологчних, екологічних та інших проблем, його внутрішньої стратифікації та тенденцій її еволюції.

Сучасна орієнтація українського суспільства на європейські і Північно-Американські моделі соціального устрою потребує деталь­ного ознайомлення з європейськими і Північно-Американськими підходами до вирішення проблем соціалізації і виховання молодого покоління, творчого запозичення найбільш ефективних форм, мето­дів і засобів соціально-педагогічного впливу на юнаків і дівчат.

Варто зазначити, що завдяки колективним зусиллям представ­ників Європейського Союзу в Європі створені всі умови для форму­вання громадян нового типу - творчих, мобільних, демократичних, підприємливих; людей, які поділяють загальнолюдські гуманістич­ні цінності світової цивілізації. Своє місце у цій системі посів і єв­ропейський молодіжний рух. Проте відсутність у науковому базисі педагогіки конкретно-соціологічних даних і соціологічних концеп­цій стосовно ролі і значення діяльності громадських дитячих і моло­діжних об'єднань у загальному процесі соціалізації і виховання мо­лодого покоління позбавляють теоретиків і практиків можливостей адекватного розуміння особливостей взаємозв'язку різноманітних аспектів і складових не тільки індивідуального розвитку молодої особи, але й системної цілісності впливу діяльності громадських ди­тячих і молодіжних об'єднань, яка значною мірою спрямовує і сти­мулює цей розвиток.

Цілісне розуміння ролі і сутності дитячого і молодіжного рухів в соціально-педагогічному контексті за таких умов деформується, оскільки відсутнім є глибокий аналіз їхньої діяльності, її соціалі- заційної і виховної спрямованості. Звідси існуюча й сьогодні про­блема дослідженості національних дитячого і молодіжного рухів як інституту соціалізації і соціального виховання особистості.

Зазначимо, що соціально-педагогічна зумовленість особли­востей соціалізації й соціального виховання членів громадських дитячий і молодіжних об'єднань, своєю чергою, залежить від регі­ональних, соціально-економічних, культурно-історичних, політико- ідеологічних особливостей української нації. Пізнання цих обста­вин і дає нам можливість зрозуміти сутність участі дитячого руху в процесі виховання, а молодіжного руху - в процесі підготовки мо­лоді до самостійного трудового життя та виконання громадянських обов'язків. Продиктовано це тим, що об'єктивність соціалізації має певну специфіку, Так, Н. М. Лавриченко зазначає, що особливу роль у процесі соціалізації відіграють ідеологія, релігійні та філософські доктрини. "Проте як ідеальні регулятиви соціально-педагогічної

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив діяльності, які відображають її глибинні спонуки та закономірнос­ті, ці ідеї існують і діють на всіх рівнях суспільної та індивідуальної свідомості і, насамперед, на рівні масової буденної свідомості".

Вихід українського дитячого і молодіжного рухів в кінці 90-х років ХХ століття на принципово новий рівень розвитку, початок їхнього оформлення в повноцінний інститут соціалізації й соціаль­ного виховання потребують наукового обґрунтування і відповідних дій як з боку вчених, так і державних інституцій.

Розв'язання цих завдань гальмується низкою суперечностей, зо­крема між:

глобалізацією процесу соціалізації молодого покоління, загаль­ноєвропейською тенденцією до уніфікації виховних орієнтирів і особливостями національних систем виховання та соціалізації, що протидіють культурологічній глобалізації;

зростанням ролі дитячого і молодіжного рухів в житті суспіль­ства та відсутністю науково-педагогічного осмислення зазначе­ного явища;

необхідністю врахування впливу діяльності громадських дитя­чих і молодіжних об'єднань на процеси формування особистості і відсутністю досліджень національних дитячого і молодіжного рухів як інституту соціалізації і соціального виховання молодо­го покоління;

оцінкою діяльності громадських дитячих і молодіжних об'єднань з боку вітчизняних науковців як ефективного чинника соціалі­зації і відсутністю відповідного наукового забезпечення зазна­ченої оцінки;

вимогами органів влади щодо посилення впливу суспільних ін­ститутів на процес формування світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних переконань молодого покоління та не розробленіс­тю механізму залучення сучасних дитячого і молодіжного рухів до цього процесу;

необхідністю залучення до організації діяльності громадських дитячих і молодіжних об'єднань соціальних педагогів, соціаль­них працівників і практичних психологів та їхньою реальною участю в ній;

еобхідністю залучення соціально активної частини громадян до волонтерської діяльності, боротьби з поширенням ВІЛ/СНІД, наркоманії серед молоді і реальною участю у ній членів моло­діжних організацій.

Розв'язання означених суперечностей потребує обґрунтування змісту діяльності громадських дитячих та молодіжних об'єднань, функцій і завдань національних дитячого і молодіжного рухів, їх­ньої ролі в процесі соціалізації й соціального виховання.

На початку ХХІ століття реальністю нашої дійсності стало іс­нування численного спектру різноманітних громадських дитячих і молодіжних об'єднань та їхня активна участь у процесі соціалізації й соціального виховання як підростаючого, так і молодого поколінь, що не може не викликати інтересу до цієї проблематики.

Водночас, реально оцінюючи формування соціально- педагогічних засад діяльності дитячих і молодіжних організацій, варто визнати, що вони все ще знаходяться в стадії становлення і са­мовизначення, перебувають під впливом різноманітних соціальних, педагогічних і психологічних факторів, серед яких головними є:

наростаючий процес глобалізації процесу соціалізації молоді;

криза традиційних ідейно-моральних і духовно-етичних ціннос­тей та формування нових;

незадовільне матеріальне становище значної частини підлітків та молодих людей, а також розчарування діями політичних пар­тій і державних інституцій призвели до того, що молодь все біль­ше турбують проблеми захисту її соціальних прав;

недостатня ефективність державної молодіжної політики та партнерської співпраці з суб'єктами молодіжного руху;

аморфний соціально-педагогічний стан громадських дитячих та молодіжних об'єднань, болючість переходу від періоду роман­тизму до соціально значущої і суспільно корисної діяльності. Аналіз цілого ряду наукових праць підтверджує висновок

А. Й. Капської про те, що успіх процесу соціалізації "залежить не лише від об'єктивних причин, але зумовлюється низкою суб'єктивних об­ставин, оскільки передбачається активна діяльність особистості з перетворення соціальних умов для власного розвитку, формування і відокремлення особистісних якостей відповідно до власних ідеалів і переконань" [9, С. 11]. Важливим є судження А. Й. Капської про те, що інститутами соціалізації молодого покоління є сім'я, неформаль­ні групи, навчальні групи, об'єднання, масова комунікація, спільно­ти, дитячі та молодіжні організації, в яких особистість долучається до системи норм і цінностей, і які виступають своєрідними транс­форматорами соціального досвіду".

С. Я. Харченко підкреслює, що "для нас все більш актуальною постає виявлення І. Я. Коном однієї із головних макросоціальних тенденцій, яка полягає у зміщенні значущості конкретних агентів соціалізації. Ця тенденція має пряме відношення до всього молодіж­ного руху. Перебудовні процеси надали дітям і молоді широкі мож­ливості самоутвердження не тільки в межах традиційних інститутів соціалізації, але й поза ними. Одним із таких масових проявів цих можливостей самореалізації і стали дитячі та молодіжні громадські об'єднання. Їхня роль визначається реальною можливістю реалізації потреби в самоутвердженні, самовизначенні, самостійності особис­тості" [10, С. 12].

М. П. Гур'янова, підкреслюючи особливу роль дитячого і мо­лодіжного рухів у здійсненні соціального виховання, зазначає, що "дитячі і молодіжні об'єднання - це різновид соціально-педагогічної діяльності дітей і молоді у відкритому мікросередовищі. Тому їх можна розглядати як один із методів і ефективну форму соціально­го виховання, як самодостатній соціальний інститут, який відіграє важливу роль в особистісному самовизначенні молодої людини" [1, с. 249-250].

Важливою проблемою є соціалізації дівчат і молодих жінок, адже значну частину членів сучасних громадських молодіжних об'єднань складає саме жіноча молодь. Зокрема, Г. М. Лактіонова вказує на те, що "великий потенціал для здійснення превентивного виховання, соціальної профілактики мають молодіжні організації. Саме тому підтримка їх діяльності, турбота про підготовку лідерів цих організацій з числа здібних до громадської діяльності дівчат, залучення юнок до соціальної творчості, участі у русі милосердя, волонтерської діяльності є також складовими соціальної профілак­тики" [7, С. 17].

Аналізуючи соціалізаційні процеси у Західній Європі, Н. М. Лав- риченко зазначає, що "в сучасній європейській спільноті набувають дедалі більшої ваги та значення як агента соціалізації виробничі структури та об'єднання підприємців, а також різноманітні громад­ські, професійні, молодіжні, етнічні групи та течії"[293, С. 152].

На нашу думку, особливо великий потенціал розвитку особис- тісних рис і моральних властивостей молодої людини закладений в діяльність сучасних громадських дитячих і молодіжних об'єднань. Як зазначає М. П. Гур'янова, "дитячі і молодіжні об'єднання - це, насамперед, соціальний рух та соціально-педагогічна діяльність, для яких характерними є елементи самоорганізації, самостійності, солідарності, взаємодопомоги ..." [1, С. 250]. Проте потенціал зазна­ченої діяльності для прискорення саморозвитку і самореалізації мо­лодої людини може бути реалізований лише у випадку, коли вона стає активним суб'єктом цієї діяльності. Для цього необхідно, щоб діяльність у молодіжних організаціях дозволяла молодій людині за­довольняти як мінімум дві потреби - у співробітництві і в досягнен­ні.

