Розділи

4. Марксистська філософія після Леніна, її історична доля.

Після смерті Леніна філософські ідеї марксизму розвивались інтерпретувались різними мислителями в багатьох країнах. Найбільш відомі серед них філософи із світовими іменами: угорець Д. Лукач (1885-1971рр.), француз Ж.-П.Сартр (1905-1980рр.), німці і водночас американці Е.Фромм ( 1900-1980рр.), та Г. Маркузе ( 1898-1979рр.), француз Л. Альтюссер (народ 1918р.), німець Ю. Хабермас (народ 1928р.) та інші. Були неодноразові спроби поєднання філософських положень марксизму з фундаментальними положеннями інших філософських течій, наприклад психоаналізу екзистенціалізму, гермевтики, феноменології та ін.

Що стосується Радянського Союзу, то на сьогоднішній день майже семидесятилітній період історії філософії в цій країні досліджений вкрай погано. Нинішні критики нерідко стверджують, що в Радянському Союзі філософії не було, що інтелектуальне життя вмерло чи завмерло на довгі десятиліття, і тільки в столичних кафе невизнані генії висловлювали один другому прекрасні заборонені думки. Однак це не правда, насправді все було багато складніше і драматичніше.

Після того, як радянську землю покинув уже згаданий “філософський пароплав” філософське життя в країні не припинилось. Йому і його носіям - філософам, старим і молодим, судилось пройти через великі випробування, працювати в жорстких політичних жертвувати свободою самовиразу комфортом, а часто і життям, і все-таки філософствувати. Всі не могли виїхати за кордон. Усі не могли стати дисидентами, а багато хто повністю щиро був упевнений в філософський правоті марксизму і вів свій пошук на його достатньо великій інтелектуальній території.

Життя диктувало свої суворі умови, думки повинні були виживати в тих умовах, які є, і вони виживали. Давайте дуже коротко розглянемо, через які основні етапи пройшла філософія СРСР, і яких тем, сюжетів вона при цьому торкалась.

Перший етап умовно можна датувати 1922-1930рр. Це час, коли ідеологічні лещата уже були, але ще не стиснулись, і в рамках матеріалістичного тиску залишалось місце для дискусій і суперечок. Особливий настрій цього часу задавала робота В.І.Леніна “Про значення войовничого матеріалізму”, яка вийшла в березні 1922р., названа пізніше філософським заповітом Леніна, ця стаття закликає викривати і переслідувати всіх ідеалістів – “дипломованих лакеїв попівщини”, керуватись войовничим атеїзмом, кріпити союз з представниками передового природознавства і систематична вивчати гегелівську діалектику з матеріалістичних позицій. З цього моменту радянська філософія могла існувати тільки в діалектико-матеріалістичній парадигмі, всяке відхилення від якої вважалось єрессю. Але в середині прийнятої за еталон системи уявлень ще допускались розходження (догматики кожної віри завжди сперечаються між собою, як правильніше розуміти догми).

Тому-то, в 20-ті роки в філософському житті відбуваються чисельні дискусії. Одна з них була присвячена співвідношенню в житті людини і суспільства біологічних і соціальних факторів. Ряд авторів розглядає психічне життя як прояв чисто біологічного рівня. В.М. Бехтерев створює “колективну рефлексологію”, яку і інші філософи трактують в якості наукового методу соціології. Виникають зоосоціологія і фітосоціологія, ведеться пошук єдиних “соціальних механізмів” усього живого. Із біологізаторів відокремлюються “філософські нігилісти”, які намагаються поєднати природознавство з класовим підходом, вони стверджують, що слід позбавитись від філософії як служниці експлуататорських класів, психіка і світогляд - це вигадка експлуататорів і на місце психології повинна прийти фізіологія.

Друга дискусія розвернулась навкруги марксистського поняття базису. Третя велась навколо уявлень про азіатський спосіб виробництва. На фоні теоретичних баталій тих років особливо виділяється непересічна постать Олександра Богданова - лікаря, письменника, філософа-позитивіста, старого опонента Леніна з ряду теоретичних і практичних питань. Богданов разом з М.І. Бухаріним отримав назву “механіста”, оскільки опирався в своїх працях не на ідею діалектичного розвитку протирічь, а па ідею організації, яка припускає збереження в суспільстві рівноваги. О.Богданов створив організаційну науку “Тектологію”, яка багато в чому випередила основні ідеї сучасної теорії систем. Він вважав тектологію фундаментом пролетарської культури, і говорив що пролетаріат не повинен братись за зміни в суспільстві, поки не оволодіє досконало цією наукою.

