Розділи

-КОРОТКИЙ ЗМІСТ

Для оцінки міри відхилення від ідеальних систем Я.Г.Вант-Гофф запропонував ввести так званий поправковий, або ізотонічний коефіцієнт і, який є відно­шенням відповідних експериментальних значень величин, р, tкип, tзам і Росм до теоретично обчислених.

В основі теорії електролітичної дисоціації лежать два припу­щення:

1) розчинення електроліту супроводиться розкладом його молекул на іони;

2) електролітична дисоціація є оборотним про­цесом.

Здатність електроліту ди­соціювати на іони кількісно оцінюють за допомогою ступеня дисо­ціації α.

Ступінь дисоціації α – це відношення числа молів електроліту, що розпався на іони, до його загальної концентрації у розчині.

За величиною ступеня дисоціації 0,01–0,1н. розчинів усі електроліти поділяють на сильні і слабкі. Слабкі електроліти у розчинах дисоціюють част­ково.

Константа рівноваги слабкого електроліту К називається константою дисоціації Кдис. Вона, як і ступінь дисоціації, є кіль­кісною мірою здатності речовини дисоціювати у розчині.

Слабкі електроліти, що складаються більш ніж з двох іонів, ди­соціюють ступінчасто. Кожен ступінь дисоціації характеризується певною величиною константи дисоціації.

Між константою і ступенем електролі­тичної дисоціації є зв'язок, відомий під назвою закону розбавляння Оствальда.

Розчини сильних електролітів не підлягають закону розбавлян­ня, тому експериментальні значення α сильних електролітів нази­вають уявним ступенем дисоціації.

У насиченому при певній темпера­турі розчині добуток концентрацій іонів малорозчинного елек­троліту є сталою величиною, яка називається добутком розчинно­сті і позначається ДР.

Виходячи із значень ДР, можна порівнювати розчинність різних сполук, які дисоціюють на однакове число іонів. Введення однойменних іонів в розчин малорозчинного елек­троліту знижує його розчинність.

Чиста вода є слабким електролітом, який незначною мірою про­водить електричний струм.

Константа КН2О = [Н+][ОН–] називається іонним добутком води. При 22°С КН2О = 10–14.

Кислотні властивості розчинів запропоновано ха­рактеризувати величиною водневого показника рН, який визначається за співвідношенням:

рН = –lg[Н+].

В нейтральних розчинах рН = 7

кислих » рН < 7

лужних » рН > 7

Розчини, значення рН яких перебуває в інтервалі від 0 до 3, належать до сильнокислих; при рН = 4...6 – слабкокисле сере­довище. Слабколужні розчини мають рН = 8...10, а сильнолужні – рН = 11...14.

Для швидкого і наближеного визначення рН різних розчинів користуються індикаторами. Індикатори – це складні органічні речовини, які за хімічним характером є слабкими кислотами або слабкими основами. Вони змінюють своє забарвлення залежно від концентрації іонів Гідрогену або гідроксиду. Деякі з них дають змогу ви­значити рН з точністю до 0,1 одиниці рН. Точні значення рН роз­чину можна дістати за допомогою спеціальних приладів – рН-метрів.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92  Наверх ↑

Кращі книги