1.1. Економічна сутність обортниох активів як об’єкта обліку та аналізу

Для здійснення власної фінансово-господарської діяльності підприємство повинно мати в своєму розпорядженні відповідні виробничі фонди. За характером своєї участі в процесі виробництва вони поділяються на [7, с. 154]:

- основні;

- оборотні.

В основі такого поділу лежать відмінності в русі вартості засобів праці і предметів праці.

Матеріальною основою виробництва с виробничі фонди у вигляді засобів і предметів праці. В процесі функціонування вони по-різному переносять свою вартість на вартість готового продукту.

Оборотні виробничі фонди обслуговують сферу виробництва, споживаються в одному виробничому циклі та їх вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. Вони представляють собою мінімально необхідні для виконання виробничої програми запаси сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, палива, запасних частин для ремонту, малоцінних і швидкозношуваних предметів, а також незавершеного виробництва [6, с. 166].

Фонди обігу, хоча і не беруть участі безпосередньо у виробничому процесі, але є необхідним елементом для забезпечення єдності виробництва і обігу. Сфера їх функціонування створює передумови для виділення їх в самостійне поняття "фонди обігу".

Фонди обігу складаються із запасів готової продукції на складі підприємства; товарів, відвантажених покупцям; залишку грошових коштів на рахунку в банку і касі підприємства.

Оборотні виробничі фонди і фонди обігу знаходяться в постійному русі і забезпечують безперервний кругообіг засобів. При цьому відбувається постійна і закономірна зміна форм авансованої вартості: з грошової вона перетворюється на товарну, потім - на виробничу і знову на товарну і грошову. Тобто, кругообіг оборотного капіталу відбувається за схемою [4, с. 311]:

Г -  Т ...  В...  -  Т1   -  Г2,                          (1.1)

де Г - грошові кошти, які авансуються господарюючими суб'єктами;

Т - засоби виробництва; В - виробництво; Т, - готова продукція;

Г2 - грошові кошти, одержані від продажу продукції, що включають в себе реалізований прибуток.

Крапки (...) означають, що обіг капіталу перервано, але процес його кругообігу триватиме в сфері виробництва.

Таким чином, виникає об'єктивна необхідність авансування коштів для забезпечення безперервного руху оборотних виробничих фондів і фондів обігу з метою створення необхідних виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції і умов для її реалізації.

Рух оборотних виробничих фондів і фондів обігу складають єдиний процес, який забезпечується відповідним оборотним капіталом. Це дає можливість об'єднати оборотні виробничі фонди і фонди обігу в єдине поняття - оборотні активи [15, с. 276].

Отже, оборотний капітал (оборотні активи) - це сукупність коштів, авансованих в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції.

Оборотні активи, як і інші фінансові категорії, розкривають свою сутність при виконанні відповідних функцій [8, с. 119]:

- оборотної;

- платіжно-розрахункової.

Виробнича функція забезпечує безперервність процесу виробництва при постійному процесі формування на підприємстві запасів матеріальних ресурсів. Платіжно-розрахункова функція оборотних активів передусім впливає на стан тієї частини коштів, яка вилучена до сфери обігу, впливає безпосередньо на стан розрахунків і в цілому на грошовий обіг.

Як свідчить вітчизняний досвід, в умовах розвитку ринкових відносин від платіжно-розрахункової дисципліни, своєчасності і повноти платежів, і, відповідно, прояву зазначеної функції оборотних активів залежить загальний платіжний стан підприємства.

Склад оборотних активів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних активів це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних активів.

Склад і класифікація оборотних активів наведені в табл. 1.1 [9, с. 206].

Таблиця 1.1

Класифікація оборотних активів

№ з/п	Ознаки	Види оборотних активів
1	За характером фінансових джерел формування	1. Валові оборотні активи. 2. Чисті оборотні активи. 3. Власні оборотні активи.
2	За видами	1. Запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів. 2. Запаси готової продукції. 3.Дебіторська заборгованість. 4. Грошові активи. 5. Інші види оборотних активів
3	За характером участі в операційному процесі	1.Оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства. 2.Оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства
4	За періодом функціонування	1. Постійна частина оборотних активів. 2. Змінна частина оборотних активів

 

За характером фінансових джерел формування виділяють валові, чисті та власні оборотні активи [13, с. 87].

Валові оборотні активи характеризують загальний їх обсяг, сформований за рахунок як власного, так і позикового капіталу.

Чисті оборотні активи характеризують ту частину їх обсягу, що сформована за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу.

Суму чистих оборотних активів розраховують за такою формулою:

ЧОА = ОА – КФЗ,                                    (1.2)

ЧОА – сума чистих оборотних активів підприємства;

ОА – сума валових оборотних активів підприємства;

КФЗ – короткострокові поточні фінансові зобов’язання підприємства.