Тоді ж в 20-ті роки СРСР працюють такі відомі в майбутньому автори, як М.Бахтін (його робота “Про філософію у вчипках” була написана в 1921р.),О.Ф. Лосев (з 1927-1930рр. Ним написано вісім томів творів), Густав Рустанович Шпет, Лев Семенович Виготський, який створив культурно-історичну теорію розвитку психіки та ін,

До 1929р. ведучу роль в філософському житті країни грала група дослідників на чолі з А.М.Деборіним, яка склалась навколо журналу “Під прапором марксизму” і яка повністю слідувала заповітам Леніна. Але після того, як 1929р. Деборін був вибраний академіком (так же, як і М.Бухарін), Сталін заявив, що потрібно розворушити весь філософський мотлох, написаний деборівською групою, і наклеїв їй ярлик “меньшевиствующий идеализм”. Від Деборіна вимагали публічно розгромити своїх учнів на зборах Інституту червоної професури і назвати їх ворогами народу. Деборін відмовився. Скоро всі деборінці були знищені.

З цього моменту в радянській філософії утверджується один авторитет -Сталін. Другий етап в розвитку радянської філософії - 1930-1953рр. Він сумний і безславний. В 1938р. виходить написаний Сталіним “Короткий курс історії ВКП(б)”, де був філософський розділ, який став законом для всіх, хто працював в філософії. З кожним роком все більш наростає догматизація філософського знання, душиться всякий живий рух думки. Але навіть і в цей період створюються філософські праці, хоч ні одна із них в той час не могла стати відомою читаючій публіці. Зокрема це роботи: “Форми часу і хронотопу в романі” М.Бахтіна, “Основні проблеми соціології мислення” К.Мегрелідзе. Напружено працює над ідеєю ноосфери В.І.Вернадський. Його “Роздуми натураліста” задумувались і писались якраз у цей час, хоч вийшли в світ тільки в 1975р. Але загалом, це час теоретичного занепаду, вимушеної участі багатьох людей в політичних компаніях по цькуванню то одного, то іншого автора або цілих видань. Так розгрому і гонінням був підданий третій том “Історії філософії”, написаний авторським колективом під редакцією Г.Александрова, Б.Биховського, М.Мітіна і П.Юдіна. Авторам інкримінувалось занадто велика повага до ідеалістичної діалектики Гегеля, що затушовувало відмінність від неї матеріалістичної діалектики і пролетарського світогляду. Головні звинувачення, які звучали в ідеалістичних компаніях - недостатнє проведення класового підходу.

Третій етап існування філософії в СРСР тривав із моменту смерті Сталіна до кіпця 80-х р. Зрозуміло, в ньому були свої більш дрібні періоди.

Давайте, зробимо спробу глянути з кінця 90-х р. на інтелектуальний процес, якій йшов у нашій тоді великій і єдиній країні на протязі трьох десятків років. Вияснимо головні лінії, головні теми робіт радянських філософів, звільнених “хрущовською відлигою” від жорсткого пресингу догматизованого марксизму - ленінізму. Перш за все, філософи виявили, що крім марксизму - ленінізму в його сталінській інтерпретації є ще сам Маркс, якого можна і потрібно читати. З кінця 60-х р. одна за іншою виходять книги, присвячені розкріпаченому читанню творчості класиків. Це роботи М.М.Розенталя, Е.В.Ільєнкова, Б.М.Кедрова та ін. Нове вільне читання класиків дало поштовх розвитку діалектичної логіки. З початку 70-х р. виходить цілий серіал досліджень, присвячених діалектиці і її ролі в суспільному житті.

Поряд з діалектикою і в той же час активно використовуючи її формується вітчизняна методологія науки (В.А.Штофф, В.С.Швирьов, Е.Г.Юдін, В.П.Кузьмін).

Роботи Н.С.Автономової, Ю.К.Мельвиля, Н.П.Мотрошилової, Т.А.Кузьминої, П.П.Гайденко, А.С.Богомолова, І.С.Нарського, В.П.Кузнецова, Б.Е.Биховського і багатьох інших допомогли радянському читачеві хоч якось доторкнутися до західної філософської культури.

Велике місце в вітчизняній філософії минулих років займали проблеми гносеології і теорії свідомості. Тут перш за все слід назвати П.В.Копніна, поряд з яким слід поставити В.А.Лекторського, В.С.Швирьова, С.В .Кримського, В.Г.Таболевського, М.В,Поповича.

Зрозуміло, що в рамках учбової лекції з нормативного курсу філософії, неможливо освітити всі аспекти діяльності радянських філософів у післясталінський період. Але вже те, що сказано, свідчить про досить активну роботу їх над різними філософськими проблемами.

Сьогодні вже не в СРСР, а самостійній Україні філософи продовжують працювати, думати, творити. Звільнившись від жорстоких рамок офіційного марксизму ми шукаємо нових шляхів в теорії, нового розуміння, відкриваємо для себе і для студентів раніше невідомі пласти буття, переживання, мислення.

Узагальнення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101  Наверх ↑

Кращі книги