Розділи

Тема 01. ЛЕКЦІЯ

Загальні питання українського правопису.

Позначення м’якості приголосних.

Орфографія – це історично сформована уніфікована система правил, що визначають написання слів відповідно до усталених норм мови. Орфографія як розділ мовознавства вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань.

Сучасний український правопис бере свій початок з другої половини 19 ст. За цей час він неодноразово вдосконалювався, змінювався, враховуючи вимоги науки, часу й мовців. Останні зміни в правописі було узаконено в 1993 р.

Правила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи:

· передача літерами фонемного складу слів;

· правопис слів разом, окремо чи через дефіс;

· вживання великої букви;

· способи переносу слів;

· вживання апострофа;графічні скорочення слів.

Центральним поняттям правопису є орфограма, під якою розуміють написання слова, що вибирається з кількох можливих і ґрунтується на закріпленому в орфографії правилі.

Основу української орфографії складають два головні принципи – фонематичний і морфологічний. Певну роль відіграють також історичний (традиційний) і смисловий (семантичний або диференціюючий, або розрізнювальний) принципи.

Суть фонематичного (фонетичного) принципу полягає в тому, що написання слів ґрунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературного звучання. Тобто встановлюється максимальна відповідність між літерами і тими звуковими значеннями, які вони мають у алфавіті.

Так, за фонематичним принципом пишуться такі орфограми:

· спрощені групи приголосних пізно, чесний, обласний;

· сполуки лк/льк: гілка/галька; нк/ньк : циганка/яблунька;

· о, е після шиплячих: шостий – шести, жонатий – женитися, чотири – четвертий;

· суфікси –ств-, -зтв-, - цтв-, - цьк-, - зьк-, - ськ-: товариство, убозтво, козацтво, молодецький, прибузький, товариський тощо.

Морфологічний принцип полягає в тому, що значущі частини споріднених слів (морфеми) пишуться однаково, незважаючи на те, що вони в різних формах одного й того ж слова або в споріднених звучать неоднаково.

За морфологічним принципом пишуться:

· ненаголошені е та и , а також о : весна, степовий, живемо, голубка;

· префікси роз-,без-, через перед глухими та шиплячими: розказати, розчесати, безпечний, безшовний;

· префікс з перед глухими(крім к, п, т, ф, х): зчистити, зчорніти, зцілити, зсипати;

Суть історичного (традиційного) принципу полягає в тому, що деякі написання не зумовлюються нічим: ні вимовою, ні морфологією. За традицією пишуться:

· літери я, ю, є, ї на позначення двох звуків;

· дж, дз на позначення однієї фонеми;

· ряд слів з ненаголошеними е, и , що не перевіряються наголосом: кишеня, левада, келих.

Смисловий, або ж розрізнювальний принцип орфографії покладено в основу диференціації слів за написанням:

· власні та загальні назви: Орел – орел, село Веселе – веселе товариство;

· прийменники з іменниками і однозвучна слова: в гору – вгору, у бік – убік, в ранці – вранці;

· складних слів і словосполучень: лікар оглянув важкохворих і у палату поклали двох важко хворих чоловіків.

Тема 01.1. Вживання м‘якого знака.

М’якість приголосних звуків на письмі в українській мові позначається буквами Ь, Я, Ю, Є, Ї.

М’який знак пишеться :

· після д, т, з, с, ц, дз, л, н у кінці слова чи складу, якщо ці букви передають м’які звуки: молодь, рать, в’язь, ґедзь, тінь, швець, місяць, ганьба, вільно, біль;

· у середині слова (складу) після м’яких приголосних перед О: льон, у нього, чотирьох, сьомий, цього, синього, дзьобати;

· у суфіксах –ськ-, - цьк-, -зьк-, : людський, молодецький, празький; АЛЕ: боязко, ковзкий, порский – без Ь, бо тут літери З, С, не належать до суфіксів.

· у суфіксах -еньк-, -есеньк-, -оньк-, -ісіньк-, -усіньк-, -юсіньк-: легесенько, тонесенький, дрібнюсінький, голівонька, самісінька;

· після м’якого Л перед наступним м’яким приголосним: ковальський, читальня, стільця, Уральський;

· у формах родового відмінка множини іменників жіночого роду м’якої групи : земель, пісень, робітниць, АЛЕ: хат, вод;

· у буквосполученнях -льц-, -льч-, -ньц-, -ньч-, -сьч-, сьч-, якщо вони похідні від –льк-, -ньк-, --ськ-:вчительці, вчительчин, бо вчителька; няньці, няньчин, бо нянька; авосьці, авосьчин, бо авоська. АЛЕ: голчин, циганці, Парасчин, бо голка, циганка, Параска;

· в особових закінченнях дієслів дійсного способу після Т (на відміну від російської мови): кажуть, ходять, одягаються, вмиваються;

· в дієслівних формах наказового способу: стань, їдьте, говоріть, злазь.

Тема 01.2. Коли м’який знак не пишеться.

М’який знак не пишеться:

· після букв б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, дж, щ та р в кінці слова чи складу: виріб, річ, степ, любов, верф, ніч, читаєш, цар, кобзар, пишеш, АЛЕ: Горький;

· після Н перед наступним шиплячим чи м’яким приголосним: меншість, камінчик, селянський, тонший;

· після м’якого приголосного (крім Л) перед наступним м’яким або перед подвоєним: майбутнє, пісня, знання; як виняток: тьмяний бо тьма, різьбярський юо різьба, няньчити, бриньчати.

· В українських власних назвах перед я: Тетяна, Наталя, Касян, Третяк.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: Після Р м’який знак пишемо лише перед О в межах одного складу (утрьох, забрьоханий) і у слові Горький.

Тема 01. 3. М’який знак у словах іншомовного походження.

М’який знак у словах іншомовного походження пишеться:

· після букв д, т, з, с, л, н перд й, я, ю, є, ї та в інших випадках відповідно до літературної вимови: адью, конферансьє, Севілья, Готьє, бульйон, ательє, Третьяков, Касьянов, АЛЕ: мадяр, нюанс, тюль;

· відповідно до вимови після Л перед наступним приголосним: альбатрос, асфальт; АЛЕ: залп, катофалк;

· відповідно до вимови в кінці слова: магістраль, Рафаель, Булонь. АЛЕ: бал, метал, шприц,рулон;

· знак м’якшеення не пишеться, якщо я, ю, позначають не два звуки, а сполучення м’якого приголосного з а, у: малярія, дюна, ілюзія, Цюрих.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52  Наверх ↑

Кращі книги