Власні оборотні активи характеризують ту їх частину, що сформована за рахунок власного капіталу підприємства.

Суму власних оборотних активів підприємства розраховують за формулою:

ВОА = ОА – ДПК – КФЗ,                  (1.3)

ВОА – сума власних оборотних активів підприємства;

ОА – сума валових оборотних активів підприємства;

ДПК – довгостроковий позиковий капітал, інвестований в оборотні активи підприємства;

КФЗ – короткострокові (поточні) фінансові зобов’язання підприємства.

Якщо підприємство не використовує довгостроковий позиковий капітал для фінансування оборотних коштів, то суми власних і чистих оборотних активів співпадають.

За видами оборотних активів виділяються [21, с. 344]:

а) запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів, які характеризують обсяг вхідних матеріальних потоків у формі запасів, що забезпечують виробничу діяльність підприємства;

б) запаси готової продукції, які характеризують обсяг вихідних матеріальних потоків у формі запасів виготовленої продукції, призначеної для реалізації. На практиці до цього виду оборотних активів відносять також обсяг незавершеного виробництва;

в) дебіторська заборгованість характеризує суму заборгованості на користь підприємства, яка представлена фінансовими зобов’язаннями юридичних і фізичних осіб за розрахунками за товари, роботи, послуги, видані аванси тощо;

г) до грошових активів відносять залишки коштів у національній та іноземній валюті та суму короткострокових фінансових вкладень, що розглядаються як форма інвестиційного використання тимчасово вільного залишку грошових активів;

д) інші види оборотних активів, до яких належать оборотні активи, не включені до складу вищерозглянутих видів, наприклад, витрати майбутніх періодів тощо.

За характером участі в операційному процесі оборотні активи класифікуються наступним чином [21, с. 347]:

а) оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства: запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції;

б) оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства, характеризують дебіторську заборгованість.

За періодом функціонування оборотні активи поділяються наступним чином:

а) постійна частина оборотних активів представляє собою незнижувальний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності;

б) змінна частина оборотних активів, що пов’язана із сезонним зростанням обсягу виробництва і реалізацією продукції, необхідністю формування в окремі періоди господарської діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного збереження, дострокового завезення та цільового призначення. У складі даного виду оборотних активів виділяють максимальну і середню їх частини.

На кожному конкретному підприємстві склад і структура оборотних активів є різними і залежать від типу виробництва, складу ви ґрат на виробництво продукції, що виготовляється, матеріально-технічного постачання тощо.

Наприклад, в середньому в структурі оборотних активів промисловості окремі їх елементи складають [22, с. 94]:

- виробничі запаси – 60 %;

в т. ч. матеріали і сировина  -  40 %;

- незавершене виробництво – 21 %;

- витрати майбутніх періодів – 4 % тощо.

Стан, склад і структура виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції f важливим індикатором комерційної діяльності і підприємства.

Розуміння специфіки структури оборотних активів на підприємстві дозволяє не лише краще управляти ними, але і концентрувати увагу саме на тих ділянках, де повинно бути забезпечено найефективніше їх використання.

Перехід підприємств на ринкову модель господарювання пов'язаний з певними труднощами. Досвід розвинутих промис­лових країн свідчить, що за жорсткої конкуренції на ринку, пла­нування фінансово-господарської діяльності є вкрай потрібною запорукою економічного зростання, процвітання і навіть самого існування підприємств.

Визначення потреби в оборотних коштах є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює складову поточних ак­тивів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні оборотних кош­тів для забезпечення допоміжних і підсобних господарств, соціа­льно-побутових, житлово-комунальних та інших закладів непромислового характеру.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та біз­нес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показ­ники, створюючи цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську ді­яльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать [5, с. 165]:

• умови постачання підприємств товарно-матеріальними цін­ностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір тран­зитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

•    організація процесу виробництва: тривалість виробничого
циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

•    умови реалізації продукції:  кількість споживачів  готової
продукції, їх місцезнаходження, призначення продукції, умови її
транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

Якщо склад, структура і наявність оборотних коштів відпові­датимуть запланованому обсягу виробництва й реалізації, то під­приємство отримуватиме прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу вироб­ництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і забор­гованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромаджування надмірних запасів сировини, матеріалів, послаблення режиму еко­номії, створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних кош­тів забезпечує безперервність і безперебійність процесу ви­робництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продук­ції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів спри­яють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприєм­ницької діяльності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розроблення норм відносно тривалої дії і нормативів на конкрет­ний період — рік (як звичайно), півріччя, квартал. Це досягається проведенням таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів. Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчислюється у днях, відсотках чи гривнях. Норми у днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріа­льних цінностей. У разі великої номенклатури таких цінностей розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісно) не менше 70—80% загальних витрат за статтею в цілому.