Сучасний дитячий і молодіжний рух ми розглядаємо як функ­ціонування інституту соціалізації і соціального виховання підрос­таючого покоління.

Зазначене трактування функціональної сутності національного молодіжного руху дає можливість розглядати його як фокус систе­ми соціально-педагогічного впливу на процес соціалізації і соціаль­ного виховання особистості.

Таким чином, основним завданням соціально-педагогічної діяль­ності сучасних громадських дитячих і молодіжних об'єднань є спри­яння процесу соціалізації і соціального виховання молоді.

Звідси випливає важливий теоретичний висновок, а саме: свідо­ма і цілеспрямована соціалізація молоді в межах спілки молоді (ди­тячої спілки) є результатом організованої соціально-педагогічної ді­яльності. Відповідно, педагогічним змістом соціально-педагогічної діяльності є цілеспрямоване засвоєння членами молодіжної (ди­тячої) організації соціального досвіду. Тому процес інтеріоризації суспільних уявлень, ідеалів, цінностей і норм, форм поведінки, спо­собу і стилю життя, життєвих мотивацій і потягів ми розглядаємо як опосередковане відображення соціально-педагогічної діяльності. Необхідно також зазначити, що процес інтеріоризації, на нашу дум­ку, відбувається також у результаті функціонування міжособистіс- них відносин, психологічних впливів, міжособистісних взаємодій і спілкування. Таким чином, діяльність спілки молоді (дитячої спіл­ки) постає у двох рівнях: як процес предметної і як процес духовно- психологічної діяльності, що і дає право розглядати соціально- педагогічну діяльність сучасних громадських дитячих і молодіжних об'єднань у контексті не лише педагогіки, а й соціальної психології.

Враховуючи зазначене, нашу увагу привертають не лише соціально-педагогічні, а й соціально-психологічні засади діяльнос­ті громадських дитячих і молодіжних об'єднань, їхнє комплексне

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив (симбіозне) науково-методологічне осмислення в загальному кон­тексті соціалізації і соціального виховання цієї категорії молоді.

Отже, основне завдання сучасних громадських дитячих і мо­лодіжних об'єднань полягає у формуванні образу і виявленні сут­ності процесу діяльності членів молодіжного (дитячого) об'єднання як колективу однодумців, як відповідно організованої соціально- педагогічної системи, підсистемам якої властиві відносна самостій­ність, специфічність та ефективність різних видів впливу на процес соціалізації і соціального виховання цієї категорії дітей і молоді.

Кожна підсистема має власне соціальне і виховне спрямування, яке знаходить своє відображення у загальній меті, формах, методах і засобах соціально-педагогічної діяльності.

На підставі наведеного вище можна дійти висновку, що в осно­ві уявлення про молодіжні і дитячі громадські об'єднання як інсти­туту соціалізації і соціального виховання є положення про те, що різноманітна діяльність соціально значущого і суспільно корисного спрямування членів сучасних громадських дитячих і молодіжних об'єднань і є соціально-педагогічною або виховною і соціалізую­чою діяльністю. Це дозволяє вважати, що соціальний досвід, який діти, підлітки і молоді люди набувають у процесі спільної (колектив­ної) діяльності, міжособистісних відносин, взаємодій і спілкування як члени дитячої або молодіжної організації, не тільки суб'єктивно засвоюється, а й активно опрацьовується, інтеріоризується, стає джерелом соціалізації і соціального виховання їхньої особистості.

Виходячи із зазначеного, ми вважаємо, що процес соціалізації і соціального виховання членів сучасних громадських дитячих і молодіжних об'єднань забезпечується завдяки узгодженості моти­вів, а також гармонійного поєднання і співвідносності соціально- педагогічних, соціально-психологічних і організаційно-педагогічних умов їхньої спільної (колективної) діяльності.

Метою соціально-педагогічної діяльності громадських дитячих і молодіжних об'єднань є сприяння процесу самовиховання, самовдос­коналення, саморозвитку, самореалізації, самовизначення юної інди­відуальності в контексті формування здатності одночасно функціо­нувати на трьох рівнях.

Перший - індивідуальний. Під час колективної діяльності член спілки молоді (дитячої спілки) набуває певних знань, сам формує власні стандарти поведінки, життєву мету, "Я-концепцію" особис­тості. У нього формується внутрішньоспілкова ідентичність (він

Соціальна педагогіка знає, у що вірити, чого хоче, що йому подобається, а що ні), впевне­ність у своїх силах, здатність до ініціативи, активних цілеспрямова­них дій.

Другий рівень - міжособовий - спроможність члена молодіжної (дитячої) організації адекватно взаємодіяти зі своїми товаришами, іншими людьми. Для цього він активно засвоює правила ролевої поведінки в організації, набуває навиків толерантного ставлення до своїх товаришів, вмінь адекватно реагувати на проблемні і супереч­ливі ситуації, навички спілкування, здатність до передавання і при­йняття інформації, продукування нових ідей і пропозицій.

На третьому рівні формуються здатності сприяти функціону­ванню громадського дитячого чи молодіжного об'єднання - соціаль­на адекватність. У процесі спільної діяльності у членів об'єднання формується готовність до виконання різноманітних доручень, висо­ке почуття єдності, готовність працювати заради визначеної мети, прагнення реалізувати свої особистісні цілі на основі узгодження їх із цілями і завданнями молодіжного (дитячого) об'єднання. У до­сягненні цього рівня велику роль відіграють розум і воля члена спіл­ки молоді (дитячої спілки).

Необхідно зазначити, що соціально-педагогічна діяльність су­часних громадських дитячих і молодіжних об'єднань характери­зується, насамперед, метою і завданнями дитячих і молодіжних об'єднань. Мета соціально-педагогічної діяльності спілки молоді (дитячої спілки), на нашу думку, не є суто суб'єктивним утворен­ням, довільно продукованим інтелектуальними зусиллями членів спілки. Вона загалом має об'єктивний характер і продукована комп­лексним поєднанням суспільних потреб і сподівань молодого поко­ління, його прагненням до відкриття для себе (і завдяки власним зу­силлям) нових соціальних перспектив самореалізації, саморозвитку і самоактуалізації. Ми вважаємо, що існує тенденція об'єктивації молодіжними (дитячими) організаціями спільної мети діяльності, зростання її цінності для членів молодіжної (дитячої) організації в процесі активної взаємодії з її досягнення. Отже, у процесі актив­ної діяльності спілки молоді (дитячої спілки), яка має яскраво ви­ражений соціально-педагогічний характер, відбувається своєрідне особистісне привласнення й одночасно підвищення значущості цієї мети для члена спілки.

У створенні типології і структурної моделі соціально- педагогічної діяльності сучасних громадських дитячих і молодіжних

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив об'єднань ми також виходили із систематики діяльності, запропоно­ваної М. С. Каганом, а саме: наявності трьох елементів діяльності: суб'єкта, об'єкта та активності суб'єкта [4]. Як суб'єкт соціально- педагогічної діяльності ми розглядаємо як членів громадських ди­тячих і молодіжних об'єднань, так і колектив об'єднання. Важливою основою для визначення методологічних основ функціонування на­ціональних дитячого і молодіжного рухів як інститутів соціалізації і соціального виховання є наукова позиція А. В. Петровського, який розглядає взаємодію між суб'єктами діяльності як акт опосередку­вання, "причому опосередковуючою ланкою для індивідума є вже не сам об'єкт діяльності, не її суть, а особистість іншої людини як співучасника діяльності" [8, С. 23].

Аналізуючи механізм соціально-педагогічної діяльності дитя­чого чи молодіжного об'єднання ми вважаємо, що, насамперед, не­обхідно, щоб кожен його член зміг в процесі знайти для себе спри­ятливу позицію, слушну як щодо суб'єктивної задоволеності, так і щодо мети спілки молоді (дитячої спілки). Це можливо, якщо у гро­мадському молодіжному (дитячому) об'єднанні функціонують різні види діяльності, що відрізняються різноманітністю змісту і форм організації кожної з них. Природньо, що розмаїття видів діяльності та її зміст об'єктивно обмежуються специфікою тієї чи іншої спілки молоді (дитячої спілки) та її фінансовими і матеріальними можли­востями.

Відомо, що ефективність будь-якої діяльності, в тому числі і соціально-педагогічної, міра задоволеності від участі в ній пов'язані з її характером - репродуктивним або творчим. Саме творчий ха­рактер діяльності найбільшою мірою сприяє саморозвиткові й само- реалізації молодої людини чи підлітка, розкриттю її (його) особис- тісного потенціалу, формуванню творчих здібностей і властивостей. Це висуває перед активом громадських дитячих чи молодіжних об'єднань завдання максимального насичення діяльності об'єднань різноманітними суспільно корисними справами, активним викорис­танням розробленої І. П. Івановим методики організації колектив­них творчих справ [2].

