Розділи

Тема 22. Правопис вигуків.

Вигук – це особлива частина мови, яка виражає почуття, емоції, волевиявлення, але не називає їх.

Вигуки не мають називної функції, тобто не називають нічого, не відмінюються, не змінюються, не мають граматичних ознак, не виражають смислових відтінків, не мають словотворчих елементів, не є членами речення.

Тобто вигуки не мають ознак ні самостійних, ні службових частин мови.

Слова, що об’єднані в частину мови вигуки, поділяються на два розряди: вигуки і звуконаслідування.

За походженням вигуки поділяють на первинні (О! А! Ой! Ох! Ех!) та похідні (Матінко! Доленько! Алло! Браво! Господи! Боже!)

За значенням і первинні і похідні вигуки поділяються на такі групи:

· Емоційні – виражають емоції, почуття, настрій, переживання, здивування, реакції мовця: овва! Ох! Матінко моя! Ой Боже!

· Спонукальні – містять наказ чи спонукання до дії: Гей! Гов! Цить! Годі! Марш! Стоп!

· Мовний етикет – слова й словосполучення, які використовують для привітання, прощання, побажання, прохання, подяки, сподівання: Будьте здорові! Привіт! Добридень! Прошу! Щасливо! Бувайте! Здрастуйте.

Звуконаслідування виражають акустичні уявлення мовців про навколишнє середовище, про звуки природи, звукові сигнали, звуки тварин, птахів тощо: стук! Бряк! Грюк! Гав! Тік-так! Ку-ку! Тьох!

 Повторювані звуконаслідувальні слова пишуться через дефіс: Ку-ку, кахи-кахи, гав-гав.

 У реченні вигуки відокремлюються комами: Не забути нам, о, ні, ті буремні роки.

 Якщо вигуки вимовляють з особливою підвищеною інтонацією, то ставиться знак оклику: А здалеку, як дзвін гуде: пожежа!

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52  Наверх ↑

Кращі книги