2. Норма одноденного витрачання коштів визначається з кош­торису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підпри­ємствах несезонних галузей промисловості рекомендується роз­раховувати  на  підставі даних четвертого  кварталу  планового року, що, як водиться, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначаєть­ся на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва.

Визначаючи одноденні витрати для обчислення обсягів неза­вершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції для роз­рахунку беруть її виробничу собівартість.

3. Норматив оборотних коштів за кожною статтею в грошовому виразі встановлюється множенням одноденних витрат у грошово­му виразі на відповідну норму запасу в днях.

4.Сукупний норматив, або загальна потреба в оборотних кош­тах, на підприємстві обчислюється підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

5. Кінцевий етап нормування — визначення норм та нормати­вів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів під­приємств, де використовуються матеріальні цінності та виготов­ляється продукція.

Найбільш трудомістким і складним є розроблення норм запа­су. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.

Підприємствам надано право самостійно розраховувати нор­мативи оборотних коштів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1993 року № 279 «Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх по­криття.

Реформування, реструктуризація економіки на ринко­вих засадах супроводжується зменшенням впливу держави та ко­мандно-адміністративних важелів у структурі власності та дже­релах фінансування підприємницької діяльності.

З'ясування джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою фінансової роботи на підприємстві.

Недостатність таких джерел призводить до недостатнього фі­нансування господарської діяльності та до фінансових усклад­нень. Натомість надлишок оборотних коштів на підприємстві спричинює створення наднормативних запасів товарно-матері­альних цінностей, відволікання оборотних коштів з господарсь­кого обороту, зниження відповідальності за цільове й раціональ­не використання як власних, так і позичених (залучених) коштів.

Власний оборотний капітал багато важить в організації кругообігу грошових коштів, забезпечує майнову й оперативну самостійність, фінансову стійкість підприємства.

Підприємства, що вводяться в дію, залежно від їхніх організацій­но-правових форм створюють власні оборотні кошти за рахунок па­йових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходжень від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються в статутний фонд новоствореного підприємства.

На діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є чистий прибуток підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також сталі зобов'язання.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних обо­ротних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нор­мативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливо­го обсягу залучення позичкових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі зобов'язання. Це кошти цільового призначення, які в результаті певної системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обороті підприємств, однак йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі зобов'язання — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове держав­не пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв май­бутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі зобов'язання, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновку, що сталі зо­бов'язання взагалі зникли. Річ у тім, що нова методика визначення власних оборотних коштів підприємства не розмежовує сталих і короткотермінових зобов'язань. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного керування ними підприємства мають змогу планувати сталі зо­бов'язання, тобто це джерело, по суті, є планованою кредиторсь­кою заборгованістю. Залежно від виду сталих зобов'язань мо­жуть застосовуватись різні методики їхнього розрахунку.

Розмір оборотних коштів підприємства не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щороку уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Крім того, на підприємствах може траплятись несвоєчасне надходження коштів за відвантажену продукцію, нагромадження на  складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасне і неповне виконання договірних зобов'язань постачальниками, що викли­кає потребу в додаткових коштах.

Задовольнити цю потребу власними засобами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти тільки за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, бо це знижує мож­ливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збіль­шує ризик виникнення фінансової нестабільності.

Як водиться, підприємство залучає фінансові ресурси у вигля­ді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комер­ційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів полягає у фінансуванні ви­трат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, з виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно пов'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Беручи до уваги складний стан економіки підприємств, взаєм­ні неплатежі, комерційні банки для гарантування повернення кош­тів, що надаються в позичку, кредитують суб'єктів господарю­вання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позичкових оборотних коштах включає об­числення необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормова­них товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різ­ниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за дію­чими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредиту­вання, надається строком до одного року. Однак на практиці тер­міни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рів­нем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарно­го і грошового обороту.

До залучених належать кошти інших кредиторів, що вони надаються підприємствам у позичку під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель — це найпростіша й найпоширеніша форма кредитних грошей. Його виписує боржник і передає кредиторові. Сам факт ви­дачі векселя означає перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб плате­жу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується під­приємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (спожива­ча) і за неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає потреба відкладання платежів. Якщо постачальник погоджується на це, то від споживача замість грошей за поставле­ну продукцію він одержує вексель чи інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостій­ності підприємствам. У цілому його використання позитивно впли­ває на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обіг оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залу­чених джерел формування оборотних коштів. її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгова­ності постачальникам свідчить про участь у господарському обо­роті підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, за­боргованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставка­ми.