Отже, соціально-педагогічна діяльність спілок молоді (дитячих спілок) має, з одного боку, по можливості задовольняти і розвивати інтереси, потреби, здібності молодої людини, створювати умови для вирішення нею завдань, які постають перед спілкою, а також актуаль­них проблем; з іншого - бути соціально-орієнтуючою, тобто створю­вати умови для саморозвитку і самовиховання членів громадських дитячих чи молодіжних об'єднань, у т.ч. професійну орієнтацію, про­фесійну підготовку, участь в господарському та економічному житті країни, розробці інноваційних технологічних проектів, тобто поєд­нувати оволодіння різноманітним досвідом предметно-практичної і духовно-творчої діяльності. Це отримує своє підтвердження і в до­слідженні О. Г. Карпенко: "для підліткових об'єднань за інтересами притаманні такі виховні функції: залучення підлітків до суспільної культури; формування соціально-спрямованої особистості підлітка; розвиток творчої індивідуальності підлітка. Водночас, такі тимчасо­ві об'єднання виконують ще й специфічні функції: компенсації, ак­туалізації, інтеграції та інтенсифікації виховного впливу" [5, С. 68].

Реалії сьогодення вимагають від активу спілок молоді (дитя­чих спілок) постановки і вирішення нових соціально-педагогічних завдань, пошуку як більш ефективних форм залучення юнаків і ді­вчат до молодіжних формувань, так і вдосконалення внутрішньос­пілкової роботи з ними. На порядок денний поставлено питання необхідності вдосконалення діяльності як самих молодіжних (дитя­чих) організацій, так і форм їхньої взаємодії із соціальним середови­щем. Тому особливо актуальною видається проблема комплексного соціально-педагогічного і соціально-психологічного осмислення сутності діяльності громадських дитячих і молодіжних об'єднань, їхнього місця і ролі в системі соціалізації і соціального виховання. А, значить, актуалізується і проблема розробки методології нових під­ходів до організації наукових досліджень щодо вивчення ефектив­ності соціально-педагогічного впливу молодіжних організацій як на своїх членів, так і на неспілкову молодь. На нашу думку, зазначена проблема може бути вирішена лише на підставі всебічного вивчення й аналізу сутності соціальної і виховної діяльності дитячих і моло­діжних формувань, всього молодіжного руху як інституту соціаліза­ції і соціального виховання підростаючого і молодого поколінь.

Тому привертає увагу концепція дослідника В. Т. Кабуша, який вважає, що цілісна система виховання має розвиватися як ієрархія виховних систем. В її структурі має бути регіональна система, яка формується з урахуванням місцевих умов в районі, місті, області. Але центральне місце в ієрархії систем посідає соціально-педагогічна система [3, С. 133].

Виходячи із викладеного вище, ми вважаємо, що комплек­сний аналіз громадського молодіжного (дитячого) об'єднання як

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив соціально-педагогічної системи має принципове значення для по­дальшого розвитку досліджень діяльності організованих дитячих чи молодіжних структур і галузі педагогічної теорії. Власне, такий аналіз дасть можливість глибше вивчати, осмислювати й узагальню­вати сутність соціальної, виховної і самовиховної діяльності спілок молоді (дитячих спілок) та їхнього соціально-педагогічного потен­ціалу. Зазначений підхід до організації наукових досліджень може стати основою для синтезу і систематизації нагромадженого фактич­ного матеріалу про соціально-педагогічну діяльність організованих дитячих і молодіжних формувань. Відповідно, дослідження процесу соціалізації, виховання і самовиховання членів громадських дитя­чих і молодіжних об'єднань мають розвиватися як складова части­на педагогічної науки, струнка система органічно взаємозв'язаних знань, що перебувають в науково обґрунтованому співвідношенні.

Запропонована концепція розгляду національних дитячого і мо­лодіжного рухів як соціального інституту соціалізації і соціального виховання базується на загальній теорії побудови педагогічних сис­тем. Розробка зазначеної концепції та її апробація передбачає, зо­крема, класифікацію діяльності дитячих і молодіжних організацій за її соціально-педагогічною спрямованістю, за співвідношенням і наявністю діючих у них елементів системи національного вихован­ня, а також розробку відповідно спрямованих технологій соціально- педагогічної діяльності.

На сьогоднішній день проблема полягає не стільки у вивченні соціальної і виховної діяльності громадських дитячих і молодіжних об'єднань, скільки у дослідженні процесу формування молодіжної (дитячої) організації як соціально-педагогічної системи; у науко­вий розробці форм, методів і засобів виховного впливу молодіжної (дитячої) організації на своїх членів, а також шляхів і форм їхнього впровадження в практику соціальної і виховної роботи громадських дитячих і молодіжних об'єднань.

Доцільно особливо зазначити, що науково-педагогічне осмислен­ня сутності сучасних дитячого і молодіжного рухів має виявити осно­вні взаємозв'язки і взаємозалежності, без аналізу і врахування яких неможливо забезпечити ефективне функціонування молодіжної (ди­тячої) організації як організованої соціально-педагогічної системи.

Таким чином, дитячий і молодіжний рух по праву можна вважа­ти ефективно діючим соціальним інститутом соціалізації і соціаль­ного виховання підростаючого і молодого покоління.

Питання і завдання для самостійної роботи

Охарактеризуйте поняття «соціально-педагогічна діяльність громадського дитячого (молодіжного) об'єднання»?

Сучасні дитячі і молодіжні організації ще перебувають в стадії становлення і самовизначення, перебувають під впливом різно­манітних соціальних, педагогічних і психологічних факторів. Назвіть ці фактори.

У чому, на вашу думку, полягає основне завдання функціону­вання сучасних дитячих і молодіжних об'єднань?

Охарактеризуйте можливу співпрацю соціального педагога з дитячими і молодіжними громадськими об'єднаннями ?

Дайте визначення дитячому чи молодіжному громадському об'єднанню як соціально-педагогічній системі.

Література

Гурьянова М. П. Сельская школа и социальная педагогика: Ме­тод. пособ. - Мн.: Амалгфея, 2000.

Иванов И. П. Педагогика коллективных творческих дел. - К.: Освіта, 1992.

Кабуш В. Т. Воспитание школьников в условиях обновления об­щества. - Мн. : ИПКУ, 1994.

Каган М. С. Человеческая деятельность / Опыт системного ана­лиза. - М.: Политиздат, 1974.

Карпенко О. Г. Соціальне становлення особистості підлітка в тимчасових об'єднаннях за інтересами: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.05. - К., 1999.

Лавриненко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси: Монографія / Лавриченко Н. М. - К.: Віра ІНСАЙТ, 2000.

Лактионова Г. М. Теоретико-методологические основы социально- педагогической работы с женской молодежью в условиях крупно­го города: Автореф. дис. . д-ра пед. наук: 13.00.05. - К., 1999.

Петровский А. В. Личность. Деятельность. Коллектив. - М.: По­литиздат, 1982.

Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. проф. А. Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2003.

Харченко С. Я. Социально-педагогические основы подготовки учителя к работе с детскими общественными объединениями: Дисс. ... д-ра пед. наук: 13.00.01. - М., 1993.

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив

 2. Виховні можливості громадських об'єднань у формуванні соціальної активності підлітків

Проблема пошуків інтегративних форм виховної роботи з під­ростаючим поколінням сьогодні є архіактуальньною. Це поясню­ється тим, що у підлітковому віці помітно скорочується кількість дітей, котрі задовольняються спілкуванням лише у колі сім'ї, і при цьому збільшується кількість тих, що прагнуть до спілкуван­ня в інших сферах їх життя: на вулиці, клубах за інтересами, в секціях.

Безперечно, збільшення часу, який підлітки проводять поза школою і поза родиною приводить їх до створення певних рефе­рентних груп, товариств. При цьому їх роль для підлітків є більш значущою, ніж учителів чи батьків. Ця особливість якраз і спонукає підлітків до об'єднань, які іноді є керованими педагогами, а іноді є неформальними і переважно різновіковими [1]. Це дозволяє ствер­джувати, що створення неформальних об'єднань, які іноді мають негативістські тенденції, засвідчує недосконалість і неефективність виховної роботи з підлітками.

Неформальні групи - „це не обов'язково об'єднання одноліт­ків, в них можуть бути люди, які хоч і відрізняються за віком, але об'єднані системою відносин, вони володіють спільними цінностями і відокремлені від інших певним принципом відмежованості" [2].

Дослідники Г. Троцко [4], А. Мудрик [2], Ю. Поліщук [3] ви­значили, що близько 83-88% школярів є учасниками груп, які з'являються спонтанно, але часто існують досить тривалий час. Під­літкові ненацькі об'єднання, на думку дослідників, характеризують­ся достатньо високим рівнем організованості, ефективною саморе­гуляцією, віковою і групповою субкультурою.

Що приваблює підлітків у цих групах?

Вивчення їх діяльності засвідчує, що привабливість полягає, пе­редусім, у можливостях самоврядування і самоствердження підліт­ків у процесі спільної творчої життєдіяльності. Хоча, слід зазначити, що спрямованість цієї життєдіяльності проявляється в досить широ­кому діапазоні. В Україні функціонують групи як з яскраво вираже­ною соціально-значущою спрямованістю чи соціально-прийнятною орієнтацією, так і групи, які не мають певних видів занять, вони пе­ребувають у режимі вільного спілкування.

Відомий дослідник цієї проблеми І. Кон [1] зазначає, що за соціально-психологічним статусом ці групи можна поділити за приналежністю, в яких підліток реально перебуває (шкільний ко­лектив, різні секції, клуби, гуртки), референтні групи, до яких він не належить, але на які він орієнтується і на думку яких зважає та співвідносить свою поведінку і самооцінку. Причому ці групи за кількістю поділяються на великі (шкільні організації, вболівальни­ки спортклубу) і малі, в яких взаємовідносини є особистими, - „очі в очі". За тривалістю і стабільністю свого існування групи можуть бути постійними, тимчасовими і ситуативними; за просторовим розміщенням вони можуть бути: дворовими, квартальними, можуть функціонувати в межах певної установи (школа, клуб, підприєм­ство, бар), або розпорошеними (це підлітки, які живуть далеко один від одного, об'єднані спільним хобі, станом здоров'я, видами спор­ту тощо). За типом лідерства вони можуть бути демократичними або авторитарними. За ціннісною спрямованістю - просоціальними (соціально позитивна спрямованість) або асоціальними (соціально- нейтральними) та антисоціальними.

