Розділи

ТЕМА 12. Іменник

Іменник — це повнозначна частина мови, яка об’єднує слова зі значенням предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка.

Під предметністю розуміється досить широке поняття. У граматиці предметність об’єднує назви істот, речей, явищ природи, абстрактні слова — назви властивостей, дій, станів, що за семантикою повинні належати до інших частин мови. До слів зі значенням предметності можна поставити питання ХТО?, ЩО?

Але в іменника ознаки, дії, стан опредмечені: синь, білизна, ходіння, змагання, сидіння, сміх, гіркота, смак.

Опредмечування — один із найчастіше вживаних засобів абстрагування: людина відділяє від предмета або явища його окрему ознаку й позначає її іменником (чорний чорнота, мужній мужність, їздити їзда, веселий весілля, стояти стоянка, зупинити зупинка).

 Це допомагає розуміти іменник як щось самостійне.

СЕМАНТИЧНІ РОЗРЯДИ ІМЕННИКІВ

Серед іменників виділяються назви речей: пальто, двері, ніж:, віз; рослин —трава, дерево, айстра, жоржина; істот — вовк, павук, віл, собака; назви людей — дитина, баба, майстер, журналіст; астрономічні назви: космос, планета, сузір‘я, Венера; географічні поняття: океан, протока, острів, материк; назви на позначення природних явищ: віхола, снігопад, гроза, погода. У кожній із цих груп можна виділити окремі підгрупи. Так, у групі речей — назви речовин, копалин, тканин, будівель, знарядь, одягу, прикрас, посуду, меблів тощо. У групі на позначення людей — назви, що даються за родинними стосунками, за професією та родом занять, за національністю, за соціальним походженням, місцем проживання.

КОНКРЕТНІ І АБСТРАКТНІ ІМЕННИКИ

Слова, що позначають назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями, діями, називаються конкретними. І

Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається те, що людина пізнає за допомогою

· своїх органів чуття: стіл, ліс, дерево, вікно, двері, береза;

· назви часових понять: рік, місяць, година, вік;

· імена людей —Дмитро, Ольга, Марина, Віктор, Ніна, Людмила;

· географічні назви — Говерла, Миколаїв, Львів, Кривий ріг, Австрія;

· назви установ, заводів, фабрик, журналів, газет, кораблів, художніх творів, ансамблів, хорів тощо — „Світоч”, „Чорноморочка”, „Барвистий”, „Більшовик”, „Вечірній Київ”, „Поділля”.

Слова, які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв’язком з ними, називаються абстрактними.

Це іменники на позначення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття: радість, розум, учення, доброта, сум, щастя.

З-поміж абстрактних іменників виділяються непохідні (воля, сила, мрія, ідея, праця) і похідні (дружба, висота, політика, багатство), їх характеризують книжні суфікси -їсть, ств(о), -цтв(о), -зтв(о), -от(а), -нн(я), -тт(я), -изм, -ізм, - ощ(і) та ін.: якість, щедрість, мистецтво, убозтво, суспільство, охота, широта, вміння, взяття, туризм, хитрощі, лестощі.

Більшість із них уживається тільки в однині (боротьба, кількість, атеїзм, гнів, милість, любов), деякі в однині і множині (мріямрії, хворобахвороби, праця праці) або лише в множині (пустощі, прикрощі, канікули, дебати, фінанси, кошти, лінощі, пестощі).

Отже, іменник дає змогу мислити предметне і тоді, коли конкретного предмета немає. Слова на позначення абстрактних понять набувають усіх тих властивостей, що й слова, які називають конкретні предмети.

РОЗРЯДИ ІСТОТ І НЕІСТОТ

Іменники, що належать до конкретних назв, поділяються на дві групи:

· іменники, що означають назви істот,

· іменники, що означають назви неістот.

Назви людей, тварин утворюють розряд істот: .-журналіст, дядько, муха, ведмідь, Нептун, домовик, відьма, Змій-Горинич.

 Назви неживих предметів, абстрактних понять, явищ природи, рослинного світу належать до розряду неістот: трактор, чайник, сопілка, злива, краса, знання, буряк, явір, півонія, виробництво, союз, друкарня, область, християнство.

В знахідному відмінку назви істот і неістот розрізняються граматично: назви істот за формою збігаються з закінченням у родовому відмінку (побачив Петра, коня, матір), назви неістот — із закінченням у називному відмінку (вивчив вірш, вальс, звичай) в однині, а також і в множині (зустріла жінок, батьків, слонів і дістав журнали, повісті, квіти, цимбали).

Таке розрізнення простежується в іменниках чоловічого роду та жіночого з основою на приголосний.

Проте чіткої послідовності не дотримано: вживається мотоцикл і мотоцикла (знайшов), гроші і грошей (заробила), коні і коней (розпрягайте), славили Нептуна (істота), але досліджують Нептун (планета). Назви істот у родовому відмінку однини чоловічого роду мають закінчення -а, -я, у давальному переважає -ові, -еві, -єві: тата, Василя, вола; татові, Василеві, волові.