Звичайно, об'єднання, групи ровесників відіграють у житті під­літків досить істотну роль. Часто вони входять у формалізовані і не­формальні групи, спілкування в яких має суттєву різницю.

Причому, як зазначає А. Мудрик [2], основні механізми соці­ального виховання у формалізованих об'єднаннях - це інструмен­тальний міжособистісний, а у неформальних - стилізований і між- особистісний. Саме у неформальних взаємовідносинах підлітків простежується часто емоційна насиченість міжособистісних контак­тів, оскільки прагнення проявити себе як особистість, індивідуалізу­ватися в референтній групі потребує від них пошуків нових каналів трансляції своєї особистості, що, на їх думку, забезпечує можливості для самовираження і самоутвердження.

Практика дозволила виявити один парадокс: майже всі громад­ські рухи виростають із стихійних, набуваючи певних організацій­них форм. При цьому, як стверджує відомий дослідник цієї про­блеми Ю. Й. Поліщук, мотивом (предметом потреби), що сприяє появі соціально-педагогічної установки щодо необхідності створен­ня і функціонування об'єднання, є палке бажання (життєва необ­хідність) в об'єднанні за інтересами, у самодіяльній і незалежній від державних інституцій, школи (вищого навчального закладу), бать­ків діяльності та спілкуванні [3, С. 96].

Зважаючи на те, що основним новоутворенням у свідомості під­літків (І. Булах) є поява відчуття дорослості, яке проявляється у ба­жанні бути і вважатися дорослими. Сьогодні, коли простежується зменшення ролі школи у процесі виховання, а на сім'ю в її кризовому стані сподівання невелике, то саме підліткові громадські об'єднання можуть стати джерелом потреби саморозвитку і середовищем його реалізації.

Цілком закономірно, що у зв'язку з цим зростають соціально- педагогічні функції різних дитячих і молодіжних об'єднань, які є специфічними, індивідуалізованими соціально-виховними систе­мами. Сучасна ситуація в громадських рухах надає підлітку право пошуку і вибору прийнятного і привабливого для нього за метою і масштабами діяльності об'єднання.

Цілком очевидним є те, що підлітки у всі часи прагнуть, шука­ють і створюють писані і неписані закони і правила, за якими вони хочуть жити, спілкуватись, самовиражатись, самореалізовуватись. Адже реформування політичної системи нашої держави докорінно змінило характер і структуру дитячого руху, який завжди був одним із факторів розвитку особистості.

Сьогодні науковці і практики повинні заново осмислити фе­номен дитячого руху, визначити місце в межах підліткового віку, виявити можливості у вирішенні як соціальних, так і виховних за­вдань стосовно підліткового покоління. Вкрай необхідна розробка принципів і технологій роботи в дитячому русі, адекватних його су­часному стану і перспективним можливостям.

Останні роки кінці ХХ початку ХХІ ст. можна відзначити синх­ронними процесами диференціації і консолідації, появою одних формувань і припинення діяльності інших, долання труднощів рос­ту і прояву, багатогранністю реформованих, відроджених і „новона­роджених" організаційних структур, різними соціальними орієнти­рами.

Такими показниками і пояснюється той факт, що сучасні під­літкові об'єднання набули визнання не лише як явище педагогічне, яке є самостійним фактором розвитку особистості, але й як явище соціальне, що відображає всі інноваційні процеси, які відбуваються в житті нашого суспільства. Так, скажімо, якщо в суспільній свідо­мості українців сьогодні акцентується увага на цінностях окремої особистості, самооцінці людини, значущості її прав і свобод, то для підліткових об'єднань це означає поворот від пріоритету необхід-

Соціальна педагогіка ності суспільству і державі до необхідності, передусім, самим дітям і підліткам. Підлітки, незалежно від змін у суспільстві, об'єднуються, прагнучи задовольнити потребу у спільній діяльності, спілкуванні, самоствердженні.

Без сумніву, нині існує в Україні чимало соціальних громад­ських утворень, які відіграють важливу роль у розвитку підлітків, але вони не в змозі вичерпати всю багатогранність життя нашого по­коління і його потреб.

Проте за наявності найбільш досконалих педагогічних техноло­гій підліток у цих об'єднаннях є об'єктом навчання, турботи і впли­ву. Тут його діяльність регламентується цілями, окресленими ззов­ні, програмами, складеними для нього і визначеними для виконання без його активної участі.

За межами організованої діяльності існує інша сфера життєді­яльності підлітків. Вони включаються в неї під впливом потреби жити в реальному житті і своїми діями творити власне життя, усві­домлювати свою цінність у суспільстві, а своїми вчинками доводити своє право бути повноцінним громадянином. Можна з впевненістю сказати, що саме особистісна орієнтованість, відмежованість від державних органів, динамічність і певна незалежність є стимулом для підлітків при входженні в те чи інше об'єднання.

У зв'язку з цим можна назвати об'єднання, які з'являються на основі психологічних особливостей конкретної соціально- демографічної групи, діяльність яких пов'язана з бажанням підліт­ків пізнати світ і утвердитися в ньому; об'єднання, орієнтовані на різні конкретні інтереси підлітків (релігійного, політичного, еконо­мічного спрямування).

Привертає увагу той факт, що останнім часом активізувалась потреба підлітків у захисті від несправедливих дій дорослих, учи­телів, батьків, від жорстокості ровесників. Поява таких об'єднань як „Дитячий парламент", „Ти не один", „Волонтери", „Рука підтримки", „Справедливість" та ін. викликають інтерес у підлітків.

Активне залучення підлітка до громадських об'єднань дозволяє йому достатньою мірою задовольняти чимало соціальних потреб, ре­алізувати інтереси. Такі об'єднання виконують компенсаторну роль, сприяють підвищенню рівня самооцінки, підтримують комфортний соціальний статус, є соціально-педагогічною умовою захисту під­літків, заповнюють життя подіями. У громадських об'єднаннях є більше гарантій для реалізації прав і прояву власних поглядів і по-

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив зицій. Водночас, такі об'єднання мають унікальні можливості для політичної соціалізації і формування у підлітків навичок життя в демократичному суспільстві.

Розглядаючи громадські об'єднання як своєрідну соціально- педагогічну систему, В. Головенько [5], М. Перепелиця [6] наго­лошують на важливості об'єктивно визначених цілей цієї системи, принципів (самореалізації, самодіяльності, самоуправління, соціаль­ної реальності, активна дія підлітків).

Водночас, підліткове об'єднання можна розглядати як гуманіс­тичну виховну систему, що створюється під певну категорію дітей, підлітків, і яка відповідальним чином проектує засоби, форми ор­ганізації виховної діяльності, забезпечуючи їхній саморозвиток. За таких умов можна за рівнем саморозвитку особистості визначити ефективність цієї системи: особистість виступає своєрідним крите­рієм якості виховної системи, мірилом її зрілості.

Говорячи про соціальну значущість громадських об'єднань, можна сказати, що ядром будь-якого громадського об'єднання чи організації є діяльність, спрямована на реальну допомогу товари­шам; турботу про них. Якщо об'єднання і його члени турбуються про те, щоб їхні справи і підготовка останніх давали змогу кожному розкрити свої здібності, проявити соціальну активність, розкріпачу­вали внутрішні сили, то воно сприяє моральному розвитку особис­тості в широкому розумінні слова.

На сучасному етапі розвитку дитячих об'єднань особливою по­пулярністю користуються ті, в основі діяльності яких є особистіс- но орієнтований підхід. Підлітки вступають в об'єднання, виходя­чи з власних інтересів, маючи на меті проявити свою активність, а докласти ці зусилля підліток може лише в гуманно-орієнтваних об'єднаннях. При цьому для підлітків добровільне об'єднання мож­ливе лише тоді, коли вони бачать в ньому перспективу цікавого життя, можливість задоволення своїх інтересів. Але дуже важливо, щоб об'єднання посилювало соціальну значущість їхньої діяльності, робило їх дорослішими. Це, своєю чергою, сприяє прояву бачення підлітків виконувати соціальні функції в суспільстві.

Сьогоднішньому юному поколінню доведеться жити у світі, який відрізняється від того, в якому жили їхні батьки. Орієнтації їх все помітніше розходяться з традиційними, які притаманні значною мірою старшому поколінню. Тому нові умови вплинули також на процеси формування у підлітків соціального досвіду.

А це спонукає соціальних педагогів відмовитися від низки форм і методів виховної роботи в нових умовах, хоча соціальна активність під­літків, їх ініціативність і самостійність використовуються ще не цілком.

Без сумніву, в роботі соціального педагога постійно наявне праг­нення наповнити інтереси підлітків соціально-значущим змістом, який базується на досвіді попередніх поколінь, допомогти їм пере­осмислити, оцінити і використати цей досвід, перетворюючи навко­лишнє життя на краще, що сприяє соціалізації особистості.