Для конкретного визначення форми знахідного відмінка треба правильно ставити питання: назви істот відповідають на питання кого?, а неістот — що?: зустріли загін, але зустріли мандрівників, привезли комбайн, але привезли агронома.

ВЛАСНІ І ЗАГАЛЬНІ ІМЕННИКИ

Власними називаються іменники, які позначають власні назви осіб або предметів: Оксана, Сашко, Михайло, Нептун (планета), Карпати, «Ранок » (журнал), Ласуня (корова), «Явір» (ансамбль), «Неповторне» (збірка творів).

Вони виділяють окремі предмети з ряду однорідних. До них належать антропонімічні й топонімічні назви, назви предметів духовної та матеріальної культури, тварин і сортів рослин, назви державних установ, організацій тощо.

Загальними називаються іменники, що позначають ряд

· однорідних предметів, істот: будинок, яблуня, грузин, птах, комета;

· явищ та абстрактних понять: вітер, грім, ампер, бостон, складність, сум, сором.

Власні назви переважно вживаються в однині: Амур, Полісся, Марія, Артем, Крим, Донбас, Золотоноша, хоч можливі й форми множини (три Марії, два Степани, два Чернігови, кілька Іваненків). Деякі власні іменники мають форму дише множини: Прилуки, Черкаси (міста), Карпати, Саяни (гори), Ковалі, Пекарі (села), Дарданелли (протока). Загальні назви бувають і в однині, і в множині (народ — народи, курча — курчата, твір — твори, колір — кольори) або тільки в однині (крейда, золото, алюміній) чи в множині (двері, обценьки, хитрощі).

Важливим показником для розрізнення власних і загальних іменників є написання їх з великої чи з малої літери. Проте окремі загальні назви можуть писатися з великої букви, коли треба підкреслити повагу, наприклад: Президент, Голова, Прем’єр-міністр, Автор (у договорі з видавництвом), Представник, Президент України, Голова Верховної Ради, Посол України в Канаді, Прем’єр-міністр України, Представник ООН в Україні.

Власні назви можуть переходити в загальні й писатися з малої літери: віліс, форд, галіфе, дизель, мартен, єсентуки.

ЗБІРНІ ІМЕННИКИ

Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, називаються збірними. Найчастіше таку сукупність створюють назви істот, рослин та ін: молодь, дітвора, деканат, березняк, коріння, листя, жіноцтво, гарбузиння, докторантура.

Вони не мають форми множини, через те що виражають об’єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі. Проте в них є рід і словозміна, їх легко розпізнати за суфіксами -ств(о) /-цтв(о)/: студент-ство, пта-ство, парубо-цтво, коза-цтво;-н(я): вороння, коріння, насіння, мурашня; -инн(я) /-овинн(я)/: ластовиння, кукурудзиння, картоплиння; -в(а): мушва, мишва, братва, мужва; -от(а): голота, кіннота, піхота, парубота; -ин(а) /-овин(а)/: озимина, городина, садовина; -ник /-няк/. чагарник, сосняк, осичняк; -еч(а): стареча, малеча; -і(я): братія, адміністрація; -ик(а) /-ік(а)/: символіка, геральдика, проблематика, синоніміка; -арій: розарій, гербарій, інструментарій; -іан(а): Франкіана, Шевченкіана. Деякі збірні іменники утворилися без суфіксів: хмиз, юнь, молодь.

Іменники, які піддаються лічбі, мають форми однини й множини, до збірних не належать: група, загін, полк, народ, табун, зграя, комісія, череда, команда, ансамбль, екіпаж, ескадрилья, рота, дивізія, артилерія, колектив, та ін.

РЕЧОВИННІ ІМЕННИКИ

Іменники, які позначають однорідну за своїм складом речовину з ознакою цілого, що підлягає виміру, а не лічбі, називаються речовинними.

Це назви зернових, плодових, овочевих, ягідних культур (просо, ячмінь, горох, калина, капуста, ожина, бузина, кропива), харчових продуктів (хліб, мед, кава, чай), корисних копалин, металів, рідин, газів (нафта, метан, чавун, кисень, азот), ґрунту (глина, пісок, камінь, земля), будівельних матеріалів (вапно, цемент, цегла, граніт, бетон), тканин (шовк, ситець, маркізет, шевйот, болонья), ліків (анальгін, пеніцилін, амідопірин, аспірин, раунатин).

Важливою граматичною ознакою цих іменників є те, що вони вживаються переважно в однині. В окремих випадках можна утворити форми множини від однини, але такі іменники означають окремі типи, види або сорти речовини (хліба′, пшениц′і, гречки′, піски′, во′ди, ста′лі, со′ки). Деякі іменники вживаються тільки у множині, хоч види й типи в них відсутні: вершки, дріжджі, висівки, духи, дрова, макарони.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52  Наверх ↑

Кращі книги