Розглядаючи соціально-виховну функцію підліткового об'єднання як провідну, істотну, було б неправильно розглядати особистість лише як пасивного об'єкта, на який здійснюється вплив ззовні, котрий мусить бути обов'язковою складовою продукції ко­лективного впливу. Справа в тому, що кожна особистість з усім її багатством і багатогранністю її соціальних і характерологічних властивостей і якостей є активним суб'єктом власного розвитку, який здійснюється в умовах колективної діяльності. Підлітковий колектив і особистість поєднують спільність інтересів і цілей з кон­кретних питань їхнього життя. І, як стверджує Б. Вульфов, соціаль­на активність колективу по вихованню особистості, поєднуючись з активністю особистості щодо самовиховання, є основою цілісного і єдиного виховного процесу [8]. Включення особистості в діяльність колективу не знімає, а, навпаки, передбачає творчу активність осо­бистості підлітка, його ініціативність, здатність самостійно обирати лінію поведінки, здійснювати самоконтроль за виконуваними спра­вами.

Соціально-виховна робота з підлітковим колективом передба­чає цілеспрямовану організацію спільної діяльності підлітків, зба­гачення і розвиток складної системи відносин. Створення умов для самовираження, самоутвердження, самореалізації підлітків у соці­альному просторі об'єднання можна розглядати і реалізовувати як можливість підвищення статусу підлітка в цьому об'єднанні. Аналі­зуючи практику функціонування підліткових об'єднань, слід зазна­чити, що процес гармонізації особистісних і громадських цілей тісно пов'язаний з усвідомленням кожним підлітком своєї ролі в цьому об'єднанні і формуванням його потреби „бути потрібним іншим", „бути необхідним" цьому об'єднанню.

Таким чином, сутність потенціалу підліткової громадської ор­ганізації проявляється як системне утворення, яке інтегрує якісно нові, авангардні соціальні цінності, ініціативи, експерименти юного

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив покоління, молодіжну субкультуру, орієнтовану, з одного боку, на задоволенні індивідуальних творчих потреб, устремлінь особистос­ті, яка прагне до самовизначення, суспільного визнання, а з іншого, на істотне перетворення навколишньої дійсності, удосконалення, модернізацію усталених, стереотипних суспільних відносин, що приховують, на думку підліткового максималізму, чимало неспра­ведливості, корисливості, брехні і лицемірства, зла та інших проявів людства, проти яких однозначно потрібно боротись.

З точки зору соціальної педагогіки, сутність дитячої організа­ції, об'єднання може бути представлена як інтегрована сукупність спеціально створених умов соціального середовища, що забезпечує стійкі соціально-педагогічні взаємовідносини підлітків і дорослих як рівноправних партнерів з різним соціальним статусом, спрямо­ваних на оптимізацію їх соціального взаємо-розвитку і вдоскона­лення життєвого простору. Тому педагогічна сутність підліткових об'єднань може бути визначена не просто як певний соціальний, а саме як соціально-виховний потенціал.

Все це, на думку В. Андрєєва, „не зникає безслідно, особливо, що стосується саморозвитку громадянських якостей особистості, серед яких, насамперед, можна виокремити громадянську позицію як якість особистості, що характеризує громадянську причетність до всього того, в чому юний громадянин бере безпосередню або опо­середковану участь" [10, С. 216].

Справді, високорозвинене почуття громадянського обов'язку, відповідальності за свої права і вчинки, активне засвоєння соці­альних ролей і відносин, ініціатива і творчість при виконанні со- ціозначущих доручень і конкретних справ створюють атмосферу дотичності підлітків до всього, що є предметом їх захоплення й ін­тересів. При цьому не можна протиставити внутрішню і зовнішню активність, оскільки активність є проявом як внутрішньої, так і зо­внішньої активності. Адже, беручи участь у соціально значущій ді­яльності, кожна людина, в тому числі і підліток керується певними мотивами, розмірковує над тим, що він робить.

Така єдність зовнішнього і внутрішнього відображення у показ­никах, які дозволяють судити про сформованість соціальної позиції кожного підлітка у колективній діяльності конкретного об'єднання. Ці показники, зокрема, містять:

- позитивне ставлення підлітка до справи та ініціатив колективу, готовність реалізувати;

наявність досвіду участі в них, пов'язане з виконанням конкрет­них обов'язків та соціальних ролей;

наявність певного рівня умінь, оптимального для певного віку;

усвідомлення відповідальності за свою роботу перед колекти­вом;

комфортний стан підлітка в діловому і міжособистісному спіл­куванні, адекватна оцінка свого становища.

Усі зазначені показники взаємодіють, вони перебувають у взаємозв'язку між собою і можуть бути позитивними, що засвідчує ефективність організаційної і соціально-педагогічної роботи з під­літками в громадських об'єднаннях і підтверджується в результаті соціально значущої діяльності.

Отже, вплив діяльності і формування соціально активного під­літка може здійснюватись у результаті організації соціально спря­мованої діяльності підлітка у взаємодії з соціальним педагогом. Причому мотиви діяльності підлітка мають реалізовуватись добро­вільно, а його соціальне виховання відбувається завдяки особистіс- ній зацікавленості, ініціативності і бажання самореалізовуватись і самоутверджуватись як соціальна особистість, ідентифікована з ро­весниками.

Можна вести мову на майбутнє про необхідність пошуків но­вих, більш широких підходів до постановки і вирішення пробле­ми з позиції психолого-педагогіного бачення і з позиції організації соціально-педагогічного змісту виховання підлітків. Це в загалом дасть більш повне уявлення про підліткові об'єднання як фактор виховного впливу на особистість, її соціальне становлення.

Питання і завдання для самостійної роботи

Розкрити суть і особливості підліткових об'єднань як соціально- педагогічного чинника впливу на особистість.

Охарактеризувати спільне і відмінне у характеристиці формаль­них і неформальних об'єднань.

Окреслити сутність особистісного орієнтованого підходу в орга­нізації діяльності підліткових об'єднань.

Обґрунтувати роль особистості у соціально-виховному процесі в підлітковому об'єднанні.

Скласти таблицю типології підліткових об'єднань за різними показниками.

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив Література

Кон И. С. Ребенок и общество. - М.: Наука, 1988.

Мудрик А. В. Введение в социальную педагогику: Учеб. пособ. для студ. - М.: Академия, 1997.

Поліщук Ю. Й. Соціально-педагогічна діяльність сучасних гро­мадських молодіжних об'єднань в Україні. - Т.: ТНПУ, 2005.

Троцко Г. В., Труба віна І. М., Хлєбнікова Т. М. Українські дитячі та молодіжні громадські організації. - Х.: ХДПУ, 1999.

Головатенко В. А. Український молодіжний рух у ХХ ст. - К.: А.Л.Д., 1997.

Перепелиця М. П. Державна молодіжна політика в Україні. - К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2001.

 3. Роль соціального педагога в організації молодіжного дозвілля

В Україні усталеним є поняття «культурно-дозвіллєва сфера», що вказує на використання людиною свого вільного часу для розви­тку своїх творчих здібностей, культури, вмінь та навичок. Натомість в зарубіжних країнах «культурно-дозвіллєва сфера» набула інших назв: «індустрія дозвілля», «дозвіллєво-рекреаційна сфера» (США, Велика Британія), «сфера вільного часу» (Німеччина), «анімація» (Італія, Туреччина, Франція). Такі назви утвердилися не випадково - вони історично зумовлені і залежать від соціальної, культурної, економічної політики конкретної країни.

Загалом, у європейському суспільстві, починаючи з другої по­ловини 20-го століття, сформувалися концепції, що розглядають до­звілля як складову часового простору, як вид людської життєдіяль­ності, як психологічний стан людини, як ознаку цілісного способу життя.

Дозвілля як складова часового простору (кількісна концепція до­звілля) передбачає розподіл бюджету часу людини на робочий та неробочий. Відповідно до цієї концепції, дозвілля ототожнюється з позаробочим часом, вивчається як вільний час людини і набуває характерних ознак вільного часу людини загалом; розглядається як істотна складова вільного часу, що звільняє людину від усіх побуто­вих, робочих та сімейних обов'язків, має рекреаційне та розважаль­не наповнення. Відповідно до кількісної концепції, дозвіллєвий час використовується людиною за її власним бажанням.

Соціальна педагогіка Дозвілля як окремий вид життєдіяльності людини - це діяль­ність: творча, конструктивна або ж безцільна та асоціальна. Дозвіл- лєва діяльність відрізняється від інших видів життєдіяльності лю­дини тим, що здійснюється відповідно до потреб індивіда, з метою отримання задоволення. З точки зору прибічників діяльнісної кон­цепції, роль дозвілля полягає у відновленні психічних та фізичних сил людини, підвищенні її освітнього та духовного рівня, здійсненні лише тих занять у вільний час, що відповідають потребам та бажан­ням людини і приносять їй задоволення у процесі самої діяльності.

Дозвілля як психоічний стан людини розглядається крізь емо­ційне сприйняття людиною дозвіллєвих занять. Згідно з цією кон­цепцією, дозвіллєвими вважаються лише ті види діяльності, що сприймаються людиною позитивно. Дозвілля є істотною складовою емоційної сфери життя, а тому залежить від якості цього життя, рів­ня його задоволення, дозвіллєвих можливостей та пропозицій, їх доступності.

Інтеграційною вважається концепція цілісного способу життя. Її сутність полягає в тому, що всі сфери людського життя мають до- звіллєвий потенціал, тобто, можливості для творчості, саморозвит­ку та самовдосконалення мають різні види людської життєдіяльнос­ті (сім'я, навчання, робота, релігія тощо).

Дозвілля характеризується специфічними ознаками, пріоритет­ними серед яких є:

свобода вибору дозвіллєвої діяльності, свобода від обов'язків;

добровільна участь у дозвіллєвій діяльності;

бажання отримати радість та задоволення;

самодостатність та самоцінність;

компенсаційність дозвілля.

Головною ознакою дозвілля вважається свобода від обов'язків та добровільність участі. Фундаментальними ознаками дозвілля вважаються також: отримання задоволення, розваги та відпочинок, урізноманітнення життя.

Вперше відпочинок, розваги та розвиток особистості як пріо­ритетні функції дозвілля були визначені французьким вченим ^К. Дюмазедьє на IV Міжнародному соціологічному конгресі в Мілані 1959 року. Людина обирає конкретний вид дозвіллєвої діяльності з різних причин: прагне набути нового досвіду, поспілкуватися з друзями, відпочити від роботи, поглибити свої знання, принести ко­ристь суспільству, зміцнити здоров'я, розвинути вміння та здібнос-

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив ті. Та в будь-якому випадку вона бажає отримати задоволення від обраного виду дозвілля.

Аналіз змісту дозвілля як соціально-культурного явища в кон­тексті людської життєдіяльності дозволяє розглядати його за осно­вними параметрами:

Сімейний параметр охоплює широке коло людських потреб, зо­крема, виховання дітей, облаштування сімейного життя, участь в різноманітних формах «колективного побуту» (як святково- обрядового, так і утилітарного). Такі аспекти дозвіллєвої ді­яльності, як сімейно-побутові установки чи інтереси вказують на зростаючу потребу родини як мікросоціуму піднести власні культурні стандарти до певного рівня.

Освітній параметр характеризує дозвіллєву діяльність як об'єктивно необхідну й усвідомлену потребу багатьох людей здобути знання та набути вмінь для успішної виробничої діяль­ності, для підвищення виробничої культури (суб'єктивний ас­пект) та культури виробництва (об'єктивний аспект). Це спри­чинено, передусім, глобальною інтенсифікацією виробництва та жорсткою конкуренцією на ринку праці.

Політичні інтереси людини проявляються в її бажанні долучи­тися до політичного життя, до певної політичної діяльності, що відображається в намаганні брати участь у політичних заходах, заняттях, акціях, публічно висловлювати свою громадянську позицію, активно формувати громадську думку, бути причет­ним до вирішення партійних чи загальнонаціональних проблем, не стояти осторонь життя країни, етносу, нації.

Моральний параметр дозвілля відтворює відповідну установку на задоволення морально-етичних потреб особистості у процесі до- звіллєвих заходів. Необхідно зазначити специфіку цього параметру, який не має такої чіткої визначеності як політичний чи сімейний.

Естетичні параметри виражають потребу особистості в естетич­них переживаннях, в естетичній практиці. Головною особливіс­тю естетичних концепцій дозвілля є його змістове наповнення. Дозвілля розглядається як сфера розвитку особистісної та соці­альної культури, формування громадянської позиції, розкриття духовного потенціалу людини, відродження та збереження на­ціональних традицій, культурної спадщини народу.

Науково-технічні параметри дозвіллєвої діяльності є наслідком науково-технічної революції і пов'язані, здебільшого, з гострими

Соціальна педагогіка потребами людей у природничонауковій інформації, у знаннях з технологій, технічної організації виробництва. Дозвіллєва прак­тика останніх десятиліть свідчить про значне зростання потреб у знаннях з екології, в гармонізації відносин людини і природи.

Спортивні параметри подібні до попередніх (науково-технічних та естетичних) і свідчать про глибоке усвідомлення людиною своєї незахищеності у жорстокому світі. Дозвілля вивчається як засіб оздоровлення, зміцнення здоров'я, адаптації людини до змінюваних соціальних та природних умов, зменшення психо­логічної напруги особистості.

Соціальні параметри дозвілля проявляються у потребі людини пристосовуватись не тільки до природного світу, а власне, й до суспільства. Саме дозвілля багатьма практиками та керівниками визначається як основний фактор «соціального зв'язку» між різноманітними соціальними інститутами: сім'єю, роботою, на­вчальними закладами, мистецькими установами.

Економічні параметри дозвілля передбачають поєднання інтер­есів дозвіллєвої та економічної сфер. Дозвілля у дослідженнях кінця XX ст. розглядається як один з основних елементів довго­строкової економічної стратегії. З'явилися нові форми коопера­ції між дозвіллєвою сферою та економікою. Це простежується у відкритті в дозвіллєвих закладах прибуткових творчих май­стерень, у наданні комерційних послуг, виконанні дозвіллєвих заходів на замовлення, у створенні великої кількості робочих місць шляхом відкриття дозвіллєвих центрів з їх розгалуженою інфраструктурою.

Головними соціальними функціями дозвілля є рекреаційна, ко­мунікативна, соціальна, творча, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна та виховна.

Рекреаційна функція спрямована на зняття виробничої перевтоми, психологічної перенапруги, відтворення фізичних, інтелектуальних, емоційних сил людини; на зміцнення здоров'я шляхом здійснення дозвіллєвим об'єднанням ігрових, оздоровчих, розважальних, спор­тивних, туристично-екскурсійних програм, проведення вечорів від­починку, видовищних заходів, театралізованих вистав, масових свят. Рекреаційна функція є однією з провідних для сучасних дозвіллєвих закладів, її мета - сприяти відпочинку, неформальному спілкуванню.

Комунікативна функція дозволяє розширити можливості для спілкування, подолання самотності, знаходження нових друзів.

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив Вона яскраво виявляється в таких формах дозвілля, як диспути, дискусії, вечори відпочинку, конференції, конкурсні та розважальні програми, просвітницькі акції тощо.

Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна особистість мала власну гідність, розуміла зміст свого існування, сприяє інте­грації людини в суспільство, задовольняє можливість самоіденти- фікації, дозволяє відчути свою приналежність до певної спільноти. Вона поєднує, на нашу думку, функції адаптації, соціалізації, пси­хологічної профілактики і пов'язана з соціально-культурними, ре­креаційними, дозвіллєвими проектами для інвалідів, осіб похилого віку, представників етноменшин, «важких» підлітків.

Творча функція спрямована на створення умов для прояву й розви­тку творчого потенціалу особистості за межами професійно-трудової та сімейно-побутової діяльності шляхом участі особистості у виставках, творчих вечорах, в різноманітних гуртках, хобі-групах, у роботі майсте­рень, літературних, музичних, народознавчих віталень, художніх салонів.

У своїй пізнавальній функції дозвілля постає складовим компо­нентом неперервної освіти, підкреслюючи важливість самовдоскона­лення й самоосвіти, духовного збагачення особистості. Пізнавальна функція дозволяє задовольнити потреби в додатковій інформації, в поширенні та набутті нових знань.

Ціннісно-орієнтаційна функція полягає у формуванні системи цін­нісних уявлень та орієнтацій особистості, мотивів, ідеалів, переконань, життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда до навколишнього середовища, до інших людей, до самого себе. Сприймаючи певні події, факти, предмети, наукові концепції, поведінку інших людей, навколиш­ній світ, людина завжди оцінює та формує певне ставлення до них. Функції дозвілля визначають його рівні:

пасивний відпочинок як найпростіший рівень дозвілля, що не має перспективних цілей, дозволяє, звільнитися від виробничої пе­ревтоми, побути у спокої, психологічно розслабитися; пасивне дозвілля є складовою життя людини;

розважальне дозвілля поєднує прогулянки, спортивні та ви­довищні шоу, відвідування театрів, ігри, рекреаційні заходи і сприяє емоційній та фізичній розрядці; розважальне дозвілля вимагає від людини певної підготовки, вольових зусиль, засто­сування фізичних та психічних сил;

пізнавальне дозвілля передбачає активну участь людини у до- звіллєвій діяльності, спілкування в хобі-групах, з однодумцями,

формує світогляд людини, розвиває її духовний світ, соціальні зв'язки та творчі уподобання;

творче дозвілля характеризується духовною насиченістю, соці­альною активністю, сприяє культурному збагаченню, створен­ню нових духовних цінностей.

Закономірності дозвілля полягають в тому, що:

дозвіллєва діяльність здійснюється у вільний для людини час, на­дає свободу вибору дозвіллєвих занять та участі в них, зміст до- звіллєвої діяльності нерегламентований і не запрограмований;

багатоманітність видів дозвіллєвої діяльності, синтетичність та великий діапазон, дозволяють інтегрувати різні види дозвіллєвої діяльності, створюють підвищені (порівнянно з іншими складо­вими соціально-культурної діяльності) можливості для вияву й розвитку творчого потенціалу людини, залучення до кращих до­сягнень світової культури;

міжособистісне культурне спілкування на дозвіллі посилює привабливість дозвіллєвої діяльності для людини і відкриває можливості для розвитку культури особистості;

самодіяльна й ініціативна основа дозвіллєвої діяльності перед­бачає активну участь особистості в дозвіллєвих заходах; якщо зміст дозвіллєвої діяльності неадекватний інтересам та потребам особистості, можливості дозвілля лишаються нереалізованими і не впливають на творче розкриття особистості;

дозвілля створює умови для духовного розвитку особистості, обміну, засвоєння та створення нових духовних цінностей;

дозвілля є засобом соціалізації особистості; завдяки участі у дозвіллєвій діяльності особистість засвоює досвід суспільства, його цінності, накопичує соціальні знання та норми поведінки. Принципи дозвілля становлять теоретичні, соціальні, культурні,

політичні, організаційні засади, на яких ґрунтується дозвіллєва діяль­ність. Вчені визначають такі загальні принципи дозвіллєвої діяльності: системність, добровільність, диференціація, доступність та якісність дозвіллєвих послуг, відповідність дозвіллєвих послуг місцевим умовам.

У сучасному суспільстві не знаходить реального підтвердження думка про те, що формування особистості є справою лише педагогіч­них закладів. Актуальним сьогодні є розвиток дозвіллєвих центрів, що охоплюють різні вікові категорії населення, різні суспільні струк­тури (сім'ю, вулицю, любительські об'єднання, підліткові групи).

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив Зміст виховання особистості у дозвіллєвій сфері залежить від орієнтації людини у вільний час. На характер проведення людиною свого часу впливає багато чинників, найголовнішими серед них є соціальне становище, національні традиції, психічні та фізіологічні зміни, ціннісні орієнтації, притаманні конкретному віковому стану.

Виховання гармонійної особистості передбачає цілісний підхід до дитини, що полягає у створенні спільними зусиллями викладачів, бать­ків, вихователів гуманного педагогічного середовища для кожної дитини. Натомість, життя сучасної людини з самого дитинства характеризується гострими суперечностями та вкрай суперечливими цінностями, що про­понуються дитині школою, сім'єю, вулицею, засобами масової інформа­ції. І саме дозвіллєва діяльність як педагогічний процес здатна усунути бар'єри між школою, сім'єю та внутрішнім життям дитини.

Актуальність дозвіллєвої діяльності особливо підвищується під час шкільних канікул. Канікули у сфері дозвілля повинні бути наси­ченими заходами різнопланового характеру для повноцінного відпо­чинку школярів. Форми роботи у цей період можуть бути найрізно­манітнішими. В період осінніх, зимових і весняних канікул можуть бути запропоновані такі види дозвіллєвих заходів: творчі тижні (літе­ратурні, музичні, театральні, кінотижні); конкурсно-ігрові програми; рекреативний відпочинок (туристичні походи); екскурсійна робота (відвідування музеїв, пам'яток історії та архітектури тощо); влашту­вання концертів, виставок, фестивалів самодіяльних колективів.

Під час літніх канікул головна увага організатора звертається на сезонні особливості відпочинку: екскурсійні подорожі та туризм, організацію дитячих ігрових майданчиків і підліткових клубів за ін­тересами і т.п.

Питання і завдання для самостійної роботи

Підібрати можливі форми дозвілля молоді відповідно до кон­цепцій, що сформувалися у другій половині 20-го століття.

Охарактеризуйте алгоритм діяльності соціального педагога, орієнтуючись на фундаментальну ознаку дозвілля: урізноманіт­нення життя.

Створити авторську картотеку ігор для дітей з особливими по­требами за обраною вами тематикою.

Розробити систему оформлення ігротеки (стенди, інформаційні матеріали, допоміжні засоби, ігрові майданчики та ін.), орієнту­ючись на відповідну групу клієнтів.

Література

Воловик А., Воловик В. Педагогіка дозвілля: Підручник. - Х.: ХДАК, 1999.

Киселева Т.Г., Красильников Ю.Д. Основи социально-культурной деятельности. - М., 1995.

Молодь і дозвілля: Теорія і практика роботи з підлітками та мо­лоддю за місцем проживання. - Вип. 2. - К., 1996.

Петрова І. В. Дозвілля в зарубіжних країнах: Підручник. - К.: Кондор, 2005.

 4. Теоретичні засади формування здорового способу життя

Питання здоров'я та здорового способу життя, розвитку та ста­новлення особистості дитини і підлітка розглядаються багатьма до­слідниками: виховна робота в школі засобами фізичної культури (А. Д. Дубогай, Г. І. Власюк, А. Л. Турчак); психологічні, мораль­ні особливості виховання особистості (І. Д. Бех, Н. Ю. Максимо­ва, С. К. Масгутова, І. В. Нікітіна, Р. Ф. Пасічняк, І. М. Романи- шин; формування ціннісних орієнтацій підлітків (С. В. Лапаєнко, С. О. Свириденко, О. Ф. Турянська); становлення соціальної актив­ності підлітків (К. М. Власова, О. И. Карпухін, О. А. Кузьменко), загально-філософський підхід (Л. П. Сущенко).

Науковці визначають, три етапи діяльності світової спільноти в напрямку відвернення загрози здоров'ю людства:

Перший етап 1977-1986 рр. визначив ідеологію досягнення здоров'я для всіх, основні принципи і шляхи цієї діяльності. Осно­вні документи - Концепція ВООЗ «Здоров'я для всіх» (1977 р.), Алма-Атинська Декларація „Концепція досягнення здоров'я для всіх" (1978 р.), звіт Лалонда (1974 р.).

Другий етап 1986-1997рр. ствердив ФЗСЖ як засіб досягнення здоров'я для всіх і загальновизнаної в світі системи дій зі своєю теорією, методикою і практикою. Основні документи - Отавська Хартія (1986 р.), Аделаїдські рекомендації (1988 р.), Сундсвальська заява (1991 р.).

Третій етап історії ФЗСЖ починається з 1997року. Основні до­кументи - Джакартська декларація за формування здорового спосо­бу життя в XXI сторіччі (1997 р.), Всесвітня декларація з охорони здоров'я, "Здоров'я-21: Основи політики досягнення здоров'я для всіх в Європейському регіоні ВООЗ" (1998 р.).

Таким чином, Європейське регіональне бюро ВООЗ спрямовує свою діяльність на сприяння тому, щоб політика кожної європей­ської країни з питань охорони здоров'я якомога тісніше була узго­джена з політикою "Здоров'я-21".

Особливу увагу привертає відоме визначення поняття здоров'я в Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ, 1946 р.): «Здоров'я - це стан повного фізичного, душевного і соціального бла­гополуччя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів», що визначає чотири складові здоров'я: фізичне, психічне, духовне, со­ціальне. Ці складові тісно взаємопов'язані, вони в сукупності визна­чають стан здоров'я людини.

Показниками фізичного здоров'я є індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, досконале (за нормою) фізіологічне функ­ціонування організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, гене­тичної спадщини, рівень фізичного розвитку органів і систем орга­нізму.

Показники психічного здоров'я - індивідуальні особливості пси­хічних процесів і властивостей людини, наприклад, збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з ці­лей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, уяви, почуттів тощо. Психічне здоров'я пов'язане з особливостями мислення, ха­рактеру, здібностей людини.

Показниками духовного здоров'я є духовний світ особистості, сприйняття духовної культури людства, освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життє­ва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і сві­тогляду - все це обумовлює стан духовного здоров'я індивіда.

Соціальнездоров'я пов'язане з економічними чинниками, стосун­ками індивіда зі структурними одиницями соціуму (сім'єю, органі­заціями), з якими створюються соціальні зв'язки: праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров'я, безпека існування тощо. В загальному вигляді соціальне здоров'я детерміноване характером і рівнем розвитку, які притаманні головним сферам суспільного життя в певному середовищі - економічній, політичній, соціальній, духовній. Ці складові тісно взаємопов'язані, вони в сукупності ви­значають стан здоров'я людини. В реальному житті майже завжди спостерігається інтегрований вплив цих складових.

Соціальна педагогіка Сучасні теорія і практика формування здорового способу життя, прийняті в країнах-лідерах, що ініціюють піднесення проблематики здоров'я на загально планетарний рівень, розрізняють шість рівнів здоров'я світової спільноти, структурованих за кількісною ознакою - від окремого індивіда до людства загалом.

 

рівень

рівень

рівень

рівень

рівень

Індивід

Група індивідів

Організація

Громада

Країна

Світ

рівень

 

Рис. 9.1. Структуровані рівні здоров'я світової спільноти

Перший рівень - індивідуальний, тобто здоров'я окремої людини. Другий рівень визначається як рівень здоров'я певної групи людей - її сім'я, родичі, друзі, знайомі, з якими вона повсякденно спілкуєть­ся. Третій рівень - рівень організації. Зважаючи на те, що переваж­на більшість людей взаємодіє з різними організаціями суспільства (сфери виробництва, послуг, науки, культури, релігії, правові і соці­альні інституції тощо) і тим самим впливає на здоров'я працівників (як і в зворотному напрямку організація впливає на здоров'я окре­мої людини), цей рівень структурований окремо. Четвертий рівень здоров'я - здоров'я громади, тобто той найближчий соціум, де люди­на перебуває тривалий час свого життя. Наступний, п'ятий рівень - рівень певної країни, як влада ставиться до громадського здоров'я своєї країни, чи відповідає чинне законодавство світовим поглядам з питань здоров'я. І останній, шостий - рівень всього світу, на якому позначаються проблеми всього людства у планетарному масштабі.

Таке структурування рівнів здоров'я дозволяє мати уявлення світової спільноти щодо зв'язку індивідуального і громадського здоров'я, яке визначає взаємозалежність усіх рівнів. Така залеж-

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив ність і взаємообумовленість рівнів здоров'я визначає позицію, яка проголошується країнами світової цивілізації:

кожна людина особисто відповідальна за здоров'я всього люд­ства;

усе людство відповідальне за здоров'я кожної людини. Узагальнюючи міркування провідних вчених щодо визначення

поняття «здоровий спосіб життя», "здоров'я", можна сказати, що здоровий спосіб життя - це все в людській діяльності, що має відно­шення до збереження і зміцнення здоров'я, все, що сприяє виконан­ню людиною своїх людських функцій завдяки організації діяльності щодо оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.

Складові здорового способу життя мають елементи, які стосу­ються всіх аспектів здоров'я - фізичного, психічного, соціального і духовного. Найважливіші з цих елементів - це:

усвідомлення цінності здоров'я (домінуючий у світогляді люди­ни духовний пріоритет і відповідна психічна установка);

відсутність шкідливих звичок, (тютюнової, алкогольної, нарко­тичної залежності, безладних, небезпечних статевих стосунків);

доступ до раціонального харчування (в тому числі якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок);

умови побуту (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності);

умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й у психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку);

рухова активність (використання засобів фізичної культури і спорту, різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, віднов­лення після фізичних і психічних навантажень).

Взагалі світовою спільнотою «формування здорового способу життя» визначається як процес запровадження зусиль для спри­яння поліпшенню здоров'я і благополуччя взагалі, зокрема ефектив­них програм, послуг, політики, які можуть підтримати та поліпшити існуючі рівні здоров'я, дати людям змогу посилити контроль над власним здоров'ям і покращити його.

Для поліпшення здоров'я, індивідуального чи суспільного, необ­хідна також наявність певних передумов. Основними з таких пере­думов є Всесвітня організація охорони здоров'я визначає такі:

Наявність миру, яка розуміється не лише як відсутність війни з іншою державою або групою держав, але й як відсутність мир­них стосунків у сім'ї, конфліктів з найближчим оточенням, на роботі, конфлікти всередині спільноти або між ними, які теж не сприяють здоров'ю.

Наявність даху над головою. Це визначення не звужується до по­няття домівки. Оскільки це і певний рівень побутового комфор­ту, і майнові правові відносини, інші науково-технічні і соціаль­ні чинники, що створюють відчуття впевненості в майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів природ­ного або суспільного походження.

Прояв соціальної справедливості, рівності, неупередженості. Наявність цих передумов здоров'я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права, унеможливлює об­меження законних прав та інтересів людини з боку будь-яких сильних або владних структур.

Освіта. Поняття освіти в цьому контексті слід розуміти не тільки як освіту валеологічну (про здоровий спосіб життя), а й як освіту загальну, оскільки без знання комплексу основних природно-наукових, філософських, гуманітарних положень світової спадщини вивчення суто валеологічної дисципліни не може дати системного уявлення про проблему здоров'я взагалі.

Оптимальне харчування, яке є передумовою здоров'я, і поєднує доступність споживання якісної питної води, необхідної кількос­ті вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, про­дуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціаль­них продуктів і харчових добавок, що сприятиме поліпшенню стану здоров'я і протидіятиме природному процесу старіння.

Поняття прибутку в переліку передумов здоров'я передбачає наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування людини або суспільства, але й для створення послуг і товарів, необхідних для здорового спосо­бу життя.

Стабільність екосистеми також є передумовою здоров'я. Ма­ється на увазі не стабілізація шкідливих екоумов, а навпаки, ді­йовий вплив на всі ланки цієї системи з метою запобігання не­гативним змінам, що можуть погіршити умови існування.

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціатив - Достатність сталих ресурсів поєднує і фінансові ресурси кра­їни, спільноти і окремої людини, незадіяні ресурси засобів ви­робництва, матеріалів та інструментів, врешті-решт, інтелекту­альні ресурси, потенціал громадських і приватних ініціатив [9]. Метою формування здорового способу життя є сприяння досяг­ненню, в широкому розумінні, благополуччю і здоров'ю для всіх, на всіх рівнях, у всіх сферах, з усіма передумовами.

Основним механізмом формування здорового способу життя є створення умов для окремих осіб, груп людей, громад спроможності і можливості позитивно впливати на проблеми здоров'я.

Розрізняються п'ять напрямків формування здорового способу життя, які тісно взаємопов'язані:

формування сприятливої для здоров'я державної політики;

створення сприятливого природного і соціального середовища;

підвищення активності громад;

розвиток індивідуальних людських навичок;

переорієнтація служб охорони здоров'я.

Кожен із заходів реалізується за притаманними для нього пев­ними принциповими положеннями і за наявності певних умов.

Створення сприятливого середовища для життєдіяльності лю­дини. Нерозривний зв'язок людини і середовища її існування, взаємозв'язок двох складових середовища (суспільної і при­родної), взаємозв'язок чотирьох складових здоров'я людини (фізичної, психічної, соціальної, духовної) - все це обумовлює необхідність будувати заходи щодо формування здорового спо­собу життя на основі соціо-екологічного підходу до здоров'я.

Підвищення активності громад. Головною «рушійною силою», потенціалом, середовищем розробки і впровадження формуван­ня здорового способу життя є громада (місцева територіальна, етнічна, релігійна, культурна тощо).

Розвиток індивідуальних навичок переважно спрямований на інформаційну і освітню діяльність, що має на меті збільшува­ти спроможність людей робити правильний вибір, посилювати контроль за здоров'ям, вчитись спрямовувати зусилля на власне здоров'я, на здорове середовище.

Переорієнтація служб охорони здоров'я має здійснювати розши­рення сфери відповідальності спеціалізованої системи охорони здоров'я саме у напрямку формування здорового способу життя, виходячи за межі лікування.

Проведений аналіз теоретичних засад формування здорового способу життя та основних напрямків роботи соціальних педагогів дозволив розробити загальну модель діяльності соціального педа­гога щодо формування здорового способу життя дітей та молоді (Рис. 9.2).

Основними об'єктами соціально-педагогічної роботи спеціаліс­та щодо формування здорового способу життя підлітків є навчальні заклади різних типів (загальноосвітні школи, вищі навчальні закла­ди) та позанавчальні заклади (соціальні служби для молоді, клуби за місцем проживання, громадські об'єднання тощо). Соціально- педагогічний вплив відбувається як під час групової роботи, так і у ході індивідуальної роботи.

Щоб ця модель спрацювала, спеціалісти повинні володіти пев­ною професійною компетентністю, під якою розуміється сформова­на у процесі навчання та самоосвіти система науково-практичних знань і вмінь, які впливають на якість вирішення професійних за­вдань, і розвинуті особистісно-професійні якості, що проявляються у діловому та партнерському спілкуванні з людьми при вирішенні їхніх життєвих проблем. Для виконання соціально-педагогічної роботи щодо формування здорового способу життя відповідно до основних функцій соціальний педагог повинен володіти певними знаннями та вміннями, а саме:

у межах комунікативної функції - особливості спілкування з різними соціальними групами підлітків та молоді, представни­ками державних структур та громадських організацій, поперед­ження конфліктних ситуацій, здійснення позитивного впливу на дітей та молодь, залучення їх до роботи соціальних проектів;

у межах організаторської функції - теоретичні та практичні за­сади діяльності соціального педагога щодо організації роботи з формування здорового способу життя у різних соціальних інсти­тутах, а також з розробки, планування, оцінки соціальних про­грам, визначення пріоритетних напрямків діяльності у процесі формування здорового способу життя, розподілення обов'язків між учасниками соціальних проектів, координування їх діяль­ності;

у межах прогностичної функції - особливості прогнозування результатів впровадження соціальних проектів, спрямованих на формування здорового способу життя дітей та молоді, побу­дова адекватних прогнозів відповідно до конкретної соціально- педагогічної ситуації, враховування специфіки різних соціаль­них груп молоді;

у межах соціально-педагогічної функції - специфіка соціально- педагогічної діяльності з формування здорового способу жит­тя дітей та молоді, здійснення соціально-педагогічної роботи щодо формування усвідомлення необхідності здорового спосо­бу життя, набуття соціальних навичок щодо здоров'я у підліт­ків та молоді;

у межах профілактичної функції - основи здорового способу життя, наслідки впливу шкідливих звичок та асоціальної по­ведінки на здоров'я та життєдіяльність особистості, способи та форм соціально-профілактичної роботи, організація індивіду­альних, групових, масових форм діяльності з формування здо­рового способу життя, пропаганда здорового способу життя, створення соціальних умов для соціально-позитивної діяльнос­ті дітей та молоді через їх участь у соціальних проектах;

у межах діагностичної функції - особливості діагностування об'єктів соціально-педагогічної діяльності з формування здо­рового способу життя, добирання оптимального діагностичного інструментарію, аналіз, узагальнення та використання результа­тів діагностики;

у межах соціально-медичної функції - основні соціально- медичні чинники здоров'я та здорового способу життя, осо­бливості надання соціально-медичної допомоги різним групам клієнтів, проведення консультативної соціально-терапевтичної допомоги із залученням різних фахівців, доцільно застосовува­ти різні форми психолого-педагогічної допомоги;

у межах правозахисної функції - основні права дітей та молоді щодо здоров'я, закріпленні в законодавчих документах України та інших країн, обов'язки школи, сім'ї та позанавчальних закла­дів стосовно розвитку особистості, інформування дітей та моло­ді про їхні права щодо здоров'я.

Соціальні педагоги через соціальну складову здоров'я мають можливість впливати на моральне, психічне та фізичне здоров'я особистості, а формування у підростаючого покоління свідомості соціальної цінності здоров'я як особистого, так і суспільного сприя­тиме позитивному становленню та розвитку особистості загалом.

Політика сприяння здоровому спо­собу життя

міністерства і відомства

місцеві органи влади

о Я м'

я

№ к Й

засоби масової інформації

о я м'

я

№ к Й

СОЦІАЛЬНИМ ПЕДАГОГ

Переорієнтація охорони здоров'я

Центри здоров'я

консультативні центри

поліклініки

інші структури